Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилась з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справляла великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій.

лвеста — зоїрник "священних" книг зороастризму, стародавньої доісламської релігії, що панувала на Близькому та Середньому Сході до арабських завоювань (VII—VIII ст. н.е.). Засновником цієї релігії вважають напівміфічного пророка Заратуштру (Зороастра). Зороастризм зберігся в Ірані, а також в Індії, куди переселилися нащадки зороастристів (перси) після завоювання Ірану в VII ст. арабами. Ідеї та уявлення Авести вплинули на розвиток культури народів Азії і Середземномор'я.

Авеста являє собою складний твір, який створювався упродовж багатьох віків. Найстарішою його частиною є гати (пісні), які вміщували вчення пророка Заратуштри. В них відчувається вплив традицій первіснообщинного ладу, які виявляються в обожнюванні сил природи і прославлянні праці. Авеста також вміщує гімни, присвячені богам і міфічним героям, яким поклонялися індоіранці ще до появи зороастризму. Із стародавньої ведичної літератури, наприклад, зороастризм запозичив учення про бога Митру. Зміст Авести пристосувався до народних вірувань та племінних релігій, поширених на територіях великих іранських держав — Ахеменідської, Парфянської та Сасанідської. Спочатку при парфянських царях, а потім при Сасанідах (III—VII ст.) відбулася кодифікація різних частин Авести. Основний зміст Авести — вчення про непримиренну боротьбу світлого і темного божественних начал. Добрий бог Ахурамазда (Мазда, Ормузд) і злий бог Анхра-Манью (Аріман) є рівноправними творцями світу. Ахурамазда очолює сонм духів світла, він створив все добре, розумне та корисне; Анхра-Манью очолює духів зла і темряви — девів, тому творить все зле. Між ними йде запекла боротьба, в якій беруть участь і люди.

Ахурамазду вважають покровителем землеробства, осілого життя, домашніх тварин, особливо собак і корів, Анхра-Манью — помічником войовничих кочівників у їхніх бігах на землеробів, покровителем хижих тварин. Шанувальники Ахурамазди повинні обов'язково обробляти землю і знищувати дику фауну (зміїв, мурашок тошо). Згідно з Авестою, добрий Бог не відповідає за зло світу, оскільки воно породжене іншою, незалежною від доброго Бога силою. В наш час неможливо уникнути зла і страждань. Тільки в майбутньому Ахурамазда одержить перемогу над Анхра-Манью, людство об'єднається, виникнуть єдина мова і спільне правління. Шлях до досягнення вічного блаженства лежить через очищення від зла. Цього можна досягти, поклоняю-чись священному вогню. На честь вогню як сили, що очищає, зводилися олтарі, а згодом і храми. Пізніше релігія Авести особливу увагу почала приділяти соціальним і моральним проблемам. Книги Авести стали ідеологічною опорою пануючих класів і царської влади. Найдавніші частини Авести зберігалися спочатку в усній традиції. Письмові записи виникли значно пізніше. В епоху Сасанідів налічували 21 книгу цих записів. Сучасна Авеста, яка збереглася завдяки персам, поділяється на п'ять книг, чотири з яких написані стародавньою авестійською, а одна — середньоперською мовами.

Розміщення частин Авести не відповідає часу їх виникнення. Найдавніші шари Авести — яшти (народний безіменний епос) і гати (пісні) — містяться всередині книги.

Перша частина Авести — Вендідат (закон проти девів) розповідає про створення світу; історію людства і засновника цивілізації — чама; в поетичній формі змальовуються 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди. Значне місце у Венді-даті посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Декілька розділів присвячено собаці, як священній тварині. Вказуються розміри покарання за вбивство собаки або неправильне поводження з нею. Друга частина Авести — Ясна — вміщує опис релігійних церемоній, до неї входять і гати Заратуштри. Багато молитов Ясни звернені до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священними стихіями. В третій частині Авести — Вис-перед — зібрані літургійні молитви, звернені до богів.

Найдавніша, четверта, частина Авести називається Ушти. В ній зібрані гімни, присвячені давньоіранським божествам — Митрі, Ардвісурі, Анахікі, Тинтрії та ін. Роз'яснюються способи захисту від злих духів, подано формули проклять. П'ята частина — Біндезії — вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта і утвердження вічного добра на Землі.

В Європі зміст Авести став відомий у XVIII ст. після перекладу книги в 1771 р. Анкетіль дю Перроном на французьку мову. Це дало змогу вивчити не тільки історію стародавніх східних релігій зороастризму і маздеїзму та існуючих до них вірувань, а й простежити вплив учення Авести на формування ряду релігійних систем більш пізнього походження.

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.