Конклав, який було скликано 25 серпня 1978 р. був найкоротший: він тривав усього 11 годин. Вибір кардиналів зупинився на тому, хто мав, як здавалося, найменші шанси — на Альбіно Лючгоні, патріархові Венеції. Новий 263 папа прийняв ім'я Іоанна Павла І.

Вранці 28 вересня 1978 р. Іоанна Павла І було знайдено мертвим у своїй опочивальні. Він займав папський престол найкоротший час в історії католицької церкви.

Конклав, що зібрався для обрання нового папи, тривав 72 години, на престол папи Римського було обрано 58-річного Каро-ля Войтилу, польського кардинала, архієпископа краківського, що прийняв ім'я Іоанна Павла II.

Ворожі католицтву релігійні вчення називаються єресями, а їх прибічники — єретиками. Католицька церква вела надзвичайно жорстоку боротьбу з єретиками, розправлялася з усіма, хто наважився підняти проти неї свій голос. Для боротьби з єресями було запроваджено спеціальний церковний суд — інквізицію. Людей звинувачували у відступі від вчення церкви, кидали у в'язниці, піддавали страшним тортурам. Засуджували до спалення на вогнищі. З особливою жорстокістю інквізиція діяла в Іспанії.

Інквізицією було затверджено перелік "релігійних злочинців", він був такий великий, що мало хто з людей не підпадав під його дію (не тільки єретики, а й ті, хто захищав і переховував їх).

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія "Священною колегією кардиналів". Кардинал — це вища духовна особа після папи. Частина їх постійно перебуває в Римі і очолює ватиканські установи, інші перебувають в різних країнах, де від імені Ватикану здійснюють керівництво місцевими католицькими організаціями. Кардиналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки. Постійні посли — папські нунції. Італія і Ватикан також обмінюються послами. Якщо постійні дипломатичні відносини не підтримуються, то надсилаються тимчасові представники, яких називають легатами.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилення впливу католицької церкви, вони мають суворо централізовану структуру. Ордени очолюють "генерали", "генеральні магістри", котрим підпорядковуються "провінціали" (провінціальні пріори), "магістри", а останнім —- абати і конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто зібрання керівників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському, в якій би країні вони не знаходились. Одним з перших католицьких орденів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в X—XI ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання В XI—ХІІІ ст.. з'являється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском — 27 тис. чоловік; Домініканському — 10 тис. Ордени кармелітів, августинців повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи — право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в університетах. В їхніх руках опинилася інквізиція. Орден домініканців, або "братів проповідників", заснований у 1215 р. Домініком. Він був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед проти альбігойців — учасників єретичного руху XII—ХШ ст. у Франції, спрямованого проти панівно^ го становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатіем Лойолою (1491—1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.

Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано, що щоб не помилитися в житті, необхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На основі цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать принципи:

1) пробабілізм — кожний вчинок людини можна вважати моральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Священне писання;

2) право помилки в думці — дає змогу виправдати такі діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці скаже слово "нон" ("ні") перед хибною присягою, то він перед Богом буде чистим;

3) принцип керівного наміру — всякий аморальний вчинок може бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів церкви.

Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастирський одяг. Вони можуть бути таємними членами ордену. Тому дані про чисельність ордену дуже приблизні — близько 90 тис. чоловік.

Нині існує майже 180 чернецьких орденів. Об'єднуючи біля півтора мільйона ченців, вони продовжують відігравати важливу роль у здійсненні політики Ватикану, місіонерській діяльності.

Вся територія поширення католицизму поділяється на області — архієпархії, що складаються з 1400 єпархій. Зараз за рахунок країн Африки і Азії чисельність єпархій зростає. У великих єпархіях є вікарні єпископи — помічники єпископів.

В тих країнах, де багато єпархій і де національна церква має автономію, є припас, тобто старшина для всіх єпископів. Якщо такої автономії немає, кожний єпископ безпосередньо підпорядковується Риму.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань); З трибунали й декілька секретаріатів. Конгрегації — своєрідні міністерства, які очолюються групою кардиналів (3—4 чол.) і главою — префектом.

Серед них найважливішими є: 1) конгрегація священної канцелярії; 2) конгрегація пропаганди віри — веде місіонерську діяльність головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша конгрегація, яка отримує дотації від правлячих кіл. Не тільки бізнес-мени-католики, а й представники інших релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну допомогу у створенні мережі семінарій, університетів, середніх шкіл, що виховують місцеве населення у дусі католицького віровчення. Ця конгрегація має своє видавництво, богодільні, школи.

Сучасне католицтво.

За майже тисячоліття свого існування католицтвом накопичено значний досвід пристосування своїх інститутів, ідеології та форм діяльності до соціально-економічних, політичних та культурних умов суспільства, що змінюються. Католицтво успішно "вписалося" в індустріальне і постіндустріальне суспільство.

Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було започатковано папою Львом ХШ в енцикліці "Про нові речі", що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній сформульовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, ще склались в індустріальному суспільстві наприкінці XIX — на початку XX сторіччя з засудженням класової боротьби, проголошенням приватної власності та її недоторканості; йшлося також про заступництво церкви щодо осіб найманої праці тощо.

Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст., відбулися в діяльності папи Іоанна XXIII. Для збереження життя на планеті, відвернення загрози загибелі людства у вогнищі світової ядерної війни, неабияку роль відіграла підтримка католицькою церквою принципу мирного співіснування держав з різним соціальним ладом. Папа виступив за заборону ядерної зброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і невіруючих. Ці істотні зрушення були закріплені II Вселенським собором (1962-1965 рр.).

Більш далекоглядну і реалістичну позицію Ватикан почав займати і щодо проблем Африки, Латинської Америки, Азії. Своєчасне відмежування від "класичного колоніалізму" мало наслідком поширення впливу на стрімко зростаюче населення Африки, Латинської Америки.

Пристосування католицтва до реалій постіндустріального суспільства, врахування соціальних процесів, що розгорнулися в останній чверті XX століття, пов'язане з ім'ям папи Іоанна Павла II. Його діяльність багатогранна, але в ній можна чітко визначити три напрями: перший стосується внутрішньої політики церкви; другий — соціальних питань; третій — зовнішньої політики.

У питаннях внутріцерковної політики папа додержується традиційних позицій: він категорично засуджує розлучення, аборти, спроби зрівняти у правах жінок-монахинь зі священиками, участь діячів церкви у політичній діяльності тощо.

Папа в різкій формі засудив тенденції до плюралізму, що спостерігалися в найбільш численному і впливовому в католицькій церкві ієзуїтському ордені. Згідно з його вказівками Конгрегація у справах віровчення (в минулому інквізиція) засудила ряд єзуїтів в США, Швейцарії, Німеччині, Нідерландах. І в той же час на засіданнях "Папської Академії" у Ватикані вшановувалося сторіччя від дня народження видатного вченого Альберта Ейнштейна; з промовою виступив сам Іоанн Павло II. Папа визнав помилковим і несправедливим засудження в свій час Галілео Галілея інквізицією. Це визнання папи, що зробило сенсацію в засобам масової інформації, було спрямоване