Поза увагою католицької церкви не лишається і сім'я. Широке коло проблем, що стосуються цього соціального інституту, розглядається в передачах "Сім'я і віра". Вони розраховані на подружжя, батьків і дітей. В них сформульовано погляд католицької церкви на причини кризових явищ в сім'ї, відчуження дітей від батьків. їх релігія виступає як засіб подолання негативних моментів в розвитку сучасної сім'ї.

Сучасне католицтво — впливова сила в світі. Вивчення його діяльності конче необхідне для розуміння нашого сьогодення

Від культури до політики або "Нова християнська Європа".

Початок другого тисячоліття пройшов під знаком "Диктату папи".

З кінця 50-х років починається переорієнтація Європейської політики Ватикану: ідея "малої Європи" змінюється прагненням до розширення "об'єднаної Європи". Коли на престол став Іоанн Павло II, в основу такого розуміння "нової християнської Європи" було покладено тезу про загальні християнські корені європейських націй. Для пропаганди концепції "неоєвропеїзму" використовується трибуна ЮНЕСКО, міжнародні форуми з культури.

Європа, згідно з твердженнями папи, є комплексом націй, які стали такими завдяки євангелізації. Внутрішня єдність Європи являється не лише культурною, але й соціальною необхідністю. Європі належить також місія у світовому контексті, завдяки її специфічній культурній традиції і багатству невичерпних сил. У справжній Європі не існує протилежних Сходу і Заходу, вона — єдина сім'я народів з різними взаємодоповнюючими особливостями. Зближення, інтеграція всіх європейських націй повинні розвиватися одночасно і в релігійному, і в культурному плані.

Для обгрунтування неоєвропеїзму Іоанн Павло II створює власну концепцію нації. На першому плані у цій концепції — народ, потім вітчизна, релігія, мистецтво, національна культура. Все це вщображається у конкретних інституціональних формах, у державності, соціально-економічному ладі.

Висновок з цієї концепції такий: тільки Європа, об'єднана єдністю походження, спільною культурною історією і традиціями, цінностями і фундаментальними організаціями життя, може сьогодні зберегти себе, врятуватись від внутрішніх небезпек та апокаліпсичних конфліктів.

Єдність Європи може бути лише культурною та духовною або ж її зовсім не буде. Європейська культура заснована на великій спадщині іудейській, грецькій, римській, християнській. Але ця спадщина переживає глибоку кризу. Тому створення "нової Європи" пов'язується з надією на "релігійне відродження". За словам Іоанна Павла II, "відродження у християнському дусі є єдиним засобом врятування Європи". У 1985 р. з'являється енцикліка "Апостоли слов'ян". У ній з новою силою проводиться думка про необхідність об'єднання країн Європейського континенту на основі християнської культури. Шлях до єдності між Сходом та Заходом — стверджує Ватикан — в об'єднанні християнських церков у вселенську церкву і загальній євангелізації, суть якої — встановлення перш за все моральної першості католицької церкви, за яким явно вважаються політичні амбіції.

Пропагуючи "єдність Європи", Іоанн Павло II не упускає моменту, щоб підкреслити перевагу римсько-католицької церкви, разом з тим усуваючи і внутрішні суперечності християнських церков, оскільки "апостоли слов'ян" нібито працювали з благословін-ня і під контролем пап Миколи І, Андріана II та Іоанна VIII, будучи підданими Великої імперії. Історичні документи свідчать, однак, що Кирило та Мефодій зверталися до Риму виключно з дипломатичних питань.

Сфера культури, коли говоримо про концепцію "нової Європи", використовується і для проведення ідеї законності втручання церкви не лише у справи моралі, але й у політичні справи.

80-ті роки стали поворотним пунктом для католицизму. На надзвичайному синоді єпископів, присвяченому 20-річчю II Ватиканського собору був проведений своєрідний підсумок життя церкви за 20 років після собору, дана оцінка еволюції сучасного суспільства. Серед негативних феноменів після соборної церкви відмічалось ускладнення відносин церкви з світом. "Багаті країни" пізнали секуляризм, атеїзм, практичний матеріалізм. Звідси, перш за все, глибока криза фундаментальних — моральних цінностей У країнах, що розвиваються, панують бідність, голод, злидні. Синод прийшов до висновку про те, що прагнення до оновлення лише зовнішніх структур церкви призвело до забуття "церкви Христа".

У декларації "Заклик бога до всіх людей" синод запрошує всіх (а не тільки католиків) брати участь у створенні "цивілізації солідарності та любові". Тільки на шляху релігійного відродження можна подолати апокаліпсичний стан сучасної культури.

Мабуть, самі великі надії церква покладає на те, що нинішній "зневірений" і "наляканий" світ працює на користь "Іудових духовних прагнень".

Мальро свого часу писав: "XXI ст. буде релігійним або ж його зовсім не буде".

Що стосується становища католицької церкви, то ось як Його одазсоз католицький теолог Карл Ранер: "Сьогодні у церкви можна чути багато заяв від імені "духу" II Ватиканського собору, які не мають нічого спільного з цим духом. У сучасній церкві панує надто великий консерватизм. Церковні власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи, ніж до реального розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досяг-ли ще синтезу між істинною духовністю і реальною відповідальністю перед світом, якому загрожує катастрофа. Не будемо, однак, забувати про те, що церква — це цілий світ, що вона об'єднує сотні мільйонів віруючих. Для багатьох з них релігійний ідеал продовжує залишатися найвищою духовною культурною цінністю, і в ньому вони втілюють свої земні прагнення. На порозі третього тисячоліття серед католиків постійно зростає прагнення до вироблення найширшої платформи для об'єднання всіх людей доброї волі на основі загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства".

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.