Дослідники, вивчаючи історію раннього християнства, показали що воно спочатку складалося з численних сект, котрі ворогували між собою та з навколишнім "язичницьким" світом. Але ці секти об'єднувала ненависть до спільного ворога — рабовласницького Риму та віра в чудесного визволителя, якого в різних сектах уявляли по-різному.

Це був час, коли навіть у Римі і Греції, а ще більше в Малій Азії, Сирії і Єгипті абсолютно некритична суміш найгрубіших забобонів різних народів беззастережно сприймалась на віру і доповнювалась благочестивим обманом і прямим шарлатанством; час, коли великого поширення набули "чудеса" та всілякі містичні чаклунські нісенітниці.

Християнство являло собою релігію, що відображала новий етап у розвитку рабовласницького суспільства. Однак вона не була настільки "самобутньою", "єдиною та істинною", "раз і назавжди" даною релігією, як про це стверджують богослови. Справа в тому, що багато елементів своєї ідеології християнство запозичило з інших релігій і філософсько-ідеалістичних вчень.

Особливо багато взято християнством з іудаїзму. Християнство зародилось у народів єврейської релігії як одна з релігійних сект іудаїзму. У іудеїв воно взяло Танах, назвавши його Старим завітом, котрий разом з Новим завітом складає Біблію — святу книгу християн. Іудейський бог став, по суті, і християнським богом, тільки виступає він в образі однієї з іпостасей триєдиного бога християн — Бога-отця. Взяло на озброєння християнство в іудаїзмі і вчення про месію, що стало основою версії про земне життя Ісуса Христа.

Для більш складної розповіді про Ісуса Христа і його земне життя християни використовували уявлення східних релігій про народження від земної жінки страждаючого, вмираючого і воскресаючого Бога. З релігій Давнього Сходу християнство перейняло також ідею про загробне життя. Уявлення про "непорочне зачаття" існувало задовго до появлення християнства в багатьох релігіях, у тому числі в брахманізмі, буддизмі, а також у давньоіранському мітраїзмі, який був значно поширений у Римській імперії, де виступав суперником християнства в перші віки нашої ери.

Можна стверджувати, що християнство взяло у мітраїзмі його центральну ідею про боротьбу в світі двох начал: світла і темряви, добра і зла. Ця ідея виступає в християнстві в образі Христа, який уособлює сили добра, і Сатани, котрий являє собою сили зла. З мітраїзму взятий також символ восьмиконечного хреста. Треба відзначити, що християнство — це перша релігія в Європі, яка свідомо включила в свою ідеологію філософію.

В античному світі на момент виникнення християнства філософська традиція налічувала близько 600 років. Тому й не дивно, що релігійні сюжети були облагорожені філософсько-ідеалістичними положеннями. Але для цього потрібні були не будь-які філософські школи, а ті, що влаштовували християнство. До них можна віднести неоплатонізм, стоїцизм, школу кінників. А християнство не могло ці школи прийняти в чистому вигляді, тому пристосувало філософські знання до християнських догм.

З вчення неоплатоніка Олександрійського християнство взяло ідею про божественний Логос, як про посередника між Богом і світом. Філон вважав Бога абсолютною завершеністю, що існує поза часом і простором. Бог, за його вченням, безконечно високо стоїть над матеріальним світом і суспільством, для впливу на які він виділяє посередника — Логос, який є не тільки божественним словом, силою і розумом, але й самостійною божественною істотою. Вищий із логосів — "Син божий", а всі інші— ангели. Вчення про Логос християнство трансформувало в образі боголюдини Ісуса Христа — посередника між Богом і світом.

Християнство взяло у Філона також вчення про природжену гріховність людей і про двоїсту природу людини, яка має тіло та душу. За Філоном тіло є джерелом зла, темницею для душі. Душа — це частинка Бога в людині, а спасіння людини — в наслідуванні Бога. Це означає, що головна турбота повинна бути про душу, а не про тіло. Людина не повинна скаржитися на долю. її справа — покірно нести свій земний хрест і почувати себе винною перед Богом, постійно каятися. Однак покаяння повинно здійснюватися шляхом приношення в жертву не тварин, а свого серця, своєї душі. Філон Александрійський мав вплив на формування християнської ідеології, за що Б.Бауер назвав його "батьком християнства"

На вченні римського стоїка Сенеки про долю, рок, які виступають у формі божества, засновано християнську мораль. До аскетизму, покірності долі, смирення, терпіння, до непротивлення злу — закликав філософ. У Сенеки християнство запозичило ідеї класового миру, рівності всіх перед Богом.

У кінників християнство взяло ідею індивідуалізму, утилітаризму, принципової рівності всіх людей та ідею космополітизму.

Такі основні ідеологічні джерела християнства. Проте це зовсім не означає, що християнство повністю запозичило свою ідеологію. Воно лише відібрало для себе елементи багатьох релігій і вчень, трансформувавши їх у відповідності до нових умов суспільного життя, привело усе до визначальної системи, доповнило їх новими, суто християнськими догматами і тим самим виступило як нова релігія, що знайшла своє оформлення у Новому завіті.

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.