Аналіз Руху Харе Крішна можна розпочати з показу його цілковитої незвичайності для західної культури з погляду не тільки ідеології, а й зовнішніх проявів. Наприкінці 60-х років на вулицях американських міст з'явилися групи людей в екзотичному одязі, що співали ритуальні пісні й пританцьовували під звуки флейти, цимбал і бубнів. Чоловіки з виголеними головами, з косичкою ззаду, одягнуті в дхоті, жінки — в довгастих хустках і сарі. Це були прихильники Міжнародного товариства свідомості Крішни Рух Харе Крішна, заснованого в 1966 році у Нью-Йорку вихідцем з Індії Абхай Ширан Де (1896—1977). Він народився в Калькутті, вивчав у місцевому університеті англійську мову, філософію й економіку. Потім працював у хімічній фірмі, займався торгівлею. У 1954 р. він залишив дружину і п'ятьох дітей, став монахом і присвятив себе служінню Крішни. Під чернечим ім'ям Бхактиведанта Свамі Прабхупада в 1966 р. прибув до США, маючи сім долларів і власний переклад "священного писання крішнаїтів". 1977 року він помер дуже багатою людиною. Очевидно, його вчення впало на підготовлений фунт. І передусім внаслідок соціальних причин ідеологія крішнаїзму дістала серед західної молоді поширення: це — невпевненість у завтрашньому дні, пошук альтернатив буржуазним соціальним теоріям і офіційним релігійним вченням.

Протиставивши свої погляди західним цінностям і способу життя, Бхактиведанта Свамі Прабхупада здобув дуже багато прихильників серед молодих американців середнього класу, які становлять в общинах крішнаїтів більшість. Доцільно розглянути ідеологію крішнаїзму, щоб пояснити його популярність.

Віровчення і культ Руху Харе Крішна грунтуються на індуїзмі і буддизмі. Рядовий крішнаїт, як правило, далекий від філософсько-релігійних ідей індуїзму, від нього вимагають лише не вживати наркотиків, алкоголю і тютюну, бути вегетаріанцем і промовляти антри (молитви) і гімни. Крішнаїтська свідомість ніби існує всередині кожної людини, її треба збудити. Нечисленні прихильники крішнаїзму в нашій країні часто не дотримуються зовнішніх ознак і атрибутики крішнаїтів, їх приваблює становище однієї з найстаріших релігійно-філософських систем індуїзму. Опираються крішнаїти на "Бхагавадгіту" ("Пісня бога"), яка є частиною давньоіндійського епосу "Махабхарата" і вважається складеною з висловлювань Крішни на філософські теми. В ній стверджується, що все існуюче — лише видимість, в тому числі і наслідки праці людини, які належать Крішні. Людина повинна виконувати свій обов'язок, але бути байдужою до його кінцевого результату, тоді вона перебуватиме в єдності з волею Крішни. Це рятує послідовника віри від сансари і приводить до злиття з божеством. Спеціальне поклоніння Крішні ввів гуру Чайтанья у XV— XVI ст., який твердив, що треба багаторазово повторювати ім'я бога і тоді він дасть спасіння. Було запроваджено мантру, що складалася з повторення в різному порядку трьох слів: "харе", "крішна", "рама". Цю мантру крішнаїт повинен щоденно повторити як мінімум 1728 разів, на що потрібно близько шести з половиною годин. Багаторазове повторення мантри ніби приводить людину до екстазу, що вважається звільненням від тіла і поринанням у чистий дух. Посвячений повинен постійно виговорювати, співати, вібрувати священне ім'я Бога. Свій дім він повинен перетворити в дім Крішни, мати в ньому його зображення, освячене духовним учителем, постійно молитися йому всією сім'єю. Послідовник учення "свідомості Крішни" повинен відмовитися від усіх світських інтересів, суспільних обов'язків. Половину свого прибутку він повинен віддавати служінню Крішні і його підданим. Категорично забороняється їсти і спати більше, ніж необхідно. Прагнення до накопичення, навіть розмова про матеріальні предмети, світські інтереси, спілкування з людьми, які не цікавляться "свідомістю Крішни", сприймаються як серйозне порушення відданого служіння Насправді керівники секти ніколи не відмовляються від володіння мерзенним металом. Щодо Міжнародного товариства свідомості Крішни, то воно є одним з найбільш багатих центрів нетрадиційних культів. Виручка від продажу книг і перекладів Прабху-пади, журналу "Назад до божественності" становить щорічно понад 20 млн. доларів. Великий прибуток приносять рядові крішнаї-ти, які цілими днями жебрачать на вулицях міст.

Число членів товариства швидко зростає. У 1973 р. воно становило близько трьох тис, а в 1982 р. — вже 12 тис. віруючих, що проживають у релігійних общинах, не рахуючи великої кількості парафіян, що мешкають поза комуною, але щоденно беруть участь у її заходах. Рух Харе Крішна має дієтичні магазини і ресторани, велику кількість процвітаючих підприємств, на яких працюють члени товариства. На шести сільськогосподарських фермах, площею від 100 до 1500 акрів також експлуатується праця рядових крішнаїтів. Товариство має будівлі в Лос-Анджелесі, 14-поверховий "храм" у центрі Нью-Йорка.

Значну фінансову підтримку крішнаїтам подає великий капітал, зацікавлений у пропаганді релігійної ідеології серед широких мас. Багаті пожертвування надходять і від всіляких богошукачів і містиків, розчарованих у традиційних віруваннях. Приміром Харісон, в минулому учасник ансамблю "Бітлз", подарував Товариству Крішни свій маєток поблизу Лондона і вніс 100 тис. доларів на спорудження палацу в США.

З метою збереження і зміцнення Міжнародного товариства свідомості Крішни престарілий Прабхупада встановив адміністративну Раду з гуру, які управляють крішнаїтами в різних регіонах світу. Всі керівники — американці або європейці, серед них — жодного уродженця Індії. Головою американських крішнаїтів став колишній докторант — історик Колумбійського університету Кіртананда Свамі.

В крішнаїтських ашрамах (общинах) панує специфічний деспотизм, не тільки фізичний (зовнішній), але й духовний (внутрішній). Віруючий зобов'язаний без роздумів підкорятися духовному наставникові. Вільного часу протягом лоби у нього немає ані хвилини, він постійно зайнятий декламацією мантр, випрошуванням пожертвувань для общини, різними господарськими справами. Щоб у людини не виникало сторонніх думок, що відвертають від спілкування з богом, її ні на хвилину не залишають саму. Просту вегетаріанську їжу дають двічі на день, для сну відводиться не більш як 4—5 годин на добу. Головна турбота громадськості, рідних і друзів новообернених крішнаїтів стосується фізичного і психічного стану. За час перебування в ашрамах вони стають цілком невпізнанними: апатичними, покірними, байдужими до всього на світі. Часто поселенці аш-рамів насильно ізолюються від своїх родин, потай переміщуються з одного храму в другий, щоб родичі не могли виявити їхнє місцеперебування. Відомо чимало випадків приховання малолітніх дітей від батьків, які, розлучившись, вийшли з "товариства". Слід підкреслити, що культ Крішни зумовлений специфікою духовного життя суспільства капіталістичних країн, являючи собою антигуманний засіб духовної компенсації соціально-економічного відчуження.

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.