Із середини XX ст. у мусульманській філософії активізувалась її панісламістська течія. Вона надала нові імпульси інтегративній функції ісламу. Водночас гасла панісламізму були взяті на озброєння силами крайньої реакції певних мусульманських країн і громад для прикриття політичної експансії проти так званих "невірних". Нерідко вони використовуються і з метою консервації віровчення і культу ісламу, його закликів до обмеження прав жінок, орієнтації на жорсткі норми шаріату, повного контролю над духовним життям народів, аж до джихаду — війни за віру, продиктованої Кораном.

Для релігійної філософії XX ст. характерні також різноманітні надконфесійні,синкретичні течії і школи, тобто ті, що формуються під час змішування різноманітних віровчень і культів, у процесі взаємовпливу релігій у їхньому історичному розвитку. Основою цих течій і шкіл є філософський комплекс окультизму (від лат. — таємний) — містико-філософського вчення про існування прихованої за матеріальними процесами і явищами вищої реальності надприродних сил, які персоніфікуються під впливом магії, кабалістики, астрології, алхімії, френології, мантики тощо. Головний трактат з окультизму "Ізумрудний зошит" приписується міфічному Гермесу Тримотису. Елементи окультної філософії знайдено в єгипетській, індійській і китайській передфілософії, зороастризмі, у піфагорійців, у філософії Платона, а потім у Агріппи Неттепсхеймського (1486—1535), Ф. Парацельса (1493— 1541), Я. Бьоме (1573—1624), Л.К. Сен-Мартена (1743—1803), Е. Сведенборга (1688—1772) і багатьох інших. У XXI ст. найбільш відомими течіями цієї філософії є теософія і антропософія.

Теософія (від гр. — бог і мудрість) — релігійно-філософське вчення про можливість безпосереднього осягнення Бога за допомогою містичної інтуїції й одкровення, доступних певному колу посвячених осіб. Його теоретичну основу становить пантеїстичне уявлення про єдиний, безособовий, всеохопний абсолют, про божественну сутність усіх речей. Практичний аспект цього вчення виражається у "містичних видіннях" і магії. Теософи визнають можливість безпосередніх контактів з надприродними, потойбічними силами, перевтілення душі; проповідують ідеї загальнолюдського братерства, терпимості до всіх релігій; ставлять за мету "розвивати надчуттєві сили людини". Всі науки вони поділяють на теоретичні, що вивчають зовнішню форму явищ природи, та езотеричні, що досліджують їхню внутрішню сутність, доступну тільки посвяченим людям.

Виникнення теософії як особливої філософської системи пов'язане з діяльністю російської письменниці О.П. Блаватської (1831—1891)та її послідовників. У1876 р. вона і американський полковник Г. Олкотт заснували в Нью-Йорку теософське товариство. Його вплив поширився на багато країн Європи і Америки. В 1879 р. центр товариства був перенесений в Індію (з 1882 р. — у передмістя Мадраса). Члени товариства намагалися об'єднати різноманітні віросповідання через розкриття й ототожнення усіх релігійних символів, створити на цій підставі "універсальну релігію", не пов'язану з будь-якою догматикою. Згідно з теософією, кінцевим завданням життя людини є досягнення окультного "знання" і надприродних здібностей. На початку XX ст. керівники товариства новим "рятівником" людства проголосили Криш-намурті (1895—1986) — індійського мислителя і поета. В1909 р. він, тоді ще хлопчик, вразив членів теософського товариства, де працював його батько, умінням впадати у транс, був вихований під наглядом президента (на той час) товариства А. Безанта і визнаний теософами месією. Але в 1929 р. Кришнамурті відмовився від будь-якої участі в організованій релігійній діяльності. У теософському товаристві відбувся розкол, і з теософії виокремилась антропософія.

Антропософія (від гр. — людина і мудрість) — окультно-філософське вчення про людину як носія прихованих зовнішніх сил і здібностей, спрямоване на розвиток органів надчуттєвого сприйняття, осмислення і волі з метою пізнання потойбічних світів і перетворення духовної та фізичної природи людини. її засновник — німецький філософ Р. Штейнер (1861—1925). У1913 р. він створив антропософське товариство, а в 1922 р. разом із протестантським теологом Ф. Ріттельмайєром заснував антропософську громаду християн, діяльність якої поширилась у Німеччині, а після Другої світової війни і в Скандинавських країнах, Австрії, Великобританії, Нідерландах, Франції, СПІА. У наш час міжнародний центр антропософії знаходиться у Дорнаху (Швейцарія). Він веде активну пропаганду антропософських ідей, вивчає і розповсюджує праці Р. Штейнера.

Якщо теософія визнає право на володіння надприродним "знанням" тільки за окремими особами, то антропософія підкреслює його принципову загальнодоступність. Згідно з Р. Штейнером, за допомогою особливого навчання і виховання, яке включає, зокрема, вивчення медитації, музики, евритмії (розроблене Штейнером і його послідовниками мистецтво тілесних рухів, що супроводжують мову або музику) та ін., кожна людина здатна пробудити в собі духовні сили пізнання, щодо цього часу "дрімали", і досягти "вищого стану свідомості". При цьому людина повинна розвивати не тільки вищі, а й звичайні свої здібності — мислення, почуття, волю. Найбільш удосконаленим інструментом такого розвитку антропософія визнає метод медитації — психічної вправи, що дає можливість людині досягти розумової зосередженості, психологічного розслаблення, відчуженості від зовнішніх об'єктів та ін.

Традицію синтезу філософії, науки, релігії, культур Сходу і Заходу, започатковану теософією, продовжує Агні Йога, або Жива Етика, — філософсько-етичне вчення. Воно спрямоване на розкриття вищої психічної здатності людини з метою її внутрішнього перетворення та оволодіння космічною енергією — Агні. Це вчення також ставить за мету стимулювання еволюції людини і людства до вищих форм космічного буття за допомогою особливих правил життя і діяльності. Створення серії книг Живої Етики належить О.І. Реріх (Шапошниковій, 1879—1955) — дружині й соратниці відомого російського художника М.К. Реріха (1874—1947).

Згідно з Агні Йогою, людина — результат еволюції людських перевтілень упродовж мільйонів років. Тому вона концентрує в собі потужну енергію, здатну впливати на процеси планетарного і космічного масштабу. Людина існує за кармою — законом взаємозв'язку її вчинків з характером наступного переродження. Людина, згідно з Агні Йогою, не розуміючи цього, містить у глибинах свого духу велику інформацію — "сплячу мудрість". Розбудити її можна завдяки самовдосконаленню і сходженню до більш високих форм буття і свідомості. Для цього потрібно відмовитись від шкідливих звичок і позбутись негативних рис характеру (злоби, сумнівів, недовіри, нетерплячості, ліні, почуття власності), утверджувати в земному житті загальнолюдські цінності як магістральний шлях сходження людини щаблями космічної ієрархії.

Надконфесійні синкретичні течії і школи в релігійній філософії вивчені недостатньо, але у вчених і філософів вони викликають живий інтерес. У XXI ст. їхні ідеї не сходять зі сцени духовного життя. Найбільшого поширення вони набувають у переломні етапи розвитку історичного процесу. Наш час не є винятком із цього загального правила. Виникають нові секти і релігійні громади. З'являются і набувають великого поширення містичні утопії. Створюються і швидко розпадаються поселення і комуни людей, які намагаються йти до "колективного містичного досвіду". Такого роду крайньої форми ірраціоналізм утворює один із полюсів сучасної духовності особистості і суспільства.

Таким чином, релігійна думка і філософія, що пов'язана з нею, за сутністю належать до традиціоналістського, догматичного типу свідомості. Однак це не означає, що в ній не можуть формуватись і функціонувати філософські вчення, які справляють істотний і тривалий вплив на загальнолюдську культуру. Багато філософів православ'я, католицизму, протестантизму, ісламу та інших віросповідань зарекомендували себе знавцями історії філософії, талановитими авторами; їх зусиллями у релігійній думці XX ст. здійснено "антропологічний поворот", завдяки якому головною проблемою філософствування стала людина. При цьому засновок і кінцева мета релігійної філософії, що ними є беззаперечне визнання існування Бога та центральні догми і принципи релігійної свідомості, зберігаються.

XX століття, всупереч очікуванням і припущенням, не стало століттям атеїзму ні на Заході, ні на Сході. Навпаки, кінець століття ознаменувався активізацією церков і релігій, наростанням релігійності великих груп населення. Це відбулося завдяки тому, що офіційна і неофіційна релігійна філософія, зберігаючи вихідні догми і принципи, виявила здатність до свого відновлення та модернізації.

Література

1. Лубський В.І., Козленке В., Лубська М.В., Севрюков Г. Історія релігій: Навч. посіб. — К.: Тандем, 2002.

2. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. — К.: Центр навч. літ., 2004.

3. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Академвидав, 2006.

4. Любащенко BJ. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. — К., 1996.

5. Матвеев В.О. Релігієзнавство: Навч. посіб. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006.

6. Матвеева HJI.t Голобородъко А.Р. Святі і свята України: календар церковних свят і народних традицій: Словник-довідник. — К., 1995.

7. Международная защита прав и свобод человека: Сб. док. — М., 1990.

8. МеньА.В. Православное Богослужение: таинство и образ. — М., 1991.

9. Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1987.

10. Моця О.П.,Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства: Навч. посіб. — К., 1996.

11. Мусульманское право: структура