І, зрештою, земний поверх християнського пантеону заповнюють святі - люди, що за особливі заслуги перед Богом після смерті дістали "вічне блаженство", продовжують служити Богу й допомагають йому управляти світом. До числа святих віднесені місцеві боги релігій, які ввібрали в себе християнство у період його поширення, мученики, подвижники, аскети, церковні діячі а також царі, князі та інші діячі, що зробили вагомий внесок у розвиток християнства. Культ святих, встановлений у IV ст., поступово був централізований. Зарахування до "лику святих" – канонізація відбувається за особливими правилами; в католицизмі та православ'ї вони різні (протестантизм формально не визнає культу святих). Вшанування святих розподілено за днями церковного календаря, а зображення святих на іконах є об'єктом поклоніння.

У християнському віровченні є своя міфологія. Згідно з джерелами, віровчення, християнська міфологія поділяється на старозавітну і новозавітну. 1 в тій, і в іншій чітко простежуються запозичення з релігій стародавнього світу. Старий Завіт містить релігійні уявлення про "створення" світу і людини, про стародавню історію людства (міфи про Всесвітній потоп, Вавилонську вежу тощо), міфологізоване відображення справжніх історичних подій, міфи соціального змісту. Новозавітна міфологія розгортається навколо особи Ісуса Христа і присвячена насамперед соціальним проблемам, поглибленню й частковому перегляду соціальної концепті Старого Завіту відповідно до нових історичних умов.

Вчення про врятування іудеїв, які мали союз із Ягве, замінюється ідеєю спасіння Христом усіх, хто увірував у нього. Отже, значно розширюється сфера впливу нової релігії, усувається її етнічна обмеженість, вона набуває космополітизму. Войовничий месія Старого Завіту замінюється покірливим месією, що відвідав землю, терпів насильства і страждав, був страчений ганебною смертю, а потім воскрес. Ісус приніс себе як спокутну жертву за "первородний гріх" людства, і такі ж самі покора, смиренність і жертовність вимагаються й від віруючих. Люди мусять терпіти поневолення і страждання, завойовувати вірністю християнським Завітам виправдання на Страшному суді, що настане у невизначеному майбутньому.

Соціальний зміст християнського месіанізму полягає у примиренні людей з дійсністю. Водночас у новозавітній міфології з особливою силою пролунали ідеї добра та милосердя, ідеї гуманізму, що мають незаперечну моральну цінність.

Ранні єресі

Початок історії християнства позначився активним розвитком богословської думки. Розвиваючи загальні риси віровчення, накреслені Ісусом Христом, богослови мусили відповісти на численні питання, які неодмінно виникали в зв'язку з поглибленням розуміння догматів, уточнення їх змісту. Висловлювалися різні думки, обумовлені історичними, економічними, політичними, філософськими і, мабуть, індивідуальними факторами. Частина їх була достатньо доведена і визнана ортодоксальними, вони увійшли у вчення церкви та висловлені у творах отців церкви. Інші стали об'єктом запеклих суперечок, богословських дискусій, багато з них були відкинуті й оголошені єрессю. У богослов'ї єрессю вважається свідоме і навмисне відхилення від догматів віри.

Боротьба з єресями в перші віки існування християнства була впертою і часом драматичною. Це були ранні єресі. Ми їх так назвемо на відміну від єресей наступних етапів розвитку християнства, яких було чимало. Ранні єресі сприяли утвердженню в християнстві ірраціоналізму. Тут вони неабияк прислужилися, доповнюючи Філона Александрійського. Вони, можна сказати, довершили філософську підготовку християнства при його утворенні. Хоч як парадоксально це звучить, але єресі зробили велику справу в християнстві - вони допомогли генеральному пауліністському напряму, який став ортодоксальним, відшліфуватися в логічну, сталу, всебічно зорієнтовану релігійну систему. До ранніх єресей у християнстві звичайно відносять іудео-християнство, монтанізм і гностицизм.

Перший крок в ідеологічному становленні християнства - остаточний розрив з іудаїзмом. Християнство виникало як секта в іудаїзмі, що мав чітко окреслені етнічні риси. Але воно домоглося визнання лише як космополітична релігія колосального конгломерату різних народів-світової Римської імперії. Дуже швидко після початку Нової релігії християни з язичників уже становили переважну більшість над християнами з іудеїв. Це дало підставу для подальшого відходу від іудейського віровчення і особливо - культу. Для характеристики цього процесу звичайно посилаються на твір Юстина-філософа "Бесіда з Трифоном-іудеєм" (бл. 160 р.), де автор чітко протиставить себе, християнина, язичникам та іудеям.

Іудео-християнство в Палестині було релігійною концепцією тих, хто вже відійшов від іудаїзму, але ще. не пристав до християнства. Такими були ебіоніти (від грец. ебіон - злидень). Ебіоніти здійснювали обрізання, святкували суботу, вживали лише кошерну їжу й не визнавали пророцьких книг Старого Завіту, а з новозавітних визнавали лише Євангеліє Матвія. Ісуса вважали месією, але заперечували його божественність і все, що пов'язано з нею, включаючи і надприродність народження. Вважають, що способам життя (общиною, зі спільною власністю тощо) вони дуже подібні до есеїв. До іудео-християм також відносять назареїв і елкесаїтів (елксаїтів). Християни вважають цю течію єретичною.

Монтанізм

Монтанізм (від імені засновника течії - Монтана) виник у Фрігії близько 156 р. Монтаністи виступали з позицій аскетизму і колективізму, проти церковної верхівки з позицій заперечення збагачування церкви і засудження примирення її з язичницькою державою. Общини монтаністів очолювали не єпископи, а пророки. Чекали негайного приходу Ісуса у фрігійському місті Пепузі, де часто збиралися. Монтан проповідував у супроводі двох пророчиць Пріскілли і Максімілли, які мали видіння і доводили святість Монтана. Український історик релігії П.К.Козик соціальні причини виникнення монтанізму вбачає в тяжкому визиску і непомірних поборах з населення Малої Азії, особливо у Фрігії. Це штовхало населення до радикалізму в релігійних пошуках. Звідси і фанатичність прихильників та керівників цієї течії.

Монтаністи широко практикували екстатичні моління, профетизм (пророцтва), говоріння невідомими мовами, чекали негайного пришестя Ісуса Христа. Можна сказати, що вони були прибічниками християнства, викладеного в Апокаліпсисі. Разом із тим вони заперечували створення єпископальної церкви. До монтанізму свого часу приставав Тертулліан. В Африці різновидом монтанізму в IV ст. був ідейний рух агностиків, які заснували донатистську церкву . Повною поразкою монтанізму завершився ранній період становлення християнства, хоч залишки монтанізму на сході Римської імперії проіснували до VIII ст.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Датаки. - М., 1989.

2. Книга мертвых. - С-Пб., 2001.

3. Катехізис. - К., 1993.

4. Кодзики. - М., 1995, т. 1,2.

5. Конфуций. Изречения. - М., 1994.

6. Конфуций. Я верю в древность. - М, 1995.

7. Коран. - М., 1989

8. Лао-цзы. Дао дэ цзын. Книга о пути к силе. - М., 1993.

9. Тора. - М., 1993.

10. Упанишады. - М., 1992.

11. Академічне релігієзнавство / За ред. A.M. Колодного. - К., 2000.

12. Бублик С.Л. Релігієзнавство. - К., 1999.

13. Васильев Л.С. История Востока. В 2 томах. - М., 1998.

14. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. - К., 2001.

15. Колодний A.M. Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1994.

16. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997.

17. Малерб М. Религия человечества. – СПб., 1997.

18. Мень А. История религии. В 7 томах. - М., 1991-1992.

19. Основы религиоведения. - М., 1998.

20. Павлов С., Мезенцев К., Любінцева К. Географія релігій. - К., 1998.

21. Релігієзнавство / За ред. М.М. Заковича. - К.: Академвидав, 2002.

22. Релігієзнавство / За ред. В.І. Лубського. - К., 2000.

23. Релігієзнавство. Лубський В.І., Лубська М.В., Теремко В.І. - К.: Академвидав, 2003.