світі. Римські єпископи претендували на особливий титул, який виділив би їх серед єпископів інших патріаршеств. З початку VI ст. римський першоіє-рарх присвоїв собі титул "папа". Він прагнув бути "єпископом усіх єпископів", главою вселенської церкви. В середині XI ст. папство вступило у гострий конфлікт з Візантією. Він завершився тим, що посланець папи Лева IX кардинал Гумберт наклав анафему на візантійського патріарха Михаїла Керуларія 16 липня Ў054 р. У відповідь на це церковний собор візантійських єпископів оголосив анафему папським посланцям, звинувативши Рим у тому, що він перекрутив символ віри, коли прийняв постанову Вахенського собору 809 р. про "філіокве". Так сталося розділення церков.
Обидві церкви — візантійська і римська — претендували на значення вселенської ("католицької" за латинською вимовою і "кафолічної" — грецькою). Пізніше назва "католицька" закріпилася за західною, Римською церквою, а східна, Константинопольська, стала йменуватися "православною" (по латині — ортодоксальною).
Між Римською і Константинопольською церквами тривалий час точилася боротьба, зокрема за поширення впливу на Русь.
Література
1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.
2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.
3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.
4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.
5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.
6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.
7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.
8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.
9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.
10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.
11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.
12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.
13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.
