Християнство: витоки, віровчення, еволюція. Протестантизм: його зміст і різновиди

На початку XVI ст. в країнах Західної і Центральної Європи виник широкий антифеодальний народний рух у формі боротьби проти зловживань католицького духовенства (торгівлі індульгенціями, інквізиції) і католицької церкви в цілому. Цей рух отримав назву Реформація.

Розпочався він у Німеччині 31 жовтня 1517 p., в день виступу відомого мислителя і суспільного діяча того часу Мартіна Лютера (1483—1646) з 95 тезами проти основ католицизму (тези накреслені на північних дверях Замкової церкви Віттенберга).

Ось деякі з них;*

Христос, проголошуючи: "Кайтеся, тому що наблизилося Царство Небесне", тим самим засвідчував, що життя віруючих від початку й до кінця повинно бути невпинним покаянням.*

Покаяння не полягає в одній лише сповіді перед священиком. (У перших тезах Лютер стверджував, що справжнє покаяння — тривалий процес, а не одноразова дія.)*

Папа може зняти лише ту кару, яку сам накладає на грішника, або на підставі церковного статуту, але жодної небесної кари церква позбавити не може.*

Канони покаяння (настанови про те, які накладати єпитимії на тих, хто покаявся) повинні визначатися лише для живих. (Тут і в деяких наступних тезах заперечується влада Папи над чистилищем.)*

Вченню Христа суперечать ті регламентації католицизму, в яких ідеться про те, що немає потреби в покаянні для грішників, які купують індульгенцію для душі. Тим, хто по-справжньому кається, Господь прощає гріхи і звільняє від вічних мук. На це грішник може уповати і без папської грамоти. (У деяких тезах Лютер підкреслював, що християнин, котрий воістину покаявся, "не уникає небесного покарання".)*

Істинний, справжній скарб церкви — священне Євангеліє слави і благодаті Божої. Лютер пояснював, що існування "скарбниці добрих справ" вигідно багатим, а не бідним; скарби ці повинні діставатися грішнику не завдяки милості Папи. Бажання подібними засобами умилостивити Бога називав ілюзією.*

Справжній християнин прагне рушити слідом за страстотерпцем Христом не через дозвільну грамоту, а через щиросердне покаяння, що є шляхом до спасіння, стверджував Лютер.

Тези відіграли роль сигналу до виступу всіх опозиційних сил за релігійну і національну незалежність Німеччини. Католицька церква на Реформацію відповіла контрреформацією. Розпочалися жорстокі релігійні війни. Один із вождів селянської війни в Німеччині того періоду Томас Мюнцер (1490—1525) виступив проти католицизму з позицій пантеїзму. Він доводив, що Бог — це світ у цілому, що Ісус Христос не є історичною особою і виявляється через віру і лише завдяки їй, а тому його рятувальна місія може бути виконана і без офіційної церкви. Мюнцер вимагав від політичних і релігійних діячів установлення "Царства Божого" на землі, розуміючи під таким "Царством" суспільство без класових відмінностей і без чужої для народу державної влади. У "Проповіді перед князями" (1524) він відверто заявив про те, що влада може вважатися законною лише за умови, що вона діє від імені народу і в його інтересах.

З Німеччини Реформація поширилась на Швейцарію, Голландію, Швецію, Англію, Данію та багато інших країн. Скрізь вона сприяла ліквідації релігійного монополізму католицької церкви і утвердженню нового напряму в християнстві — протестантизму.

Отже, історія протестантизму розпочинається з Мартіна Лютера. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. День 31 жовтня, коли у 1517 р. були опубліковані тези Лютера, відзначається протестантами як свято.

Видатним діячем Реформації був також швейцарець Жан Кальвін (1509—1564). Його головна праця "Настанови у християнській вірі" була надрукована у 1536 р. На той час протестантизм уже сформувався як релігія. Цей твір став основою нової релігійної течії, тепер уже в протестантизмі, що отримала назву "кальвінізм". На відміну від діячів ранньої Реформації, для Кельвіна центром уваги були не Євангелія, а Старий Завіт. Кальвін розробив вчення про абсолютну визначеність, що за нею всі люди, відповідно до непізнаванної божественної волі, поділяються на обраних і приречених. Ані вірою, ані добрими справами людина не може змінити своєї долі: обрані призначені для спасіння, приречені — для вічних мук. Учення про визначеність базувалося на твердженні, що Ісус Христос теж був визначений Богом страждати за наші гріхи. Послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації (кальвіністи) мали великий вплив у Шотландії, Нідерландах, на півночі Німеччини, у Франції.

Реформація в Англії мала дещо інший характер, ніж у Німеччині чи Швейцарії. У 1534 р. англійський парламент оголосив незалежність своєї церкви від Папи і прийняв рішення вважати її головою короля Генріха VIII. З часом вплив протестантизму на англіканську церкву посилився, що спричинило більш глибоке її розмежування з католицизмом. Вона перейняла протестантські догмати про виправдання вірою і про Святе Письмо як єдине джерело віри і відхилила вчення католицизму про індульгенції та шанування скульптур. Водночас вона визнавала, хоч і з певними застереженнями, католицький догмат щодо рятівної місії церкви. Були збережені також літургія і деякі інші характерні для католицизму обряди, залишився недоторканним єпископат.

Однак у зв'язку із загостренням соціальних суперечностей наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Англії сформувалася опозиція абсолютистському режимові. її не задовольняла королівська Реформація. Результатом активних дій опозиції стало поширення в країні кальвінізму, прихильників якого називали пуританами (від лат. — чистий). Вони вимагали рішучого впровадження в Англії ідей Реформації, що мали протестантську спрямованість. Помірковані пуритани обмежувались вимогами встановлення пресвітеріанської церкви (від гр. — старійшина), тобто звуження влади короля у церковних справах, тоді як індепенденти (незалежні), радикальне крило пуритан, повністю заперечували принцип державної церкви; на їхню думку, кожна релігійна громада має залишатися вільною у виборі віросповідання. Активізація демократичних елементів у суспільному житті Англії привела до виникнення релігійних сект конгрегаціоналістів (від лат. — об'єднання, громада) — течії в кальвінізмі, представники якої виступали за надання автономії місцевим релігійним громадам баптистів, квакерів тощо.

Таким чином, у період Реформації у Німеччині і Швейцарії, а потім, за часів буржуазних революцій, в інших країнах, перш за все в Англії, сформувалися основні течії, що представляють протестантизм і в наш час. Головними з них були і залишаються лютеранство, англіканство і кальвінізм. Всі інші протестантські напрями лише варіюють основні принципи цих течій.

На початку XIX ст. протестантське відгалуження християнства було строкатим і розмаїтим утворенням. У подальшому ця строкатість збільшилась у результаті дроблення його основних течій (лютеранства, кальвінізму й англіканства) і за рахунок появи нових деномінацій, що іменуються сектами: "адвентистів", "Армії спасіння", "християнської науки", "свідків Єгови" і т. ін. Набули подальшого розвитку баптизм, менонітство, методизм, квакерство тощо.

Протестантизм — це третій і наймолодший, після католицизму і православ'я, значний різновид християнства з численними самостійними віросповіданнями і церквами. Поділяючи основні постулати християнства, тобто вірячи в існування Бога, безсмертя душі, потойбічний світ і т. ін., протестанти, подібно до католиків і православних, уявляють Бога як Трійцю: триєдиного Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Ісуса Христа вони ототожнюють із другою іпостассю цієї Трійці. Разом із тим протестантизм має певні особливості, що відрізняють його від православ'я і католицизму. Протестанти поклоняються тільки триєдиному Богові (у них немає культу святих і Богоматері), і особливо Христу, вважаючи його істинним главою своїх церков у цілому, а також громад.

У християнстві не викликає сумнівів положення про те, що основним джерелом його віровчення є Біблія. Але в Біблії багато суперечностей, що потребують тлумачень і пояснень. У католицизмі право такого тлумачення належить тільки церкві, а мирянам навіть заборонено без керівництва з боку духовенства читати Біблію. З приводу тлумачення останньої "отцями церкви" і богословами-схоластами написано величезну кількість творів, прийнято безліч визначень і постанов церковними соборами, а римські папи обнародували цілу бібліотеку булл і всіляких непогрішних, на їхню думку, послань. Всю цю літературу в сукупності з тим, чого навчають у проповідях і усних настановах служителі церкви, названо Священним Переказом. Згідно з ученням католицизму, Святе Письмо можна правильно розуміти лише у світлі Священного Переказу. Цілком зрозуміло, яку силу надавало папству таке вирішення питання про джерела віровчення. Щоб ослабити папство, протестантизму було необхідно позбавити його монопольного права тлумачити Біблію за допомогою Священного Переказу і власного свавілля. Для цього він і проголосив право кожного віруючого не тільки самостійно читати, а й тлумачити Біблію. Щодо Священного Переказу, то протестантизм повністю відмовився визнавати його джерелом віровчення. "Тільки Біблія!" — стало основним його гаслом. Дозволяючи використовувати філософське мислення як своєрідний додаток до віри, протестантизм вважає останню єдиним критерієм істинного сприйняття біблійного одкровення. Віра, що її протестантизм поставив у центр свого вчення, перетворилась у нього на особисте переживання, що за своєю суттю не піддається поясненню і контролю.

Протестантське вчення завдало удару католицькому духовенству і в тій сфері, що стосувалася впливу його молитов на земні долі людей. Якщо віруючому-католику, щоб