Ж. Кальвін висував і політичні ідеї. Він доводив, що государі поставлені Богом над народами для покарання людей за їхні гріхи. Однак Бог може наставити на розум народних представників і обійтися без монархів. За таких умов народ, взявши владу у свої руки, може вершити богоугодні діла. Тож не дивно, що учасники ранніх буржуазних революцій (XVI ст. у Голландії і XVII ст. в Англії) вели боротьбу під гаслами кальвінізму — вчення, що виправдовувало боротьбу молодої буржуазії проти феодального абсолютизму.

Суттєве місце у протестантизмі досі посідає англіканська церква. Після припинення її відносин з Ватиканом і підкорення королівській владі у 1534 р. богослужіння стало проводитись англійською мовою, були скасовані пости, вилучені ікони й образи, припинилась безшлюбність духовенства. За кілька століть склалося вчення "середнього шляху", проміжного між римським католицизмом і континентальним протестантизмом. Основи цього віровчення викладені у Книзі спільних молитов. Англіканські церкви існують у 16 країнах, у тому числі у США та Індії. З 1867 р. англіканські церкви, зберігаючи самостійність, об'єднуються Англіканським союзом церков. Главою церкви залишається король (королева) Англії. Збережена також ієрархія, що нагадує католицьку. Єпископів, через прем'єр-міністра, призначає король. На чолі духовенства двох графств — Кентерберійського і Йоркського — стоять архієпископи. Зовнішній обрядовий бік католицизму в англіканській церкві майже не реформований. Головне місце у богослужінні посідає літургія, що характеризується складною обрядністю та урочистістю.

У США англіканство представлене Протестантською єпископальною церквою США. її очолює голова, що обирається довічно з числа єпископів. До керівного синодального органу церкви входять представники кліру і прихожан. Єпископальна церква США проводить значну місіонерську діяльність у країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

Крім трьох розглянутих течій, протестантизм представлений також чималою кількістю сект, наприклад, сектою старокатоликів. Підставою для її виникнення була опозиція рішенню Ватиканського собору 1870 р., що прийняв догмат про непогрішність Папи. На сьогодні старокатолицизм представлений кількома самостійними церквами. Основні його центри — Німеччина, Австрія, Швейцарія, Нідерланди. Старокатолицькі церкви об'єднані у Міжнародний старокатолицький конгрес і входять до Всесвітньої ради церков. Віровчення старокатоликів посідає проміжну позицію між католицизмом і протестантизмом. З одного боку, старокатолики зберігають певні риси католицького культу, а з іншого — не визнають верховенства Папи Римського, заперечують шанування церковних реліквій, відкидають обов'язковий целібат для духовенства. За цими позиціями вони близькі до англіканців, з якими підтримують постійні контакти.

До різновидів протестантизму, що сформувалися ще за часів Реформації, належить також секта менонітів. Вона виникла у Північній Німеччині. її засновником був голландець Менно Сімонс (пом. у 1561). Джерелом віровчення менонітів є написаний ним "Фундамент істинної християнської віри". Догматика й обрядовість менонітів здебільшого запозичені в анабаптистів. Меноніти не вірять у присуд долі. Вони віддають перевагу особистій вірі, що, згідно з їхнім вченням, має перевагу навіть над Святим Письмом. До основоположних канонів менонітського вчення належать: покаяння у гріхах, хрещення за вірою, обмивання ніг, відлучення від церкви, відмова від військової служби і низка інших догматів, що призводять до самоізоляції менонітів від суспільства і від держави. У наш час секти менонітів існують у багатьох країнах, переважно Північної Америки і Європи, і налічують близько півмільйона осіб. Вони мають мережу шкіл і семінарій для підготовки місіонерів і пропагандистів. Місіонерську діяльність секта здійснює досить давно і надає їй великого значення; менонітські місії можна зустріти майже у всіх країнах світу.

Значне місце у системі протестантських церков посідає баптизм. Поділяючи загальнохристиянські догмати про Трійцю, божественне походження Христа і т. ін., баптисти разом із тим заперечують роль церкви як посередника між Богом і людьми, проповідують принцип "виправдання вірою". Подібно до кальвіністів вони вірять у присуд долі людини. Значно спрощений у них культ. Вони відкидають шанування ікон, хреста, віру в святих; богослужіння замінюють молитовними зібраннями; обряд хрещення здійснюють над дорослими людьми і ставляться до нього не як до таїнства, а як до процесу, що символізує посвячення людини у члени церкви. Джерелом віровчення баптисти вважають Біблію (перш за все Новий Завіт). Вони не визнають святих, чернецтво, зосереджують увагу на Ісусі Христі — єдиному посередникові між Богом і людьми, який своєю жертвою врятував грішників. їх головний принцип: "Жити у світі, але бути не від світу цього", тобто підкорятися земним законам, але серце повністю віддавати "Небесному Нареченому" — Христу. Особливого значення баптисти надають проповідям своєї віри, що їх зобов'язаний здійснювати кожен член секти (принцип всезагального священства), насамперед серед дітей і молоді. Позиції баптизму сьогодні особливо сильні у США, Великобританії, Бразилії, Канаді, Мексиці, М'янмі, Індії та інших державах. На базі баптистських сект цих країн у 1905 р. був створений Всесвітній союз баптистів. Зараз у світі налічується майже 70 млн прихильників цієї течії.

У 40-х роках ХVІІІ ст., після того, як в Англії було засновано організацію "Товариство друзів і внутрішнє світло", до неї приєдналося багато баптистських груп. Членів цієї організації стали називати квакерами (ті, що трясуться). Основу віровчення квакерів становлять уявлення про те, що Бог знаходиться у серцях людей; істину варто шукати у "внутрішньому світлі", що сяє у людині і свідчить про присутність у ній божественного начала. Осяяння "внутрішнім світлом" означає також перемогу над гріхом, над силами темряви. Щоб опанувати "внутрішнє світло", слід рухатися "правильним шляхом", і перш за все потрібна молитва. Квакери повністю відкидають зовнішню обрядність і церковну ієрархію, у них немає суворо регламентованого церемоніалу богослужіння, вони не визнають таїнств, не хрестяться і не причащаються. "Внутрішнє світло", згідно з їхнім вченням, втілене у Біблії. Вона — джерело релігійної істини. У своїй вірі квакери керуються реальним досвідом богопізнання, в тому числі тих, хто жив у попередні століття. Шлюби між квакерами здійснюються на підставі обітниці вірності, що дається у присутності старійшин. Квакери розробили доктрину абсолютно безкомпромісного пацифізму, категорично заперечують насильство навіть як засіб самозахисту, відмовляються брати у руки зброю. Вони виступають проти зовнішньої розкоші, чиношанування, не дають клятв, прагнуть максимальної простоти у мові, одязі, поведінці, вимагають безумовної правдивості і чесності у всьому, не визнають розваг, досить широко практикують благодійництво. Упродовж століть квакери проводили послідовну й енергійну боротьбу проти рабства, смертної кари, безграмотності, проституції, расизму.

Одне з найбільших церковних утворень у протестантизмі — методизм, що сформувався у XVIII ст. на базі англіканства. Крім традиційних центрів у США і Англії, методистські церкви існують також в Австралії, Новій Зеландії, на о. Фіджі, у Південно-Африканській Республіці та інших країнах. Найбільшою є методистська церква США.

Методизм за віровченням і культом близький до англіканства. Його культ надзвичайно спрощений. З обрядів зберігаються лише хрещення і причастя. Розглядаючи причастя як таїнство, методисти заперечують присутність тіла і крові Христа в елементах причастя. Вони повністю відкидають католицьке вчення про чистилище, заперечують необхідність сповіді. Характерна риса методизму — суворий централізм. Більшість методистських організацій сучасності входять до Всесвітньої методистської ради.

У 1830 р. у США була створена секта мормонів, які називають себе "святими Судного дня". її основоположником був Дж. Сміт (1805—1844). Він з дитячих років відзначався здатністю до "бачення", і націй підставі оголосив себе пророком. Сміт видав "Книгу мормона", що стала Біблією для його послідовників. У ній містяться особисті одкровення і заповіт останнього ізраїльського пророка Мормона. 13 статей "Символу віри" мормонів підтверджують їхню вірність традиційним канонам християнського вчення про Трійцю, спокуту покарання, спасіння і т. ін.

Вчення мормонів поруч з елементами християнства містить певні ознаки ісламу. У 1843 р. Сміт проголосив можливість багатошлюбності і необхідність створення теократичної організації. Мормони проповідують обов'язковість праці, що приносить людям добробут за земного життя; чекають на швидкий прихід на землю тисячолітнього "Царства Божого"; вірять в існування крім єдиного Бога також нижчих богів і духів. Для того щоб стати одним із них, людська душа повинна звільнитися від кайданів плоті. Ієрархія мормонів включає вищих священиків ("генеральні авторитети"); вищим священикам підкоряються колегія дванадцяти апостолів, патріархи, єпископи, священики, вчителі і диякони. Основними центрами діяльності мормонів є США, Англія, країни Скандинавії, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Нова Зеландія, Австралія.

У 30-х роках XIX ст. у США виникла секта адвентистів (від лат. — прихід, пришестя). Основоположником секти був У. Міллер (1782—1849). Він сповістив про друге пришестя Ісуса Христа, який встановить тисячолітнє царство і піддасть грішників Страшному суду. Віра в це є основою вчення секти. Адвентисти вважають, що після смерті душа людини нібито занурюється в сон. У Судний день душа має прокинутись,