Секта "свідки Єгови" виникла у другій половині XIX ст. у США. її засновник Ч. Руссель провіщав близькість приходу Христа і загибель усіх людей, за винятком єговістів, вАрмагеддоні — останній війні між Христом і сатаною. Для свідків Єгови характерна невіра у потойбічне життя, у божественну суть Христа. Він, за їхніми уявленнями, — "уславлена духовна сутність", яка виконує волю бога Єгови. Свідки Єгови заперечують догмат про Трійцю, але визнають всі її три іпостасі, і тлумачать їх майже так, як і інші течії християнства. Джерелом усього живого, його творцем і т. ін. вони визнають бога Єгову. Керує сектою Бруклінський центр, до складу якого входять 95 філій. Президент секти наділений необмеженою владою. Секта має друковані органи: "Сторожова башта", "Насторожі", "Прокинься!". Література видається 163 мовами народів світу.

У 1865 р. у Лондоні методистський проповідник Буж започаткував рух за моральне відродження суспільства. З 1878 р. він набув специфічних організаційних форм секти, і його стали називати "Армією спасіння". Згідно з організаційною структурою, на чолі секти стоїть генерал, який обирається Вищою радою. У масштабах тієї чи іншої країни "Армія" складається з "дивізій", "корпусів" і "форпостів". Виникнувши на базі методизму, "Армія спасіння" поділяє основні постулати його віровчення, особливо про спасіння. Хрещення і причастя не вважаються необхідними умовами для досягнення вічного блаженства. Релігійна доктрина "Армії спасіння" базується на євангелістській вірі, хоча заперечуються всі таїнства і наголос робиться на моральному вченні християнства. Засновник секти стверджував, що варто піклуватись не тільки про спасіння душі й потойбічне існування, а й про полегшення життя нижчих верст суспільства. Відділення "Армії спасіння" надають гуманітарну допомогу лікарням, дитячим будинкам, багатодітним сім'ям і всім, хто її потребує* Вони допомагають біженцям, жертвам міжнаціональних конфліктів. На свої кошти секта утримує їдальні та нічліжні будинки. З Лондона вона поширила свою діяльність на СІЛА, Канаду та інші країни.

У 1866 р. Мері Бекер (1821—1910) заснувала церкву "Християнської науки", прихильників якої також називають сцієнтистами. М. Бекер вдалося нібито відкрити "Христовий метод зцілення". Він ґрунтується на твердженні, що крім Духа у світі нічого немає. Все інше — лише примара. Тому шлях до зцілення від гріха і смерті пролягає тільки через припинення думки про недуги, гріх і смерть. Послідовники секти стверджують, що все зло і всі нещастя є породженням людської фантазії. У наш час існує близько 1600 сцієнтистських церковних громад. На їхніх богослужіннях читаються уривки з Біблії і "Книги тестів" — головного твору М. Бекер.

Одне з найпізніших утворень протестантизму — п'ятидесятництво. Секта виникла у СІНА на межі XIX—XX ст. Із самого початку в ній утворилося багато течій, що називаються в основному іменами їх засновників (воронаївці, шмідтівці, мурашкінці та ін.). Існують й інші, дрібніші її складові: п'ятидесятники-сіоністи, п'ятидесятники-суботники, євангельські християни (смородинці). Воронаївці і їхні прихильники називаються християнами євангелічної віри (ХЄВ), шмідтівці — християнами віри євангелічної (ХВЄ). Проте суттєвих відмінностей у їхніх віровченнях і культах немає.

Основою віровчення п'ятидесятників є міф про "зішестя Святого Духа" на апостолів п'ятдесятого дня після воскресіння Христа, внаслідок чого вони отримали "дар пророцтва" — говорити іншими мовами. Дух Святий для п'ятидесятників є вищою істотою, яка наповнює віруючого силою, що належить Богові. Продемонструвавши цю силу, Дух Святий нібито залишає віруючого для того, щоб знову зійти з небес і засвідчити свою прихильність до нього. Тому п'ятидесятники, крім водного хрещення, вважають за обов'язок хрещення Святим Духом, під час якого, через сильне емоційне збудження, віруючі здебільшого доводять себе до психічних потрясінь, і в них може виникнути ілюзія особистого спілкування з надприродними силами. Містичне переживання присутності Святого Духа знаходиться в основі віровчення п'ятидесятників про інтуїтивне пізнання Всевишнього.

Також у п'ятидесятництві особливе значення надається так званим біблійним "духовним дарам". Віруючі зазвичай поважають десять із них: "слово мудрості" — дар правильного розуміння біблійної мудрості; "слово знання" — мистецтво проповідувати; "віру" — дар посередництва Святого Духа у процесі набуття істинної віри; "дар зцілення" — здатність "чудодійно" лікувати хворих; "дар чудотворності" — вміння творити "чудеса"; "дар пророцтва" — мистецтво розкривати божественні "тайни"; "дар розрізнення духів" — вміння розпізнавати в людині "нечисті духи" і "виганяти" їх; "дар мовлення іншими мовами" — вимовляння в стані екстазу незрозумілих слів; "дар витлумачення іномов" — здатність пояснювати незрозумілі слова, що нібито йдуть від Бога. Кожен із цих міфічних "дарів", на думку п'ятидесятників, віруючий може отримати в результаті хрещення Духом Святим для більш успішного служіння Богові. Найбільш важливим вважається отримання "дару" вимовляти слова іншими мовами, що називається глосолалією. Заговорити на молитовному зібранні "іномовами" означає засвідчити свою богообраність, продемонструвати контакт із Духом Святим.

У п'ятидесятництві підтримується сувора структурно-організаційна і посадова ієрархія. Низовою структурою є громада, на чолі якої перебуває рукопокладений у духовний сан вищими ієрархами пресвітер. Він має необмежені права і користується повнотою влади. Є й інші посадові особи: диякони і дияконихи, проповідники, регенти, "пророки" і "пророчиці", майстри "зцілення" і "чудодійного розрізнення духів".

У традиційній п'ятидесятницькій сім'ї не схвалюється шлюб з особами, які дотримуються іншого віросповідання. Хоч основна частина п'ятидесятників — люди похилого віку, молодь і люди середнього віку становлять у громадах досить значний відсоток. Проте лідери п'ятидесятництва песимістично оцінюють майбутню свою зміну, нарікаючи на те, що молоді віруючі все більше прагнуть мирської діяльності. Щодо соціально-демографічної характеристики п'ятидесятницьких громад, то не можна не відзначити змін в їхньому пресвітеріансько-проповідницькому складі. Останнім часом спостерігається омолодження керівного складу сект, в них збільшується кількість осіб, які працюють у суспільному виробництві, мають середню загальну і середню спеціальну освіту.

Найближчим часом можлива подальша активізація діяльності п'ятидесятництва, зумовлена суспільною тенденцією постійного зростання кризових явищ, характерних для релігії у цілому. Криза, в її глибокому розумінні, оголює старі суперечності, нагромаджуючи нові. Це повною мірою стосується і п'ятидесятництва.

До п'ятидесятників примикають перфекціоністи. Як і п'ятидесятники, вони вважають за можливе досягнення і підтримання стану особистої святості, вірять у друге пришестя Христа. На відміну від п'ятидесятників, перфекціоністи не визнають іномовлення (глосолалії). Основні їхні догмати: повернення, освячення і предвічний прихід Христа. Нинішні перфекціоністські церкви зазвичай називаються церквами святості. Вони повністю і цілковито схильні до визнання Біблії, але для них головне — духовна досконалість людини, 'її святість.

Дещо осторонь від трьох основних течій протестантизму знаходиться секта вальденсів, що виникла задовго до Реформації (у

ХП ст.) на півдні Франції. Як і протестанти, вальденси вимагають повернення до принципів раннього християнства, заперечують стан духовенства, католицькі таїнства, поклоніння іконам і шанування хреста, догмат про чистилище і т. ін., закликають до відновлення рівності всіх членів релігійних громад. Секта активно діє в Італії, Уругваї, Аргентині.

У XV ст. серед бідноти середньовічної Чехії виникла секта "моравських (богемських) братів". Найважливіші положення секти перегукуються з принципами раннього християнства. Основний зміст християнства "моравські брати" вбачають у вірі в спокутну жертву Христа. Велике значення вони надають обрядовій складовій релігійного життя — літургії, молитвам, обмиванню ніг і т. ін. У них зберігається церковна ієрархія, місцеві церковні організації очолюють єпископи. Активна місіонерська діяльність сприяє поширенню ідей секти по земній кулі. Нині її громади є у СШЛА, Нікарагуа, Суринамі, Німеччині та інших країнах.

Для сучасного протестантизму характерна інтеграція його церков, сект, деномінацій. її конкретним проявом є утворення у 1948 р. Всесвітньої ради церков. Основним завданням рада вважає створення єдиного християнського об'єднання шляхом кооперації церков. Сьогодні вона — керівний орган екуменічного руху. Нині до її складу входять 300 церков зі 100 країн. Серед них — протестантські (євангелічні, лютеранські церкви, реформати, меноніти, баптисти, квакери, методисти та ін.), а також старокатолицькі та деякі православні церкви. З релігійних питань екуменічний рух дотримується позиції, що всі існуючі християнські церкви є складовими "єдиної церкви Христової". Тому вони повинні шляхом переговорів усувати свої розбіжності з проблем вчення та облаштування церков. Заходи, що проводяться керівними органами екуменічного руху, спрямовані на подолання кризи в релігії. Цей рух не обмежується тільки релігійними проблемами,