Релігії Індії. Ведична релігія, брахманізм

План

1. Ведична релігія

2. Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

3. Брахманізм

4. Брахманістський культ

5. Література

Ведична релігія

Індійська цивілізація — одна з найбільш стародавніх на нашій планеті. На території Індії знайдено чимало пам'яток палеоліту. Вже у другій половині 3-го тис, до н. е. в долині Інда (Північн.-Західн. Індостан) утворилася індійська цивілізація. Хараппська культура (назва по місцю розкопок), початок якої відносять до 2500 — 2400 рр. до н. е., характеризувалася будівництвом міст з регулярною забудовою, навіть водогіном і каналізацією, з кам'яними укріпленнями. Населення невеликих міст займалося поливним землеробством та скотарством, користувалося знаряддями праці з бронзи. Там вже існувало рабовласництво і держава у вигляді деспотії. Вважають, що хараппська цивілізація була створена предками дравидів, одного з сучасних народів Індії, яких вважають найбільш давнім її народом.

У 3 — 2 тис. до н. е. в басейні р. Інд існував ще один центр індійської цивілізації — культура Махенджо-Даро, яка теж була створена стародавніми дравідійськими племенами. Тут теж були міста з регулярною забудовою, існувала бронзова металургія, було розвинене землеробство. Теж існувало рабовласництво і держава.

Про релігію цих цивілізацій, залишки яких відкрито лише в 1922 році, відомо небагато: це була розвинена первісна племінна релігія з залишками тотемізму і культу предків. Храмів, мабуть, не було. Але залишилося щось від басейнів ритуального обмивання. Знайдено ознаки культу богині-матері, бога, схожого на пізнішого Шіву.

З другої половини 2 тис. до н. е. в Індії з'являються арії з Північного Заходу, це був східний потік ірано-індійської міграції аріїв. Вони злилися з місцевим населенням.

Деякі автори вважають, що до упанішад можна віднести 250 різних богословсько-філософських творів. Упанішади беруть свою назву від санскритського "сидіти біля", що означає перебування учня біля вчителя для пізнання істини, а в подальшому набуло значення "сокровенне, тайне знання". Вони утворюють комплекс творів, які звучать ведантою — "кінцем вед". В упанішадах відбувся духовний розвиток індійського суспільства, в них висловлені різні, інший раз діаметрально протилежні богословські і філософські точки зору. З певною умовністю упанішади поділяють на шість класичних чи ортодоксальних систем.

Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

В упанішадах з'являються філософські проблеми про долю людства, вони намагаються відповісти на питання: звідки ми, де ми живемо, куди йдемо, чому існуємо то в стражданнях, то в задоволенні, хто цьому причина: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша, людина, яка представляє собою Верховний Дух? Оскільки упанішади були ареною боротьби різних точок зору, то відповіді були теж різні.

Веданта (що означає "кінець Вед") і Міманса — чисто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Атман з світовою душею Брахмой. Остання розлита в усій природі, в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід цілковито, безумовно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому і причина, і мета, і смисл життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують можливість пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман же — це людське Я. Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — це вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: для цього треба звільнити дух, душу від ланцюга перероджень, перевтілень. Це ми з Вами ще раз розглянемо в буддизмі, який черпав свої ідеї теж в упанішадах. А тут зазначимо, що Йога розробляє для цього цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, щоб досягти очищення душі. Тоді вона досягне злиття з Атманом. -Ньяя вдається до міркувань з приводу логічних засобів самовдосконалення, до розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, але Й духовне, серед останнього і Атман. За допомогою логічних побудувань Ньяя хоче довести необхідність перевтілення, карми, досягнення мокші (врятування).

Таким чином, Йога і Ньяя завершують філософські богословські побудування Веданти і Міманса.

Санкхья і Вайшешика шукає інше пояснення світу, що нас оточує. Санкхья вважає, що Брахма не розлитий в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. А Вайшешика висловлює думки, які близькі до атомістичної теорії, яка є засадою матеріалістичного розуміння природи в стародавньому світі.

Брахманізм

В 6 — 5 ст. до н. е. в Стародавній Індії склалось чимало крупних рабовласницьких держав, серед яких особливо виділялися Магадха, Кошала, Гандхара. В цих чималих державах з'явилися значні міста, столиці царств чи просто великі населені пункти в місцях дуже придатних для землеробства. Вільне населення і раби — такі дві основні соціальні групи цих держав. Але рабство в основному мало патріархальний характер, раби використовувалися головним чином в домашньому господарстві, вони обслуговували вільне населення. Та ця ситуація тривала недовго, рабовласництво стає важливою умовою виробництва. Забезпечення існування таких порядків потребує удосконалення і держави, і ідеології.

Населення Індії поділялося на варни — спадкові соціальні групи, які зв'язані, перш за все, професійною діяльністю, яка і визначає їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяються лише в межах вари. Пізніше варни стали зватися кастами.

Кастова будова суспільства, яка утвердилася у Стародавній Індії, була зафіксована десь в 5 ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману.

Закони Ману встановлювали поділ суспільства на чотири касти: брахманів,- кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани. Це жерці, що тлумачили Веди і здійснювали жертвоприношення і інші релігійні церемонії, а також приймали участь в керівництві державою. Варну кшатріїв складала військово-племінна адміністрація, що тримала в своїх руках владу. Кшатрії займали різні державні посади, були воїнами, володіли землями. Вашим — вільні члени общин, що займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Щудри — це найнижча варна, варна неповноправних, залежних і підлеглих людей. Вона вербувалась з прибулих до общин або зі своїх же збіднілих вайшіїв які втратили своє становище. Це ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені у соціальному відношенні, в тому числі і в участі у релігійних церемоніях.

Перші три варни можна було б назвати громадянами ведичного суспільства, четверта — це громадяни.

Міф, який зафіксований в Законах Ману, пояснює виникнення варн так — Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: із уст — брахманів, щоб вони вивчали Йсди, творили жертвоприношення, стримували і роздавали милостиню; із рук — кшатріїв, щоб вони охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб вони пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гандлем, лихварством і землеробством; із ніг — шудрів, яким було приписане одне заняття — служити цим варнам з цілковитою покорою.

Ці положення Законів Ману повторює один з стародавніх трактатів Арт-хашастра, зазначаючи, що додержання кожним свого закону веде на небо і у вічність, при його порушенні — світ загине від змішення каст.

Народжені в перших трьох варнах при досягненні брахманами семи років, кшатріями — десяти, а вайшіями — одинадцяти, проходили посвячення у свою варну і одержували шнура, який покладався на ліве плече і проходив під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні і звалася другим народженням, а члени цих трьох варн двічі народженими.

Процес суспільного розвитку всередині І тис. до н. е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обгрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Цей розвиток відбився у поступовому перетворенні ведичної релігії в брахманізм. Назва цієї релігії йде від збірника релігійних текстів, який звався Брахман, по суті ж це пізньоведична релігія.

Написання текстів Брахмана звичайно відносять до 8 — 6 ст. до н. е. і вважають їх найбільш стародавніми зразками стародав-ньоіндійської прози. В Брахмані містяться міфи і перекази, які мають ведичне коріння. Є там чимало і про історію та культуру індійської стародавності. Головне ж в них — це віровчительні і ритуальні настанови, обгрунтування особливої ролі і становища жерців цієї релігії — брахманів.

Брахманізм являє собою вищий ступінь релігійної свідомості, оскільки він є новим кроком в опануванні людським розумом сутності дійсності, він має певний антологічний і гносеологічний сенс. Як і ведична релігія — це культ природи і обожнення соціальних порядків. Це висловлює пантеон брахманістських богів. їх очолює тріада богів — Трімурті. На чолі їх — Брата, творець Всесвіту. Поруч з ним добротворячий бог — охоронець Вішну і грізний бог Шва. Ці боги мають багато інших функцій, вони доповнюють і уточнюють головні функції. Недарма ж Вішну і Шіва мають по тисячі імен та епітетів.

Боги трімурті були