Наприклад, жінка Шіви — богиня Калі (Друга). Це племінна богиня-матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і піддає стягненню. Діти Шіви — бог Ганеша, людина з головою слона. Це бог мудрості і добробуту, успіху і розвитку, бог Скан-да — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Вішну.

Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог - охоронець, він дбає про долю людства і в будь - який час може прийти йому на допомогу. В його образі закладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здійснює свої рятівні функції шляхом втілення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким чином стає людині у нагоді в потрібний час. Це вчення потім детально і конкретно розробив індуїзм. Брахманізм називає десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів Раму і Крішну.

В пантеон брахманізму входять також і чисельні племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боротьбі зі злими духами, демонами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвитку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вмирає, а перевтілюється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ відбувається як наслідок оцінки людського життя, це нагорода чи стягнення за добро чи зло в житті — це-кар-ма.^Для кожної людини є своя карма, що означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми -— норми, закони життя (виконання чи нехтування дхарми і є привід карми).

В брахманізмі одержує застосування традиційна релігійна ідея потойбічного стягнення. Після смерті людини бог Яма старанно оцінює життя людини. Якщо людина за життя виконувала належну їй дхарму, душа її одержує перевтілення в тіло людини, що буде процвітати, мати успіх у житті в тій же варні, що і померла людина. Може одержати перевтілення і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, якшо він добре виконує свою дхарму, потім потрапляє в рай. Порушення людиною законів і правил своєї варни веде до перевтілення в гірший бік: душа людини потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, а то і раба, навіть тварини, до того ж самої гиденної, а потім — прямо в пекло.

Брахманістський культ

Брахманістський культ. Брахманізм як новий ступінь релігійного розвитку виявив себе і в розробці релігійного культу.

Всі боги набирають націоналізованого скульптурного вигляду. Так, Брахма зображується чотириликим і чотирируким, що має підкреслити його фізичну досконалість: він все бачить, все чує, все може, він куди вище інших богів, не кажучи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманістська міфологія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті і закохався в неї, але вона, вважаючи його своїм батьком, всіляко уникала його, ховалась від нього. Тоді, щоб бачити її усюди, Брахма став чотириголовим. Сарасваті піднялась догори, на небо. Брахма надбав і п'яту голову. Сарасваті вимушена була стати його жінкою. П'яту голову Брахма все ж втратив в боротьбі з Шівою.

Богиня Савасваті є богинею мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, в яких книга, квітка лотосу та барабан. Так-унаочнювалися сфери її діяльності.

До особливостей брахманістського культу слід віднести поклоніння тваринам. Це були залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество мало ототожнення з якоюсь твариною. Вішну — з міфічним птахом Гарудой, Шіва — з биком, його жінка Калі — з тигром і т. ін. Священними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною рослиною — лотос.

В період існування брахманізму культові споруди ще були примітивними. Здебільшого це були ритуальні площадки з постійним чи тимчасовим алтарем чи просто жертовним вогнищем. Цю ж роль могло виконувати і домашнє вогнище.

Головною культовою дією було жертвоприношення. Жертвоприношення, згідно брахманістського віровчення, складають сенс життя, вони є головним засобом досягнення кращого перевтілення, це якраз є те добро, яке відкриває шлях до нього, а неприне-сення жертв і є те зло, яке обов'язково перешкодить кращому перевтіленню. Отже, віруючий брахманіст весь час дбав про добрі жертви. Жертвоприношення супроводжували всі більш-менш значні події в житті віруючого. Укладення шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання — всі ці і багато інших подій вимагали вкрай регламентованих пишних церемоній і жертвоприношень і тут вже без брахмана не обійтися. Дехто з дослідників вважає, що в брахманізмі, принаймі в перші часи його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемінної релігії при своєму формуванні, були людські жертви. Арії своїм богам жертвували не тільки худобу, причому у великій кількості, сотнями голів, але й людей, з місцевого населення. Брахмани утвердили пурушамедху — принесення в жертву людини. Без брахмана жертви були недійсні, вона має бути принесена у відповідний час, у відповідному місці і у відповідному порядку, з застосуванням відповідних гімнів, молитв, магічних формул і дій. Ритуал жертвоприношень детально викладений в книзі Брахман. Оскільки ведичний ритуал був сприйнятий індуїзмом, цей виклад залишився і для індуїзму священним.

Одночасно з жертвоприношеннями великого значення надавалось обрядам очищення. Додержання ритуальної (а разом з тим і фізичної чистоти) було неодмінною умовою успішного жертвоприношення.

Ритуальна практика обов'язково включає в себе приготування та вживання соми (від "видавлювати"). Для цього з якоїсь рослини (назву якої точно ще не встановлено), вимоченої у воді, видавлювати сік за допомогою давильних каменів, проціджували, змішували з водою і молоком і вживали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галюцігенний ефект, викликало екстатичний стан. В наступному цей напій одержав свого бога тієї ж назви. Бог Сома — всезнаючий, небесний, всезбуд-жуючий тощо. Його викликали і йому вклонялися при виготовленні священної соми.

Ускладнення віровчення, його запис (крім Вед, в Брахмані) викликало підсилення ролі жерців цієї релігії. Вони дістали назву брахманів і утворили, як вже сказано, особливу варну в суспільстві. Вони є знавцями і тлумачами священних текстів, виконавцями жертвоприношень. За утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконують не тільки релігійні функції, але й світські, вони є чиновниками, суддями, управителями, вони склали основу індійської інтелігенції і цим відіграли певну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція продовжується і в сучасній Індії.

В стародавні часи в релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру. Я вже говорив, брахмани, кшатрії і вайшії по досягненні певного віку проходили обряд посвячення у члени своєї касти. ЦІудри^цього обряду не проходили. Підготовку до посвячення вони-проходили під керівництвом вчителя — гуру, в домі якого вони жили на становищі слуги, а гуру вважався другим духовним батьком свого учня. Так що кожен брахманіст мав свого гуру, деякі гуру користувалися великою популярністю.

Ше однією особливістю брахманістського культу було пустельництво. Пустельник, який покидав свій дім, родину, свою діяльність, жив в самоті, був аскетом, для брахманіста був ідеалом закінчення життєвого шляху.

Ці і багато інших культових положень брахманізму увійшли в індійський побут, набули стійкої традиції і живуть в сьогоднішній Індії.

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.