які зливалися з народом, були тими самими конфуціанцями, а своєю діяльністю ще й зміцнювали ідеологічну структуру країни. Упродовж віків даосизм переживав злети й падіння, підтримку і гоніння, а іноді, щоправда, на короткий час, ставав офіційною ідеологією якої-небудь династії. Даосизм був потрібен і освіченим верхам, і малоосвіченим низам китайського суспільства, хоча виявлялося це по-різному. Освічені верхи зверталися найчастіше до філософських теорій даосизму, його давнього культу простоти й природності, злиття з природою і свободи самовираження. Спеціалісти не раз зазначали, що кожен китайський інтелігент, будучи в соціальному плані конфуціанцем, підсвідомо завжди був трохи даосистом. Особливо це стосувалося тих, чия індивідуальність була виявлена яскравіше і чиє духовне багатство не вкладалося в офіційні норми. Можливості, які відкривалися даосизмом у сфері самовираження думок і почуттів, приваблювали багатьох китайських поетів, художників, мислителів. Але це не було відходом від конфуціанства — просто лаоські ідейні принципи нанизувалися на конфуціанську основу і тим збагачували її, відкриваючи можливості для творчості.
Неосвічені низи шукали в даосизмі іншого. їх приваблювали соціальні утопії з рівномірним розподілом майна при суворій регламентації життєвого розпорядку. Ці теорії відігравали свою роль як прапор середньовічних селянських повстань, що проходили під даосько-буддійськими гаслами. Крім того, з народними масами даосизм був пов'язаний обрядами, практикою гадання і лікування, забобонами, вірою в духів, культом божества і патронів, магією і лубочно-міфологічною іконографією. До лаоського ворожбита й монаха йшли по допомогу, рецепти, і він робив усе, чого від нього чекали, на що ставало сили. Саме на цьому, нижчому рівні народного даосизму виріс той гігантський пантеон, яким завжди характеризувалася релігія даосистів.
З часом, увібравши в себе усі стародавні культи й пересуди, освіту й обряди, усіх божеств і духів, героїв і безсмертних, еклектичний і нерозбірливий даосизм легко задовольняв різноманітні потреби населення. Поряд із засновниками релігій (Лаоцзи, Конфуцієм, Буддою) до його пантеону входило багато божеств і героїв, аж до тих, які випадково виявили себе після смерті людей (снилися комусь тощо). Даоси ніколи не могли перелічити усіх своїх божеств, духів, героїв і не намагалися зробити це. Вони особливо виділяли кількох найважливіших з них, серед яких — легендарний родоначальник китайців давньокитайський імператор Хуанді, богиня Заходу Сіванму, першолюдина Пань гу, божества-категорії типу Тайчу або Тайцзи. їх даоси і всі китайці особливо шанували. На честь божеств і великих героїв (полководців, майстрів своєї справи, ремесел та ін.) даоси створили численні храми, де виставлялися ідоли й збиралися підношення.
Специфічною категорією даоських божеств були безсмертні. До них належали славнозвісний Чжан Деолін (засновник лаоської релігії), алхімік Вей Боян і ін. Але найбільш відомими у Китаї завжди були ба-сянь, оповідання про них і фігурки (з дерева, кісток, лаку) надзвичайно популярні в народі, як і зображення на сувоях, відомі кожному з дитинства (це — Чжунлі, Цюань, Чжан Галао, Лай Дуньбінь, Лі Тегуай, Хань Сяньдзи, Цао Гоцзю, Лань Цайха і Хе Сяньгу).
Народна фантазія наділила всіх ба-сянь рисами людей чародіїв, що зробило їх одночасно людьми й божествами. Вони мандрують, втручаються в людські справи, захищають справедливість. Всі ці безсмертні, як і інші духи, боги, герої добре відомі в Китаї, бо вони відображали вірування, уявлення, прагнення китайського народу.
Даосизм ніколи не заперечував лідерства конфуціанства у системі офіційних релігійно-ідеологічних цінностей. Але в період кризових ситуацій і великих потрясінь, коли централізована державна адміністрація занепадала, а конфуціанство переставало бути ефективним, картина часто змінювалася. У такі періоди даосизм і буддизм часто виходили на перший план, виявляючись в емоційних сплесках народної енергії, в егалітарних ідеалах повсталих. Але навіть і тоді даосько-буддійські ідеї ніколи не ставали особливою силою, навпаки, у міру розв'язання кризи поступалися провідними позиціями конфуціанства: зауважимо, що в даосько-буддійських сектах і таємних товариствах ідеї і настрої конфуціанства зберігалися у віках, переходячи з покоління в покоління І таким чином відбивалися на всій історії Китаю.
Література
1. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. М., 1993
2. Бендикс Р. Образ суспільства у Макса Вебера // М. Вебер. Вибране. Образ суспільства. М., 1994.
3. Вах І. Соціологія релігії // Соціологія релігії: класичні підходи. Хрестоматія. Наукова редакція і укладання М.П.Гапочки та Ю.АКимелева. М., 1994.
4. Вебер М. Наука як покликання і професія // М Вебер. Вибране. М., 1990.
5. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. Під ред. В.І. Гараджа. М., 1994.
6. Кривелев И.А. История религии. В 2 т. М., 1975-1976.
7. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. М., 1985.
8. A.M.Колодний. Релігія в духовному житті українського народу. Київ, 1994.
9. Бадаев М.А. Ислам: происхождение и эволюция. Роль в общественной жизни. Баку, 1992.
10. Васильев Л.С. История религии Востока. М., 1988.
11. Вахтангадзе М.К. Основные особенности раннего ислама. Тбилиси, 1991.