Спираючись на стародавні уявлення про небо і вищу небесну благодать (де), конфуціанство виробило постулат, згідно з яким правитель одержував божественний мандат (Мин) на право управляти країною лише через те, що він був добропорядним — у конфуціанському розумінні цього слова.

Відступаючи від прийнятих норм, правитель втрачав і право на цей мандат. За дотриманням норм пильнували конфуціанські вчені — чиновники, спадкоємці жреців-чиновників інсько-чжо-уського Китаю, які уособлювали в собі єдність і злиття вищої адміністрації і релігійно-ідеологічної влади. Відтворення цих учених-чиновників перетворилося у конфуціанському Китаї в одне з найважливіших завдань державної ваги

Виховання і освіта.

Починаючи з епохи Хань, конфуціанці не тільки тримали в своїх руках управління державою і суспільством, а й піклувалися про те, щоб конфуціанські норми і цінності стали загальновизнаними, перетворилися на символ істинно китайського. Це призвело до того, що кожен китаєць від народження за вихованням повинен бути насамперед конфуціанцем. Це означало, що з перших кроків життя китаєць у побуті і в спілкуванні з людьми, при виконанні важливих сімейних і громадських обрядів і ритуалів діяв так, як це було наказано конфу-ціанськими традиціями.

Виховання розпочиналося з сім'ї, з дитинства, з привчання до культу предків і норм Сяо, до суворого дотримання церемоніалу в сім'ї і особливо на людях, у суспільстві.

У країні виник нечуваний культ письменності, ієрогліфа, конфуціанських освічених моралістів-начотчиків, учених-чиновників, які вміють читати, розуміти і розтлумачувати мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівництво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія.

Вся система освіти в середньовічному Китаї була зорієнтована на підготовку знавців конфуціанства. Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюванням мудреців і, як взірець, уміння писати твори, в яких вільно викладалася і коментувалася мудрість стародавніх — такою була програма навчання в китайській школі, державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.

Дати синові освіту й вивести його в люди — мрія кожної сім'ї в Китаї, але здійснити її було нелегко. Потрібно було вивчити кілька тисяч ієрогліфів і з їх допомогою уміти розбиратись у складних стародавніх текстах, написаних малозрозумілою писемною мовою. На це витрачалися тривалі роки наполегливої праці, та й давалася освіта не всім. Проте слід зазначити, що навчити бідного, але здібного родича вважалося справою честі всієї родини і приносило їм на випадок успіху чималу вигоду, що, звичайно, стимулювало добродійність.

Конфуціанці й набрані з числа чиновників люди ефективно керували всією імперією за винятком тих періодів, коли Китай перебував у стані кризи і центральна влада помітно ослаблювалася. У періоди кризи особливо виявилася характерна закономірність; хабарництво і корупція (які ніколи не зникали, але в період ефективного функціонування влади певним чином обмежувалися і офіційно суворо переслідувалися), розквітали пишним цвітом.

Саме в періоди глибокого занепаду і розкладу імперії в середовищі чиновників були популярні діячі, які мужньо чинили опір і викривали недоліки сучасного суспільства. При цьому вони не тільки керувалися інтересами багатостраждального народу, а й були стурбовані нелегким'завданням врятувати вічні священні принципи конфуціанської держави.

Заклики цих чесних чиновників не заважали, звичайно, кризі йти своїм шляхом. Проте їхня діяльність не була даремною. Дехто з них приєднувався до повсталих селян і навіть очолював рух, в разі його перемоги — ставав радником нового імператора. Після смерті таких чесних чиновників, особливо якщо вони були жертвою репресій з боку уряду, їхні дії ставали легендарними. Ці легенди підтримували в народі культ мудрих, справедливих і турботливих конфуціанських учених-чиновників. Культ цей завжди існував у Китаї.

Поняття "китайські церемонії" торкалося життя й побуту кожного китайця настільки, наскільки він у старому Китаї був причетний до конфуціанства. В цьому розумінні церемоніальні норми можна було б співставити з релігійними: подібно до того, як у межах інших релігій усі деталі ритуалу, як правило, були відомі тільки професійному духовенству, знання всього комплексу церемоній було привілеєм учених-чиновників. Серед цього освіченого прошарку старанне дотримання всіх церемоній і деталей етикету, помірність у вчинках, рухах, одязі, прикрасах було не тільки природними і обов'язковими, відмітною ознакою, а й вважалося умовою престижу, критерієм освіченості. Підкресленим дотриманням усіх умовностей і формальностей шеньші намагалися виділити себе з неосвіченої маси китайців, знайомих з церемоніалом лише в загальних рисах.

Культ форми породив у сфері конфуціанських шеньші дивне переплетення почуття самоповаги з показовим самознищенням.

Норми поведінки передбачали принизливий тон кожного з представників обох сторін щодо самого себе ("Я, негідний, насмілююсь потурбувати...", "Як Ваше дорогоцінне прізвище?", "Ваш негідний слуга сподівається" тощо).

Але така форма звертання не означала, що співрозмовник (навіть якщо його поза, жест, міміка відповідали принизливому тону) насправді вважає себе нікчемним.

Форма у конфуціанському Китаї була еквівалентом релігійного ритуалу, як наприклад молитвики у християнстві чи ісламі, аскези чи медитації в індуїзмі й буддизмі. Чим щільнішою була сітка обов'язкового церемоніалу, тим більше людина наближалася до стану автомата. Ні вільного виявлення волі, ні сміливості й безпосередності у почуттях, ні прагнення до реалізації громадянських прав — усе це замінювалось, витискалось сталою тенденцією до повного, автоматичного і докладно розробленого віками ритуалу. Конфуціанська централізована держава, що існувала за рахунок ренти — податку на селян, не стимулювала надмірного розвитку приватного землеробства. Якщо посилення приватного сектора перевищувало допустимі межі, це призводило до значного зниження прибутків у казні й розкладу всієї адміністративної системи. Виникала криза, і в цей момент починала діяти конфуціанська теза про відповідальність імператорів і їхніх чиновників за нерозумне керівництво. Після кризи центральна влада в особі нового імператора та його оточення ставала сильнішою, а приватний сектор повинен був розпочинати все спочатку. Приблизно таку саму роль відігравало конфуціанство і в соціальних процесах.

Конфуціанство виступало як регулятор і у взаємовідносинах країни з небом і від імені неба — з різними племенами й народами, що населяли світ.

Конфуціанство підтримало і піднесло створення ще в інсько-чжоуський період культ управителя імператора сина Неба, який управляв Піднебессям від імені великого Неба. З плином часу склався справжній культ Піднебесної серединної держави, яка розглядалася як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації, зосередження істини, мудрості, знання і культури, реалізації священної волі Неба. Звідси починався поділ усього світу на цивілізований Китай і некультурних варварів, які населяли околиці, ледь животіли і черпали культуру з одного джерела — із центру світу — Китаю.

У конкретних умовах китайської імперії конфуціанство відігравало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута конфуціанством на перший план і старанно культивована соціальна етика з и орієнтацією на моральну досконалість індивіда у межах корпорації і суворо фіксованих авторитетом древності норм побуту, по суті, є еквівалентом тієї сліпої і забарвленої істини, яка лежить в основі інших релігій. Не будучи релігією у повному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія — це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів — основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації.

Можна сказати, що саме завдяки конфуціанству з усім його культом стародавності й консерватизмом, китайська держава і суспільство не тільки проіснували більш як дві тисячі років у майже незмінному вигляді, а й завоювали гігантську силу консервативної інерції. Двадцяте століття покінчило з конфуціанством як офіційною ідеологією, але поки що не можна сказати, що всі консервативні традиції, які живляться з джерел конфуціанства, переможені.

Протягом більше двох тисяч років конфуціанство формувало розум і почуття китайців, впливало на їхні переконання, психологію, поведінку, мислення, сприймання, на їхній побут і спосіб життя. У цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу, а де в чому навіть перевищує їх. Конфуціанство помітно зафарбувало в свої тони всю національну культуру Китаю, національний характер його населення, воно зуміло стати (в усякому разі для давнього Китаю) незамінним.

Література

1. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. М., 1993

2. Бендикс Р. Образ суспільства у Макса Вебера // М. Вебер. Вибране. Образ суспільства. М., 1994.

3. Вах І. Соціологія релігії // Соціологія релігії: класичні підходи. Хрестоматія. Наукова редакція і укладання М.П.Гапочки та Ю.АКимелева. М., 1994.

4. Вебер М. Наука як покликання і професія // М Вебер. Вибране. М., 1990.

5. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. Під ред. В.І. Гараджа. М., 1994.

6. Кривелев И.А. История религии. В 2 т. М., 1975-1976.

7. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. М., 1985.

8. A.M.Колодний. Релігія в духовному житті українського народу. Київ, 1994.

9. Бадаев М.А. Ислам: происхождение и