Функція організації означає передусім процес створення підприємстві фірм, компаній (у такому разі ця функція передує функції планування) або їх реорганізації, а також впорядковану взаємодію окремих підрозділів на принципах господарського розрахунку для досягнення спільної стратегічної мети. З погляду методології економічного дослідження організації — це впорядкована взаємодія підсистем та елементів в межах цілісної економічної системи з оптимальним поєднанням централізації і децентралізації. Функція організації також означає проведення певного комплексу дій з реалізації управлінських рішень: доведення прийнятих рішень до виконавців (або перетворення рішень на різні види команд — письмові, усні накази), виділення необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.), стимулювання праці виконавців тощо.

Функція координації передбачає забезпечення спільних узгоджених дій трудового колективу підприємства, фірми, компанії загалом, в тому числі між колективами окремих підрозділи), органічне пов'язування цілей таких підрозділів зі спільною метою заради досягнення стратегічної мети.

Функція мотивації означає розроблення і впровадження системи взаємоузгоджених мотивів і стимулів, які спонукають працівників до високоефективної праці. Стимули розробляють і для менеджерів залежно від ефективності і значення їх праці для компанії, зокрема від індивідуальних та групових відмінностей у виконавчій діяльності: використовують грошові винагороди за досягнення поставлених цілей, спеціальні премії і винагороди як визнання досягнень певного менеджера, окремі способи розподілу прибутку, акції і опціони та ін.

Функція контролю охоплює контроль за результатами діяльності окремих працівників, бригад, цехів та інших виконавців, використання комплексу стимулів (матеріальних, моральних) для тих, хто якісно і своєчасно виконав завдання, і штрафів, стягнень щодо тих, хто їх не виконав.

Така узагальнююча характеристика функцій менеджменту притаманна будь-якій сфері діяльності і не може претендувати на комплексний аналіз соціально-економічної діяльності підприємств і організацій у межах цілісної економічної системи, окремих сфер суспільного відтворення.

Для системного розкриття основних функцій менеджменту слід розмежовувати їх або відносно кожної зі сфер суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), або стосовно основних елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, частково організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та господарського механізму). Ці два підходи можуть взаємодоповнюватись.

Стосовно сфер суспільного відтворення можна виокремити такі функції менеджменту:—

щодо безпосереднього виробництва — організації і координації роботи кожної ланки і підрозділу підприємства з метою раціонального використання всіх ресурсів (матеріальних, людських, фінансових та ін.);—

щодо сфери обміну — організація вивчення ринку, формування попиту, оперативна поставка товарів на ринок та їх післяпродажне обслуговування тощо;—

щодо сфери розподілу — оптимальний розподіл валового доходу підприємства на фонд заробітної плати і чистий прибуток, а останнього після сплати податків — на резервний фонд та виплату дивідендів тощо;—

щодо сфери виробничого споживання — організація раціонального використання основних виробничих фондів.

Щодо окремих підсистем економічної системи менеджмент виконує такі функції:

1) стосовно продуктивних сил — ефективне використання засобів виробництва та своєчасна заміна зношених знарядь праці з урахуванням не тільки фізичного, а й морального зношування; організація, добір, підготовка та розстановка кадрів, створення найсприятливіших умов для реалізації їх фізичних, організаторських і творчих здібностей; організація дослідно-конструкторських розробок і постійне впровадження результатів НТР у виробництво; збирання, систематизація і передавання інформації; раціональне використання енергії (електричної, теплової, вітрової та ін.);

2) стосовно техніко-економічних відносин — вибір підприємств-поста-чальників комплектуючих виробів, сировини і матеріалів, торговельних організацій та ін., тобто організація раціональних відносин спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, оптимальних обсягів самого підприємства та ін.;

3) стосовно відносин економічної власності — встановлення раціональної величини інтенсивності праці, понадурочних робіт та плати за них, заробітної плати, розподілу прибутків та ін.;

4) стосовно господарського механізму на мікрорівні — своєчасне вирішення суперечностей, що виникають на підприємстві; залучення найманих працівників до участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, реалізація власності капіталістів-підприємців, організація господарського розрахунку у різних підрозділах підприємства та ін.; раціональної взаємодії людини з природою (недопущення забруднення довкілля тощо), розвиток матеріальних і духовних потреб працівників.

Якщо синтезувати всі наведені функції, можна системно визначити сутність менеджменту.

Менеджмент — цілеспрямований вплив власників I менеджерів на потреби та інтереси інших працівників для ефективної організації колективної праці у всіх сферах суспільного відтворення, вдосконалення, розвитку елементів економічної системи на мікрорівні, охорони довкілля з метою привласнення максимального прибутку.

У процесі управління органічно поєднуються такі суспільні закони:

1) техніко-економічні, що розкривають сутність технологічного способу виробництва, відображають відносини людини і природи, людини і техніки, а також відносини між різними елементами техніки та засобами виробництва. Цей тип законів також поділяють на закони, властиві розвиткові продуктивних сил, і закони, властиві техніко-економічним відносинам;

2) економічні, властиві розвиткові відносин економічної власності;

3) соціальні, які розкривають сутність відносин між основними класами, соціальними верствами і прошарками в процесі суспільного виробництва, в різних сферах суспільного відтворення;

4) правові, що конкретизуються в різних правових актах і нормах;

5) соціально-психологічні, які відображають біологічну й соціальну (в тому числі економічну) сторони сутності людини, її поведінки в колективі, суспільстві, а також міжособові, міжгрупові та інші відносини у процесі праці, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Менеджмент є міждисциплінарною наукою, що зумовлює наявність різноманітних визначень цього поняття у певній науковій дисципліні. При цьому відповідно до змісту дисципліни наголошується на процесі прийняття управлінських рішень на рівні організації, приведенні їх у дію та контролі за виконанням, системі влади й організації, наявності різних організаційних форм управління підприємствами та ін.

Важливим принципом управління є принцип відповідальності — виконання різними суб'єктами взятих на себе зобов'язань. У разі невиконання до суб'єктів застосовують різні санкції з метою повного відшкодування заподіяних збитків суб'єктам, які зазнали втрат. Необхідно з'ясувати, хто, перед ким і за що відповідає.

Прийняття управлінських рішень має ґрунтуватися на знанні економічних законів, чинного законодавства, сутності людини тощо. Тому управлінські знання є комплексними, універсальними, раціональними та інтуїтивними, мають теоретичний і прикладний характер тощо.

У західній науковій літературі комплексний підхід до управління організацією як певною соціальною системою розкривається на основі так званої концепції семи "С" (7-С), або семи характеристик організації: стратегія, структура, система, склад кадрів, стиль керівництва, сума звичок, сумісні цінності. На думку науковців, об'єктом управління мають стати насамперед людські аспекти організації, які виявляються у кадровому складі, стилі, звичках працівників, цінностях організації. Саме людський потенціал є основним і групує навколо себе решту характеристик організації. Комплексність управління зросте, якщо брати до уваги не тільки внутрішні характеристики організації, а й зовнішні фактори впливу на неї (конкуренти, дії уряду, прийняті закони тощо). Реалізація функцій і принципів управління здійснюється в окремих організаційних формах.

Література

1. Україна і світове господарство: Взаємодія на межі тисячоліть / Кер. авторе, колек. А. С. Філіпен-ко. — К.: "Либідь". 2002. — 470 с.

2. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / За ред. Н. В. Паніної. — К.: Інститут соціології АН України, 2003.

3. Управление организацией: Энциклопедический словарь / Под ред. А. Г. Поршнева и др. — М.: ИНФРА-М, 2001.

4. Философский словарь. — М.: Политиздат, 1986. — 590 с.

5. Философский энциклопедический словарь. — М.: -Советская энциклопедия", 1983. — 840 с.

6. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 576 с.

7. Фишер С, Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика: Пер. с англ. — 2-е изд. — М.: "Дело ЛТД". 1993.

8. Франко І. Я. Що таке соціалізм? Зібрання творів. — Т. 45.

9. Фридмен М. Количественная теория денег. — М.: Эльф-пресс. 1996.

10. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т.: Пер. з англ. — К.: Сфера. 1999—2000. Хакен Г. Синергетика: Пер. с англ. — М., 1980.

11. Харшаньи Дж., Зельтен Р. Общая теория выбора равновесия в играх. — СПб.: Эк. школа. 2001. Хейне П. Экономический образ мышления: Пер. с англ. — М.: Новости, 1981. Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, ст. Р. М. Энтова. — М.: "Прогресс", 1993.

12. Шарп У. Ф., Александер Г. Дж., Бэйли Дж. В. Инвестиции. — М.: ИНФРА-М. 1998.