При виборі земельної ділянки для будівництва хімічних виробництв необхідно враховувати розу вітрів і дані про погодні умови. Не допускається розташування на погано провітрюваних ділянках таких виробництв, як сірчанокислотні й азотнотукові заводи, а також підприємств, що виділяють в атмосферу сірчистий ангідрид, фтористий водень, пари соляної кислоти тощо.

При розробці планів хімічного підприємства слід також передбачати озеленення і благоустрій заводської території, санітарно-захисної зони. Відомо, що планувальні рішення виробничих приміщень хімічних підприємств можуть впливати на гігієнічні умови і безпеку праці. Ізоляція окремих технологічних процесів і операцій, а іноді й цілих виробництв, недостатньо раціонально вирішених у технічному відношенні, може виявитися єдиним заходом, що радикально розв'язує проблему оздоровлення умов праці. Гігієнічна ефективність різних планувальних рішень значною мірою визначається вибором принципів вентиляції, що забезпечують кероване перетікання повітря з незабруднених приміщень у виробничі кабіни і перешкоджають зворотному руху повітря.

Необхідно пам'ятати, що внутрішнє оздоблення виробничих приміщень, при якому використовуються різні будівельні матеріали, покриття і лаки, має велике гігієнічне значення, оскільки багато органічних і неорганічних газо- і пароподібних речовин здатні добре сорбуватися цими матеріалами і десорбуватися з них у повітря. У будівельних матеріалах може утворюватися так зване "депо" хімічних речовин. Процеси десорбції збільшують забруднення повітря такими хімічними речовинами, як ртуть, фтор, хлор, тетраетилсвинець, анілін та ін.

Як матеріали внутрішнього облицювання й оздоблення виробничих приміщень доцільно використовувати покриття, що захищають будівельні матеріали від конкретних хімічних речовин. Наприклад, лакофарбові покриття, що найчастіше застосовуються на виробництвах для захисту стін (олійна фарба і нітрофарба), для фтористого водню з гігієнічної точки зору неприйнятні, бо вони легко сорбують і десорбують його у зовнішнє середовище. Нові види лакофарбових покриттів із використанням кремнійорганічних, перхлорвінілових та інших сполук виявляються більш ефективними.

Особливо серйозну увагу слід приділяти ремонтним роботам усередині апаратів. При проведенні ремонтних робіт потрібно забезпечити безперебійну роботу аварійної вентиляції, освітлення робочих місць переносними світильниками і подачу свіжого повітря місцевими вентиляційними пристроями безпосередньо в зону дихання працівників. Важливим є також обмеження часу перебування робітників у небезпечній зоні усередині замкнутих просторів (устаткування і ємностей). У таких випадках, коли незважаючи на вжиті заходи щодо оздоровлення умов праці усе ще залишається реальною небезпека для працівників, необхідно використовувати засоби індивідуального захисту.

Нормування вмісту шкідливих речовин у повітрі

При проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м3.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас - надзвичайно небезпечні;

П клас - високонебезпечні;

III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні.

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції.

На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу - ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися

ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я працівників з умовами праці.

Таблиця 3.12. Граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовиі у повітрі робочої зони

№ п/п Найменування речовини Значення ГДК, мг/м8 Клас небезпеки

1 Азоту оксиди 5 III

2 Акриловий ефір етиленгліколю 0,5 П

3 Алюміній і його сплави 2 III

4 Аміак 20 IV

5 Амонію хлорид 10 III

6 Ацетон 200 IV

7 Бензин 100 IV

8 Бензол 15 ІІ

9 Вінілацетат 10 III

10 Водень хлорид 5 II

11 Вольфрам 6 IV

12 Гексан 300 IV

13 Дихлоретан 10 II

14 Зола пальних сланців 4 III

15 Йод 1 II

16 Капрон 5 ІІІ

17 Карбамід (сечовина) 10 ІІІ

18 Кислота азотна 2 III

19 Кислота ацетилсаліцилова 0,5 II

20 Кислота борна 10 ІІІ

21 Кислота сірчана 1 II

22 Кислота оцтова 5 III

23 Ксилол 50 ІІІ

24 Олії нафтові мінеральні 5 ІІІ

25 Миш'як 0,04 II

26 Нафта 10 III

27 Озон 0,1 І

28 Поліетилен 10 IV

29 Пропілен 100 IV

30

Ј Пил зі вмістом двоокису кремнію понад 70% 1 III

ГДК шкідливих речовин, що найчастіше трапляються в технологічних процесах, подані в таблиці 3.12.

Контроль за чистотою повітря у виробничому приміщенні

Відомі засоби санітарно-хімічного аналізу повітря можна розділити на три основні групи: лабораторні, експресні й автоматичні (останні забезпечують постійний контроль повітря виробничих приміщень). При розробці всіх типів засобів застосовують різні аналітичні методи: хімічні, фізичні, фізико-хімічні й біохімічні.

Аналітичні і лабораторні методи контролю шкідливих речовин включають відбір проб із подальшою доставкою й проведення їх аналізу у лабораторних умовах, що, буває, не дає змоги вчасно вжити дієвих заходів для забезпечення нормальних умов праці.

Лабораторні методи аналізу не завжди є досить оперативними, але вони забезпечують високу точність визначення наявних у повітрі хімічних речовин. До лабораторних належать фотохімічні, люмінесцентні, електрохімічні, хроматографічні, спектрофотометричні, полярографічні й інші методи.

Експресні методи визначення концентрацій у повітрі виробничих приміщень є простими та оперативними, крім того, не потребують джерел електричної і теплової енергії. Найчастіше в практиці експресного аналізу застосовується індикаційний метод, що передбачає вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками. В основі індикаційного методу аналізу повітряного середовища лежать колометричні реакції, що відбуваються на твердих носіях (папірцях, крейдах, порошках), просочених індикаторними реактивами.

Експресні методи також полягають у застосуванні спеціальних приладів-газоаналізаторів різних конструкцій. Наприклад, газоаналізатор типу УГ-2 - універсальний переносний прилад, призначений для експресного кількісного визначення різних шкідливих речовин (аміаку, ацетилену, ацетону, бензину, бензолу, оксидів азоту й вуглецю, сірководню, вуглеводнів нафти, хлору та ін.) у повітрі виробничих приміщень.

Для експресного аналізу органічних і неорганічних речовин у різних галузях промисловості успішно застосовуються індикаторні трубки, що випускаються іноземними фірмами - "Drager" (Німеччина), "Kitagawa" (Японія), "Хігітест" (Болгарія).

В умовах сучасних виробництв різних галузей промисловості лабораторні методи і прилади з індикаторними трубками не завжди забезпечують ефективний контроль стану повітряного середовища, оскільки небезпечні концентрації газів і парів у повітрі робочої зони можуть створюватися за короткий час і процес виникнення небезпечної ситуації носить випадковий характер. Тому автоматичний контроль загазованості повітря за допомогою автоматичних газоаналізаторів стає необхідним елементом контролю й управління технологічним процесом.

Автоматичні газоаналізатори забезпечують: швидкість вимірювання і реєстрації концентрації шкідливої речовини в повітрі; звукову й світлову сигналізацію про перевищення санітарних норм вмісту шкідливих речовин у повітрі на місці вимірювання або у диспетчерських пунктах із включенням у необхідних випадках вентиляції; економію витрат робочого часу при контролі стану повітряного середовища; можливість їх улаштування у важкодоступних і небезпечних місцях, а також у пересувних лабораторіях.

. Промислові автоматичні газоаналізатори залежно від принципу дії (методу аналізу) підрозділяють на механічні, звукові, теплові, магнітні, електрохімічні, іонізаційні, оптичні, оптико-акустичні та ін.

Для встановлення концентрації сірководню, аміаку, фосгену застосовують фотоколометричні автоматичні газоаналізатори "Сирена" у вибухозахисному виконанні. Широко використовуються електрохімічні автоматичні газоаналізатори типу "Атмосфера", "Мигдаль", "Палладій-М", призначені для визначення оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню, озону, синильної кислоти у великому діапазоні вимірювань.

За кордоном провідні приладобудівні фірми (в основному Японії і Німеччини) розробляють і випускають автоматичні газоаналізатори, сигналізатори й системи газового аналізу різних типів для контролю вмісту хімічних речовин у повітрі.

Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову концентрацію пилу (мг/м3) прямим (гравіметричним) методом, а також його дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму рахунковим методом за допомогою мікроскопа.

Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізичних властивостей запиленого повітря залежно від концентрації пилу - зміни значень поглинання світлових, теплорих та іонізуючих випромінювань тощо. Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи. Наприклад, для експресного визначення масової концентрації пилу призначені: фотопиломіри Ф-1, Ф-2; вимірник концентрації пилу ІКП-ЗД в іскробезпечному виконанні; радіоізотопні пиломіри ПРИЗ-2, ІЗВ-3, ПСАР тощо.