Перша допомога, невідкладні стани Травма живота, опіки, відмороження, єлектротравми

План

1. Травми грудної клітки й живота

2. Опіки

3. Відмороження

4. Електротравми, ураження блискавкою

5. Література

Травми грудної клітки й живота

Найтяжчими звичайно є травми грудної клітки і живота, бо при них нерідко ушкоджуються органи грудної Й черевної порожнин, внаслідок чого може настати внутрішня кровотеча і розвинутися травматичний шок.

Травми грудної клітки і живота виникають у пішоходів у разі наїзду на них транспортних засобів, у водіїв та пасажирів під час падіння з автомашини, яка перекинулася. Отже, ці травми, як правило, — наслідок удару або стиснення грудної клітки. Тому в потерпілих найчастіше бувають удари грудної клітки, переломи одного або кількох ребер, ушкодження легень і плеври, серця і великих кровоносних судин.

При травмі грудної клітки хворий відчуває різкий біль у грудях, що посилюється під час вдиху і видиху. Особливо сильний біль виникає при переломі ребер, що нерідко супроводжується ушкодженнями плеври — оболонки, яка вкриває грудну клітку зсередини.

Навіть не дуже тяжкі травми грудної клітки утруднюють дихання. Особливо важко дихати при переломі ребер, ушкодженні плеври та легенів. Дихання прискорюється, стає поверхневим, іноді хрипким. З'являється синюшне забарвлення губ, шкірних покривів обличчя, шиї. Одночасно із порушенням дихання настає розлад серцевої діяльності. Пульс досягає 100—120 ударів на хвилину. Якщо розривається тканина легень, стан потерпілого, як правило, дуже тяжкий. У плевральній порожнині скупчується повітря, і легені не беруть участі в диханні. Крім того, виникає масивний крововилив, що супроводжується ознаками внутрішньої кровотечі (блідість шкірних покривів, слабкість, запаморочення, швидкий слабкий пульс).

Коли загальний стан потерпілого задовільний (при ударах грудної клітки, поодиноких переломах ребер), досить забезпечити йому спокій, надавши напівсидячого положення. Якщо у хворого виявлено множинні переломи ребер, ушкодження плеври й легень, то його кладуть на спину, трохи піднявши верхню частину тулуба. У разі потреби проводять штучне дихання. На рану грудної клітки, особливо тоді, коли крізь неї в плевральну порожнину потрапляє повітря, накладають стерильну пов'язку, щільно притиснувши її до рани. І це треба зробити негайно, щоб припинити надходження повітря.

Внаслідок удару або стиснення живота і нижньої частини грудної клітки у потерпілого можуть бути ушкоджені органи черевної порожнини.

Ознаки травми живота значною мірою залежать від того, який орган ушкоджено. Внутрішні органи, що містяться в черевній порожнині, поділяються на так звані паренхіматозні (печінка, селезінка, нирки) і порожнисті (шлунок, кишки, сечовий міхур). Ушкодження паренхіматозних органів, як правило, супроводжується внутрішньою кровотечею. При розриві кишечника або шлунка розвивається гнійне запалення слизової оболонки очеревини. Ушкодження органів черевної порожнини нерідко супроводжується травматичним шоком.

Якщо ушкоджено органи черевної порожнини, потерпілий скаржиться на сильний біль у шлунку, в правому або лівому підребер'ї, на слабкість, запаморочення, спрагу. При розриві печінки або селезінки швидко наростають ознаки внутрішньої кровотечі: блідість, похолодіння шкірних покривів, запаморочення, швидкий слабкий пульс. Потерпілий час від часу непритомніє. Розрив шлунка і кишок супроводжується різким болем у животі, відчуттям спраги. У хворого з'являються нудота, гикавка, блювання; пульс прискорений (до 100—120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Зміна положення тіла посилює біль у животі. На обличчі потерпілого з'являється страдницький вираз. Біль посилюється також, якщо натиснути на передню стінку живота.

У разі ушкодження сечового міхура біль локалізується внизу живота, з'являються болючі позиви до сечовиділення, іноді виділення сечі затримується.

Виявивши у потерпілого травму органів черевної порожнини, треба покласти його на спину, голову і верхню частину тулуба трохи підняти, ноги зігнути в колінних суглобах. Таким хворим не можна дозволяти пити, їсти, приймати ліки. Якщо є ознаки внутрішньої кровотечі, голову піднімати не потрібно. На живіт бажано покласти гумовий пузир із льодом або снігом.

Опіки

Опік — це ушкодження тканин, викликане дією на тіло полум'я, пари, киплячих рідин, розжарених або розтоплених металів, концентрованих кислот, лугів, радіоактивного опромінення та ін. Опіки поділяють на термічні, хімічні, променеві.

Розрізняють опіки чотирьох ступенів. Опік І ступеня супроводжується почервонінням і набряклістю шкіри, пекучим болем у ділянці ушкодження. Опік II ступеня характеризується появою на почервонілій шкірі пухирів різної величини, наповнених прозорою або трохи каламутною рідиною, інтенсивним болем. При опіках III ступеня настає глибоке ушкодження шкіри. Потерпілий відчуває різкий біль. На шкірі утворюється твердий струп, що покриває ділянки змертвілої тканини. Найтяжчими є опіки IV ступеня, при яких ушкоджується шкіра, м'язи, сухожилля. Іноді вони обвуглюються.

Опіки, що займають понад 10 % поверхні тіла, звичайно супроводжується значним порушенням загального стану потерпілого шоком. Потерпілий неспокійний, скаржиться на сильний біль, просить пити. Пульс прискорений (до 100—120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Внаслідок всмоктування продуктів розпаду ушкоджених тканин невдовзі настає отруєння організму, що виявляється апатією, нудотою, блюванням, прискоренням пульсу.

Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, погасити на ньому одяг вогнегасником, водою чи цупкою тканиною-чохлом, брезентом, ковдрою, пальтом тощо. Полум'я з одягу можна збити, притискаючи потерпілого до землі, дорожнього покриття. Одяг, що тліє, треба обережно зняти, попередньо розрізавши або розірвавши. Частини одягу, що прилипли до поверхні опіку, відривати не слід, бо це може завдати потерпілому сильного болю і погіршити його стан. При обмежених опіках І ступеня обпечену ділянку обтирають спиртом або одеколоном, а потім накладають на неї стерильну пов'язку.

Пухирі, що з'явилися на шкірі, розривати не треба, досить обробити їх спиртом і на уражене місце накласти стерильну пов'язку. Коли площа ушкодження велика, потрібно загорнути потерпілого в чисте простирадло, закутати ковдрою або іншими теплими речами. На обличчя пов'язку можна не накладати, досить прикрити його від пилу стерильною серветкою.

Відмороження

Відмороження — це ушкодження тканин внаслідок дії низьких температур. Найчастіше відморожують обличчя, ніс, вуха, кисті рук і стопи. Розрізняють чотири ступені відмороження. При відмороженні І ступеня хворобливе відчуття холоду змінюється онімінням, а уражена ділянка тіла стає блідою, нечутливою. Після зігрівання з'являється почервоніння і синюшність, набряклість шкіри. Відмороження II ступеня характеризується появою на уражених ділянках після зігрівання пухирів, наповнених прозорою кров'янистою рідиною, більшою набряклістю. При відмороженнях Ш ступеня настає змертвіння всіх шарів шкіри; при відмороженнях IV ступеня — шкіри і тканин, що лежать глибше, а також кісток.

Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої частини тіла, так і всього організму. Потерпілого треба перевести в тепле приміщення, дати теплого чаю, кави, вина або горілки. Відморожену частину обережно розтирають чистими руками. (Руки потрібно добре вимити, протерти спиртом або одеколоном). Розтирати хворого снігом не рекомендується. Коли відновиться кровообіг, з'являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку протирають спиртом чи одеколоном і накладають стерильну пов'язку. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов'язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується. Потрібно вжити відповідних заходів, щоб запобігти повторному охолодженню хворого.

Електротравми, ураження блискавкою

У місцях ураження електричним струмом та блискавкою виникають невеликі рани з твердими краями сіро-жовтого кольору, що нагадують термічний опік III ступеня. При незначній електротравмі з'являються короткочасна непритомність, запаморочення, біль у ділянці серця, при тяжких ураженнях бувають судорожні скорочення м'язів, тривала непритомність, припиняється дихання, пригнічується серцева діяльність. Шкірні покриви бліді або синюшні. У потерпілого може настати клінічна смерть. Тому врятування його життя залежить від того, наскільки швидко й ефективно буде надано першу допомогу.

Передусім слід негайно припинити дію струму, вимкнути його, якщо це можливо, або відкинути електричний провід палкою, дошкою тощо.

Після припинення дії електроструму потерпілому, навіть при легких ураженнях, потрібний спокій. У разі потреби роблять штучне дихання способом "рот до рота" і непрямий масаж серця до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності, принаймні до прибуття на місце пригоди медичних працівників. Ділянки ураження електрострумом закривають сухою стерильною пов'язкою.

Аналогічні заходи проводять при ураженні блискавкою.

Література

1. 23. Лехман СД., Рубльов В.І., Рябцев EJ. Запобігання аварійності, травматизму у сільському господарстві. — К.: Урожай, 1993. — 272 с.

2. 24. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. — Кіровоград, 1998. — 292 с.

3. 25. Мушик Э., Мюллер П. Методы принятия технических решений. — М.: Мир, 1990.

4. 26. Науменко ЇМ., Кузнецов В.О., Свято В.П. Концепція змісту синтетичної світоглядно-професійної фундаментальної навчальної дисципліни "Безпека життя і діяльності людини" для вищих навчальних закладів України // Освіта. — 1996. — 23 вересня.

5. 27. Parsons Т. An Outline of Social System // Theories of Society. — 1962. — V. 2. — P. 71.

6. 28. Перфилова Г.С. О комплексной гигиенической оценке условий труда в хлопчатобумажном производстве // Научн. работы институтов охраны труда ВЦСПС. — 1977. — Вып. 105. — С. 27—29.

7. 29. Пестун І.П. Безпека життєдіяльності. — К., 2000.

8. 30. Пушин В.И. Безопасность труда в энергостроительстве: допуск и контроль. — М.: Энергоатомиздат, 1989. — 144 с.