Третій наслідок закону має особливе значення для довгострокового прогнозування. Його треба враховувати при розгляді всіх процесів, які відбуваються на Землі. Однак, необхідно усвідомити, що космічний вплив коригується земними процесами і встановлення прямих зв'язків має вірогідний характер. Наприклад, в роки високої сонячної активності не обов'язково проявляється весь аспект явищ, що спостерігався в попередній цикл тієї ж активності світила. Вони тільки можуть виникнути.

Закон зниження енергетичної активності природокористування: з розвитком історичного часу, під час вилучення з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому зростають енергетичні витрати. Збільшуються і енергетичні витрати на одну людину.

Закон обмеженості ресурсів ("на всіх не вистачить"). Цього формулювання немає в аксіомах-прислів'ях, що становлять закони В. Коммонера. Але цей закон відображає загальну системну закономірність.

Основні принципи та їх зміст

Принцип неповноти інформації (принципи невизначеності): інформація під час проведення акцій з перетворення природи завжди недостатня для апріорного судження про всі можливі результати (особливо у віддаленій перспективі) заходів, що здійснюються. Пов'язано це з винятковою складністю природних систем, їх особистою унікальністю і неминучістю природних ланцюгових реакцій, напрямки яких важко дослідити заздалегідь. Для зменшення ступеня невизначеності, особливо під час експертизи проектів, моделювання слід доповнювати безпосередніми дослідженнями природи, натурними експериментами і визначенням динаміки природних процесів. Принцип неповноти інформації служить важливим обмеженням у використанні методу аналогій в екологічному прогнозуванні, так як аналогія завжди неповна через особливості природних систем.

Принцип оманливого благополуччя: перші успіхи (чи невдачі) в природокористуванні можуть бути короткочасними: успіх заходу з перетворення природи чи з управління нею об'єктивно оцінюється тільки після з'ясування ходу і результатів природних ланцюгових реакцій в межах натурального природного циклу (від кількох років до декількох десятків років).

Принцип системного доповнення: підсистеми однієї природної системи в своєму розвитку забезпечують передумову для успішного розвитку і саморегуляції інших підсистем, що входять в ту ж систему (коли система не підлягає потужній зовнішній інформації).

Фактично сформульований закон — динамічний варіант закону упорядкування заповнення простору і просторово-часової визначеності. В галузі глобального природокористування і охорони оточуючого людину середовища (як і в рамках світової економічної політики) цей закон визначає перевагу взаємодопомоги над конфронтацією будь-якого виду. Глобальна соціологічна система буде розвиватися скоріше і матиме більший успіх, ніж співробітництво між країнами і народами. Облік принципу системного доповнення став необхідною умовою життя людини з моменту його перевтілення в єдину, цілу, загальну "геологічну силу", за В.І. Вернадським.

Правила та їх зміст

Правило міри перевтілення природних систем: в ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дають змогу цим системам зберігати властивості самопідтримки (самоорганізації, саморегулювання) і які обмежуються помітними змінами систем трьох узгоджених рівнів ієрархії. Так як ця властивість і саморегулювання природничих систем підтримується двома механізмами — співвідношенням екологічних компонентів всередині системи і взаємодією підсистем того ж рівня і надсистем в їх ієрархії (територіально), то правило міри перевтілення дійсне для обох цих механізмів. Надсистема вищого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми порушеної системи нижчого рівня, але не відновлювати їх. Наприклад, чорноземи, які виникли в результаті зональних біогенних процесів в степах і лісостепах з їх оранкою, зонально підтримуються, але поступово деградують, зберігаючи при цьому тенденцію до відновлення тільки в умовах утворення натуральних умов під час їх будови.

З правила міри перевтілення природничих систем випливає ряд висновків.

1. Одиниця (поновленого) ресурсу може бути отримана тільки в певний, визначений швидкістю функціонування систем (і їх ієрархії) відрізок часу.

2. Переступити через фазу послідовного розвитку природної системи за участю живого, як правило, не можливо.

3. Проведення господарчих заходів раціональне тільки в межах якихось оптимальних розмірів, збільшення чи зменшення яких знижує господарчу ефективність заходів.

4. Перетворююча діяльність не повинна виводити природничі системи зі стану рівноваги шляхом створення надлишків якогось з компонентів, що утворюють середовище, чи, коли це необхідно, вимагається достатня компенсація у вигляді відносно неперетворених природних систем (оптимальна територіальна структура — оптимальна лісовина і т. ін.).

5. Перетворення природи (коли воно невідновлювальне, "нем'яке") дає локальний чи регіональний виграш за рахунок погіршення показників в суміжних місцевостях чи в біосфері в цілому. (Це також наслідок закону внутрішньої динамічної рівноваги).

6. Господарська діяльність впливає не тільки на ту систему, на яку він скерований, але і на її надсистеми, "покликані" нівелювати здійснені зміни. У зв'язку з цим витрати на перетворення природи ніколи не обмежуються тільки вкладеннями на безпосередньо запланований вплив (див. наслідки закону внутрішньої динамічної рівноваги).

7. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини і енергії, але зачіпають і динамічні якості систем природи.

8. Вторинна поступово складена екологічна рівновага, як правило, більш стійка, ніж первинна, але потенційний "запас перетворення" (майбутніх його можливостей) при цьому скорочується.

9. Неспіввідносність "цілей" природно-системної регуляції і цілей господарства може призводити до деструкції природного утворення (таким чином сили природи і господарчих перетворень при більшому значенні останніх в ході протиборства спочатку "гасять" один одного, а потім руйнують природну складову).

10. Технічні системи впливу в остаточному підсумку (під час тривалого терміну) завжди господарчо менш ефективні, ніж природноспрямовані.

11. Технічні впливи мають тенденцію перетворення в перманенті і все більш посилені, аж до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням, що в остаточному підсумку економічно руйнівно.

Правило "м'якого" управління природою: "м'яке" (опосередковане, направляюче, відновлююче екологічний баланс) управління природними процесами, як правило, здатне викликати позитивні природні ланцюгові реакції і тому за соціально-економічними наслідками більш сприятливе, ніж "жорстке" техногенне. Це правило спрямованого перетворення природи. На відміну від "жорсткого" управління, "м'яке" управління передбачає відновлення попередньої натуральної продуктивності екосистем чи її підвищення шляхом цілеспрямованої і заснованої на використанні об'єктивних законів природи групи засобів, дає змогу спрямувати природні ланцюгові реакції в сприятливий для господарств і життя людей бік.

Правило (неминучих) ланцюгових реакцій "жорсткого" управління природою: "жорстке",' як правило, технічне управління природними процесами може призвести до ланцюгових природних реакцій, значна частина яких виявляється екологічно, соціально і економічно неприпустимими в довгий проміжок часу. Дія цього правила пов'язана перш за все з тим, що грубе "хірургічне" втручання в життя природних систем викликає дію закону внутрішньої динамічної рівноваги і значно підвищує енергетичні витрати на підтримку природних процесів (посилює дію закону зниження енергетичної ефективності природокористування). Як правило, порушується і закон оптимальності. У зв'язку з цим, "жорсткі" управлінські рішення типу міжзонального перерозподілу річкових вод, зрошення історично сухих степів і подібні заходи потребують чи суттєвих відшкодувань (промивка засолених земель, боротьба з новими спалахами захворювань і масового розмноження шкідників, що виникли, і т. ін.), чи мають проводитися з великою обережністю й обачністю.

Аксіоми та їх зміст

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, коли повсякденні потоки речовини, енергії і інформації в техносфері перевищують порогові значення.

Порогові, чи інакше, гранично допустимі значення (ГДЗ) небезпек встановлюються, виходячи із умов зберігання функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотримання ГДЗ потоків створює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами технічних небезпек є елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють в просторі і в часі.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно впливають на людину, природне середовище й елементи техносфери одночасно.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують стан здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних витрат і до деградації природного середовища.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається удосконаленням джерел небезпек, збільшенням відстані між джерелом небезпеки і об'єктом захисту за рахунок використання захисних заходів.

Аксіома 7. Компетентність людей щодо небезпек і здатність захиститися від них — необхідні умови досягнення безпеки життєдіяльності.

Систему основних постулатів безпеки життєдіяльності наведено на рис. 2.10, с. 52—53 (за винятком аксіом).

Класифікації в безпеці життєдіяльності

Класифікація — розподіл множини будь-яких об'єктів (елементів) на групи. Кожна група може, в свою чергу, бути розподілена відповідним чином на підгрупи.

Правильна класифікація має відповідати таким умовам:

1) складові множини не повинні мати сумісних елементів (не можуть перетинатися);

2) у сумі складові множини мають дорівнювати початковій множині класифікованих об'єктів;

3) кожний елемент має входити в будь-який один клас;

4) розподіл множини за групами має виконуватися за однією ознакою.

Бажано, але необов'язково, щоб під час продовження розподілу груп на нові підгрупи за основу бралася одна і та ж ознака. Розподіл множини на складові можна виконувати різними способами.

Класифікація може мати за змістом штучний характер. У науці вибір системи класифікації диктується змістом і не може бути прийнятий за простою угодою з погляду її зручності. Виходячи з того, що класифікація — це необхідний елемент в системі отримання уявлень, в практиці розвитку науки мають бути такі системи класифікацій, які відображають глибинні закономірності руху і розвитку об'єктивної дійсності. Класифікації є істотною складовою, результатом розвитку теоретичних систем, істинність