Елементи теорії, що відбудовують моделі безпеки життєдіяльності та формують системні уявлення

План

1. Елементи теорії, що відбудовують моделі безпеки життєдіяльності

2. Елементи теорії, що формують системні уявлення

3. Література

Елементи теорії, що відбудовують моделі безпеки життєдіяльності

Модель, в широкому розумінні, — це предмет, явище, система (опис, схема, знак, графік, план, макет і таке інше), які в певних умовах виступають у ролі замінника або представника будь-якого іншого предмета, явища чи системи.

З погляду науки модель — це матеріальна чи уявна система, що відображає чи імітує принципи внутрішньої організації, функціонування, певні властивості чи характеристики об'єкта дослідження, безпосереднє вивчення якого неможливе. Модель може замінити цей об'єкт в пізнавальному процесі з метою отримання нових знань про нього. Таким чином, відношення "модель — оригінал" не природне, а зумовлене процесом пізнання, і питання про їх співвідношення, ступінь їх подібності, адекватності — одне з найважливіших і найскладніших у процесі використання моделей в науковому пізнанні.

Сам процес моделювання — це непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання на їх моделях, коли за певних причин безпосереднє їх вивчення неможливе.

Моделі в дисципліні "Безпека життєдіяльності" можна систематизувати за об'єктом зв'язків. Всі моделі можна умовно поділити на дві множини залежно від обсягу зв'язків, які вони демонструють.

Перша множина об'єднує моделі, що характеризуються структурою зв'язків.

Друга множина об'єднує моделі парних зв'язків. Певна умовність відносно цієї множини пов'язана з тим, що запровадження глибокого аналізу дає змогу уявити механізми реалізації цих зв'язків діючих великих систем.

Для характеристики довкілля на глобальному, державному і регіональному рівнях використовуються поняття структури зв'язків. Відповідно до визначеної послідовності рівнів (за територією, від світового до регіонального) зменшується кількість таких зв'язків — з одного боку, а з іншого — збільшується рівень їх деталізації.

Державний рівень в цьому разі розуміють як сукупність діючих галузей виробництва — джерел забруднення і географічні фактори території, що одержує це забруднення. Відповідно до двох визначених рівнів подані моделі, що формують уявлення про стан світового довкілля (див. рис. 1.3, с. 20) і держави (в рамках сільськогосподарської галузі) (див. рис. 1.4, с. 24). На регіональному рівні модель, що формує стан довкілля, може бути представлена у вигляді взаємодій комплексу діючих (діючого) підприємств з середовищем сільськогосподарського виробництва.

Для визначення умов роботи підприємства агропромислового комплексу найбільшу увагу для використання привертають моделі, що відображають зв'язки:

1) "Регіональний природно-виробничий комплекс — середовище сільськогосподарського виробництва";

2) "Сільськогосподарське підприємство — довкілля";

3) "Виробниче середовище сільськогосподарського підприємства — людина, що працює".

Отримання найбільш деталізованої інформації (за п. 1 і 2) за взаємодії можливе на рівні парних (взаємодій) у вигляді: забруднювач середовища (джерелом є підприємство) — елемент довкілля. Таким чином необхідно розробити відповідні моделі парної взаємодії.

До таких моделей (у вигляді прикладу) належать: а) модель розповсюдження елемента забруднення в середовищі (елементи довкілля — атмосфера, гідросфера, літосфера);

б) моделі обігу елемента забруднення в елементах довкілля;

в) моделі обігу елементів середовища;

г) моделі взаємних впливів на елементи довкілля;

д) моделі взаємодій екологічних компонентів і організації екосистем;

е) моделі впливів небезпечних і шкідливих факторів; є) моделі ієрархії екосистем та ін.

У межах пари "виробниче середовище — людина" (п. 3) визначений зміст взаємодій реалізується на базі спрощення уявлення "виробниче середовище" і подання його як "технологічний процес, обладнання, види сільськогосподарських робіт та іншого".

В період виконання "технологічного процесу..." виникають небезпеки. Це може бути ініційовано як з боку "технологічного процесу, обладнання, видів сільськогосподарських робіт", так і з боку "людини". Відповідно до цього, в схемі розгляду нещасного випадку треба йти двома шляхами відносно:—

технологічного процесу, обладнання, видів сільськогосподарських робіт та ін.;—

"людини" як джерела небезпек.

Вивчення розвитку подій проводиться за допомогою ступеневих логіко-імітаційних моделей [11]. На рис. 2.11, наведено приклад такої моделі виконання робіт на заточувальному верстаті. Характер ступеневої суті моделі встановлює перехід від події до події (за рис. 2.11). Події і переходи за змістом формуються трьома складовими: 1) технологічний процес, його операції і елементи; 2) конструкція обладнання; 3) стан охорони праці при їх взаємодії.

В умовах наявності небезпечних обставин під час виконання сільськогосподарських робіт людина сприяє, усвідомлює, приймає і реалізує відповідні рішення в послідовності, яку показано нарис. 2.12 (с. 62).

Обидві моделі в межах поєднання свого змісту дають змогу усвідомити комплексний розвиток подій, причини аварій та ін., сприяють створенню безпечних умов праці і запобіганню травматизму.

Елементи теорії, що формують системні уявлення

Система — сукупність точно визначених елементів (зміст елементів), між якими наявні закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Важливими ознаками системи є її нероздільність і цілісність. Природа елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими.

Рис. 2.11. Ступенева логіко-імітаційна модель виникнення нещасного випадку при виконанні робіт на заточувальному верстаті[11]

Рис. 2.12. Ступенева логіко-імітаційна модель виникнення нещасного випадку [11]

Система поєднує окремі тіла, явища, процеси, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи виконують загальну функцію, а також окремі думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності і т. ін.

Залежно від характеру елементів і структури виділяють різні види систем, найбільш розповсюдженим є розподіл систем на матеріальні, які існують в об'єктивній дійсності, та ідеальні, які відображають об'єктивний світ і є вираженням людської свідомості.

Матеріальні системи поєднують у собі системи неорганічної природи (фізичні, хімічні, геологічні та ін.) і живі системи (клітини, найпростіші і високорозвинені організми, популяції, біологічні види, екологічні системи). Особливим класом матеріальних систем є соціальні системи (сім'я, колектив, державна політична система, суспільно-економічна формація). Ідеальною системою є поняття, гіпотеза, теорії, лінгвістичні і логічні побудови і т. ін. Штучною системою є система управління виробництвом, безпекою життєдіяльності і т. ін.

Кожна система характеризується внутрішньою організацією і взаємозв'язками між своїми складовими, а також зовнішніми відносинами з іншими системами, які разом утворюють над системи.

У складі дисципліни "Безпека життєдіяльності" діє багато систем. Основним завданням використання знань, понять і уявлень про системи є отримання нової інформації для розробки методів і заходів запобігання аваріям, травмам і негараздам.

У змісті своєї організації кожна система має мати:

1) центральну (головну) підсистему;

2) певні зв'язки за характером "кожна підсистема пов'язана з кожною";

3) всі підсистеми мають мати єдиний характер (штучний чи матеріальний).

Фактично нарис. 2.5 (с. 34) відображено декілька систем, в яких головуючою підсистемою є людина, а другою підсистемою є середовище у вигляді: довкілля, виробничого середовища, території, де розвивається надзвичайна ситуація в широкій) інтерпретації (машина, середовище робочого місця). Таке уявлення спрощує розуміння комплексної системи "безпека життєдіяльності" і дає змогу бачити в ній два постійних компоненти (підсистеми): "людину" і "середовище". Таким чином поєднання компонентів дає змогу поєднати систему дисциплін "людського фактора" і не механічно, а за рахунок ланки, що їх систематизує (поєднує).

Зміст підсистеми "людина — довкілля" в основному представлено в попередньому розділі. Зміст підсистеми "людина — середовище надзвичайних ситуацій" буде розглянуто пізніше (за методичними причинами необхідності концентрованого подання навчального матеріалу).

Система "людина — виробниче середовище" в спрощеному варіанті є системою "людина — машина". Людино-машинна система, ергономічна система — система управління, в якій одна чи декілька осіб взаємодіють з технічним пристосуванням. Прикладами "людино-машинних" систем е системи управління різними динамічними об'єктами з участю людини. В межах сільськогосподарської галузі поняття системи "машина" не може бути обмежене тільки динамічним пристосуванням. Динамізмом в цьому разі володіє і "сільськогосподарське поле", що обробляється машинами за певними технологіями. Наявність динамізму в складових "сільськогосподарська технологія — машина — поле" дає змогу включити до поняття "машина" і поняття "сільськогосподарська технологія — поле" і тим самим зробити відповідне поєднання в рамках вже комплексного поняття "машина".

Динамізм комплексного поняття "машина" визначає проблеми врожаю (продуктивності) певного виду і якості сільськогосподарської продукції. Тому в цю ергономічну систему необхідно ввести підсистему "сільськогосподарська продукція". Стан людини формує фактори середовища робочого місця. З цього приводу до системи "людина — машина — сільськогосподарська продукція" вводиться підсистема "середовище робочого місця".

Зміст взаємозв'язку і уявлення самої системи "людина — машина — середовище робочого місця — сільськогосподарська продукція" наведено на рис. 2.13 і в табл. 2.2. на с. 66. Зміст системи треба уявляти за станом існування системи на відповідних етапах: етап І — встановлення системи; етап II — робота системи.

Перший і другий етапи формують орієнтований зміст системи. Перший — відповідно до статичного стану системи, а другий — за динамічним її станом.

Справедливим питанням до поданого змісту про системи "людина — середовище" буде — "навіщо потрібні такі знання?".

Такі знання потрібні для того, щоб виявити що на що впливає, для вилучення необхідної інформації з метою розробки комплексних заходів і засобів запобігання негараздів, травм, аварій. Ця система має суто інформаційний характер. Чим більшою буде можливість вилучити найбільший обсяг інформації,