Дотримання правил безпеки і виробничої санітарії залежить не тільки від виконання роботодавцем своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожен працівник знає і виконує ці правила під час роботи. Тому всі працівники при прийомі на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж з охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки при виникненні аварій відповідно до Типового положення про навчання з питань охорони праці, затвердженого наказом Комітету з нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 року № 27.

Навчання й інструктаж працівників з охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці і проводиться з усіма працівниками в процесі їхньої трудової діяльності. Контроль і відповідальність за організацію навчання і періодичність перевірок знань з охорони праці покладено на керівників підприємства, де ці працівники працюють.

Інструктаж працівників залежно від характеру та часу його проведення буває вступний (при прийомі на роботу); первинний (на робочому місці з усіма працівниками: на роботах із підвищеною небезпекою - один раз на квартал, на інших роботах — один раз на півроку; проводиться або індивідуально, або з групою працівників, що виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні устаткування чи за інших змін факторів, що впливають на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов'язаних із прямими обов'язками за фахом).

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт. Інструктажі завершуються перевіркою знань шляхом усного опитування або за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою навичок небезпечних методів роботи. Знання перевіряє працівник, який проводить інструктаж.

Посадові особи (згідно з Переліком функцій посадових осіб, які обов'язково мають проходити попередню і періодичну перевірки знань з охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету України з догляду за охороною праці від 11 жовтня 1993 року № 94) до початку виконання своїх обов'язків і періодично один раз на три роки проходять навчання з охорони праці, технологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на виробництві. Допускати до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, заборонено. У випадку незадовільних знань з охорони праці працівник протягом одного місяця має пройти повторне навчання.

За порушення законодавства з охорони праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Законодавство про об'єкти підвищеної небезпеки

У 2001 році в Україні прийнято Закон "Про об'єкти підвищеної небезпеки", який визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язані з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження розвитку і ліквідації наслідків.

Об'єкт підвищеної небезпеки (ОПН) — це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Відповідно до прийнятої Постанови Кабінету Міністрів (КМУ) від 11.07.2002 р., № 956 "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" затверджено:

- нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки;

- порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки;

- прядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Крім цього, відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування"

КМУ прийняв Постанову (№ 1788 від 16.11.2002 р.) "Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути нанесена пожежами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежонебезпечні об'єкти, господарча діяльність яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру". Постановою затверджено перелік груп, у якому об'єкти підвищеної небезпеки поділені на групи з присвоєнням відповідної категорій небезпеки (перша, друга і третя). Найвищий ступінь небезпеки відповідає першій категорії.

Згідно зі ст. 10 Закону суб'єкт господарської діяльності готує і подає до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки.

Нормативну базу для розрахунків та декларування частково вже розроблено:

ДНАОП 0.00-3.07-02 Нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02;

ДНАОП 0.00-8.21-02 Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02;

ДНАОП 0.00-8.22-02 Порядок декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Дата введення в дію: 11.07.02. Постанова КМУ №956 від 01.10.02.

Суб'єкт господарської діяльності, у власності якого перебувають ОПН, зобов'язаний:

- провести ідентифікацію об'єкта підвищеної небезпеки і зареєструвати його в органах нагляду;

- забезпечити розробку й експертизу декларації безпеки і плану ліквідації і локалізації аварійних ситуацій і аварій на об'єкті, узгодити та зареєструвати їх згідно з установленим порядком;

- одержати дозвіл на експлуатацію об'єкта у місцевих органах виконавчої влади;

- забезпечити експлуатацію об'єкта з мінімально можливим ризиком і виконання інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки;—

застрахувати "свою громадянську відповідальність" за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки.

Суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність за достовірність даних у декларації. Схему подання декларації наведено на рис. 2.10. Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законом органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їхні відповідні територіальні органи, до відома яких належать питання:*

охорони праці;*

забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;*

захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;*

пожежної безпеки;*

санітарно-епідемічної безпеки;*

містобудування.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

Стаття 450 Цивільного Кодексу (ЦК) України регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Норма цієї статті відрізняється від інших норм, що передбачають зобов'язання щодо заподіяння шкоди, тим, що в ній ідеться про особливий засіб заподіяння шкоди - про джерело підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим за статтею 450 ЦК України використовуються три взаємопов'язані категорії:

1) підвищена небезпека для оточення;

2) діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою;

3) джерело підвищеної небезпеки.

Сучасний рівень розвитку народного господарства нашої країни характеризується значним технічним потенціалом - машини, механізми, виробниче устаткування, різні знаряддя праці, будівельні конструкції. їх експлуатація, як свідчить досвід, пов'язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їхньому майну, а також майну організації. Унаслідок цього законодавством у зазначених нормах передбачено відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Водночас стаття 450 ЦК України не розкриває суті підвищеної небезпеки. Це - завдання цивільної науки. Розроблено кілька теорій, у яких відбито погляди на сутність джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці й судово-арбітражній практиці набули теорії діяльності (М.М. Агарков, Б.С. Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О.О. Красавчиков, М.А. Малеїн).

Аналіз основних положень теорії діяльності дає змогу сформулювати три висновки: по-перше, під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, яка пов'язана з використанням певних предметів, головним чином техніки; по-друге, підвищену небезпеку створює не "мертвий об'єкт", а пов'язана з ним діяльність; по-третє, діяльність із підвищеною небезпекою характеризується тим, що вона пов'язана з такими видами техніки, в яких закладена рухома система та експлуатація яких при сучасному рівні розвитку техніки безпеки повністю не виключає можливості заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Зміст теорії об'єктів або предметів матеріального світу