Принципи захисту людини. Засоби захисту в умовах виробництва

План

1. Принципи захисту людини

2. Засоби захисту в умовах виробництва

3. Література

Принципи захисту людини

Принципи захисту людини пов'язані з історичним розвитком держави. На цей час в основу захисту людини покладено адресний принцип. За цим принципом заходи захисту мають найбільшу можливість захистити конкретну людину, знайти конкретні засоби і заходи для покращання її стану.

Рис. 5.10. Основні елементи моделі роботи оператора (статична і динамічна моделі) сільськогосподарської техніки

Відповідно до цього принципу глобальна система захисту підпорядкована регіональним і локальним завданням. Інакше цей принцип може бути сформульований так: "мислити глобально — діяти локально".

Регіональний розвиток включає в себе функцію раннього сповіщення несприятливих екологічних тенденцій чи передбачає гарантії їх мінімізації. За концентрованою думкою це має уявлення, що "Незнання наслідків не звільняє суспільство від відповідальності за порушення природного середовища".

За принципами структуризації захисту людини відносно розвитку її життєдіяльності в сільськогосподарській галузі розподіляють під час:

1) проектування і побудови сільськогосподарських підприємств (машин, обладнання, споруд, будов, технологій та ін.) залежно від їх техноємності. (Таким чином це робиться за принципом еколого-економічного збалансування);

2) експлуатації території сільськогосподарського підприємства (машин, обладнання, споруд, будов, технологій та ін.);

3) ремонту і обслуговування;

4) тимчасового припинення робіт; б) виникнення і ліквідації аварії.

Розгляд принципу захисту людини за визначеним розподілом дає змогу забезпечити подальшу концентрацію захисту людини на виробництві та інших аспектах її життєдіяльності.

Яскравим прикладом може служити забезпечення безпеки на рівні елемента приміщення — робочого місця (рис. 5.11).

Фактично, робоче місце є простором знаходження працівника (координати простору). Кожен раз, коли працівник виконує елементи своєї діяльності на робочому місці в будь-якій послідовності, то ця послідовність являє собою елемент представлення часу. Таким чином людина має свої певні координати і потребує безпеки за рахунок захисту за визначеними координатами. Виходячи з цього, треба підкреслити, що захист пов'язаний з координатами часу і простору. Зв'язок з координатами є також адресним захистом. З іншого боку — особливістю захисту є його зв'язок в часі і просторі.

Заходи захисту в основному поділяються на технічні й організаційні. В практиці забезпечення безпеки людини їх співвідношення має визначальний характер. Безпека, що досягається за рахунок технічних засобів при їх експлуатації, завжди під час впровадження має організаційні елементи. Бо перевірка їх стану, здатності, незмінності захисних властивостей належить до заходів організаційного характеру. На деяких етапах організаційні заходи передбачають використання вимірювального обладнання. Тому обладнання, що використовується, має пройти метрологічне випробовування. Таким чином, перед нами постає суцільна картина, яка за своїм загальним змістом являє собою технологію забезпечення безпеки життєдіяльності.

Засоби захисту в умовах виробництва

Виробниче освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення робочих приміщень полягають у створенні комфортних умов для роботи зорового аналізатора за допомогою приладів штучного освітлення. За джерело освітлення використовують:

1) лампи розжарювання — це джерела світла, в яких світлова енергія утворюється за рахунок світіння вольфрамової нитки, до температури 2500—3000 °С нагрітої електричним струмом, що проходить через неї. Спектр випромінювання ламп розжарювання за розподілом енергії відрізняється від денного світла, особливо у жовто-червоній ділянці.

Рис. 5.11. Робоче місце у виробничому приміщенні сільськогосподарського підприємства

Цей недолік ламп розжарювання позбавляє їх можливості застосовувати на роботах, де необхідно розрізняти кольори і формувати їхні відтінки. Лампи розжарювання мають виражену осліплювальну дію і в зв'язку з цим вимагають вжиття заходів щодо запобігання розвитку блискоту. Крім того, вони є джерелами тепла* що за певних умов може бути причиною формування несприятливих умов мікроклімату на робочому місці.

Лампи розжарювання порівняно швидко амортизуються; їхній повний термін служби не перевищує 800—1000 год, після чого світловидатність різко спадає і змінюється спектральний склад випромінюваного світла. Перевагою цих джерел світла, використовуваних у виробництві, є їхня простота в експлуатації;

2) газорозрядні лампи. У газорозрядних лампах використовують явище електролюмінесценції — випромінювання світлової енергії газами або парою металів при проходженні крізь них електричного струму. До них належать такі лампи: дугові ртутні низького тиску (люмінесцентні), дугові ртутні високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ), ксенонові.

Люмінесцентні, або газорозрядні дугові ртутні низького тиску лампи наповнені парами металів і аргоном, що перебувають під тиском 0,4—0,5 кПа (3—4 мм рт. ст.). Світіння настає тільки при нагріванні електродів (вольфрамова нитка, покрита пастою з оксидів лужно-земельних металів) до 800—1000 °С.

Останнім часом на виробництві використовують люмінесцентні лампи денного світла (ЛД), лампи денного світла з поліпшеною кольоропередачею (ЛДК), лампи холодного білого кольору (ЛХБ), лампи теплого білого (ЛТБ) і білого кольорів (ЛБ). Найближчим до природного світла є випромінювання ЛДК і ЛД. ЛБ дають випромінювання з меншим вмістом хвиль у синьо-фіолетовому діапазоні, їхнє світіння має жовтуватий відтінок. ЛХБ займають проміжне положення між ЛД і ЛБ.

Люмінесцентні лампи мають гігієнічні, світлотехнічні і економічні переваги порівняно з лампами розжарювання, а саме: 1) велику світловидатність (у 3—4 рази більшу), що зумовлює їхню високу економічність; 2) тривалий термін служби (4000—5000 год); 3) велику світну поверхню, яка забезпечує рівномірний розподіл освітленості в робочій зоні; 4) кольоропередачу, наближену до денного світла.

Крім позитивних якостей люмінесцентні лампи мають і недоліки: пульсація світлового потоку, шум дроселів, чутливість до температури навколишнього середовища.

Найпоширеніші останнім часом ртутні дугові лампи високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ).

При виборі джерела світла для освітлення виробничих приміщень слід керуватись такими рекомендаціями:

1. Лампи розжарювання слід застосовувати для грубих робіт, де освітленість нормується малими рівнями і не потрібна правильна оцінка кольоросприймання. Доцільно використовувати їх на вибухо- і пожежонебезнечних роботах, оскільки вони мають вдало сконструйовану відповідну арматуру.

2. Люмінесцентні лампи слід застосовувати у приміщеннях, де виконуються точні і особливо точні роботи, а також при підвищених вимогах до кольоросприйняття. При цьому ЛХБ, ЛД, ЛЛК доцільно застосовувати тільки тоді, коли ставляться спеціальні вимоги до визначення кольору і відтінків. У решті випадків можна рекомендувати ЛБ.

ДРЛ використовують для освітлення виробничих приміщень з високими перекриттями, з виділеннями пилу, газу, кіптяви і скрізь, де не потрібно розрізняти кольори не тільки деталей, а й фону.

При цьому слід зазначити, що вмикання в систему освітлення з лампами ДРЛ ламп розжарювання (10—20 % від загальної освітленості) поліпшує кольоросприйняття, що розширює можливість використання ламп ДРЛ при організації виробничого освітлення.

Слово світильник містить поняття джерела світла і освітлювальної арматури.

Конструктивне вирішення світильника зумовлює тип джерела світла, необхідний світлорозподіл, умови середовища, архітектурні вимоги.

Для приміщень з великим вмістом вологи і пилу виготовляють волого- і пилозахисні світильники, розраховані для роботи у вибухонебезпечному середовищі.

Світильники також класифікують за способом їх встановлення. Розрізняють стельові, підвісні, настінні, вмонтовані у будівельні елементи тощо.

Типи світильників відрізняються за джерелом світла, світлорозподіл ом, конструктивними вирішеннями, призначенням тощо.

Світильники з лампами розжарювання характеризує наявність однієї лампи, у них малі габарити і великі потужності.

Найтиповішими прикладами виробничих світильників з лампами розжарювання є світильники, що наведені на рис. 5.12.

Світильники з люмінесцентними лампами мають, як правило, кілька ламп і пускорегулювальний пристрій; їх з'єднують у суцільні ряди.

Світильники з люмінесцентними лампами серії ПВЛМ використовують у вологих, запилених, пожежонебезпечних приміщеннях. Випускають з відбивачами, розсіювачами, з ґратками і без них. ЛСО — представники підвісних світильників розсіяного світла: використовують для освітлення у приміщеннях заввишки не менше 3,5 м.

Світильники з лампами ДРЛ для внутрішніх приміщень наближаються за своєю конструкцією до світильників з лампами розжарювання.

Вибір світильників залежить від умов зорової роботи, яких вимагає технологія роботи.

У гігієнічному плані система загального освітлення раціональніша, оскільки створює сприятливу світлову обстановку в полі зору і в усьому приміщенні. Відмова від місцевих світильників — сучасна прогресивна тенденція в системі організації виробництва.

Місцеве освітлення застосовують на виробництві тільки в комбінації із загальним для створення високих рівнів освітленості на обмеженій робочій поверхні.

Розміщення світильників може бути рівномірним (однорядне, квадратне, шахове) і локальним. Рівномірно світильники розміщують тоді, коли робота проводиться у будь-якій точці цеху, при рівномірному розміщенні обладнання, комбінованому освітленні.

Рис. 5.12. Світильники з лампами розжарювання:

а — "Астра"; б — куля молочного скла; в — кососвітло; г — кільцевий; д — вбудований.

Локальне розміщення світильників використовують у тому випадку, коли неможливо організувати місцеве освітлення, а окремі ділянки потребують високого рівня освітленості.

Виробнича вентиляція — організований повітрообмін, який сприяє підтримуванню необхідних гігієнічних і технологічних параметрів повітря у виробничих приміщеннях, підземних гірничих виробках, кабінах операторів та інших приміщеннях.

Повітря виробничих приміщень за своїм хімічним складом і фізичним станом істотно відрізняється від надвірного, оскільки технологічні процеси і обладнання нерідко є джерелами надмірного виділення пари, газів, пилу, тепла, вологи тощо.

Нормалізацію виробничого мікроклімату, запобігання надходженню шкідливих речовин у повітря робочих приміщень насамперед забезпечують за рахунок удосконалення технологічних процесів і обладнання, застосування комплексу технологічних і санітарно-технічних оздоровчих заходів. Серед заходів, спрямованих на боротьбу з несприятливими факторами виробничого середовища, вентиляція відіграє допоміжну роль.

Повітрообмін при механічній вентиляції здійснюють за