Механічну вентиляцію застосовують у тому випадку, коли природна вентиляція не забезпечує такого стану повітря, якого вимагають гігієнічні норми. До переваг механічної вентиляції належить можливість розподілу припливного повітря відповідно до заданих умов у визначені ділянки і зони приміщення і виведення повітря з будь-якої зони приміщення. Перемішане повітря може піддаватись обробленню: припливне — нагріванню, охолодженню, висушуванню, очищенню; те, що виводиться, — очищенню. Повітрообмін при цьому виді вентиляції може бути сталим у будь-яку пору року. За потреби його можна змінити.

За природної вентиляції повітрообмін відбувається внаслідок різниці температур, а отже, різниці питомої ваги повітря приміщення і зовнішнього повітря, тобто під дією гравітаційних сил (тепловий натиск) і вітру (вітровий натиск).

Організовану і керовану природну вентиляцію називають аерацією, її основна позитивна якість полягає у можливості здійснювати великі повітрообміни при невеликих енергетичних затратах, що особливо ефективно при значному надлишку тепла, а також в обслуговуванні невеликою кількістю персоналу.

Основні недоліки аерації: значні коливання повітрообміну, викликані змінюванням теплового і вітрового натисків, складність у подаванні свіжого повітря до всіх робочих місць, неможливість обробки повітря як того, що подається, так і того, що виводиться, обмежене використання аерації через зменшення теплового натиску при невеликому надлишку тепла у приміщенні взимку.

Залежно від способу організації повітрообміну вентиляція може бути місцевою (витяжною, припливною) і загальнообмінною. Місцева витяжна вентиляція призначена для локалізації і видалення забрудненого повітря безпосередньо від місць утворення або виходу шкідливих виділень. Таке влаштування вентиляції не дає змогу шкідливим виділенням поширюватись і забруднювати великі об'єми повітря приміщення, обмежуючи таким чином зону поширення шкідливостей. При цьому джерело шкідливих виділень поміщають в укриття, всередині якого створюють розрідження, яке перешкоджає проникненню шкідливостей у приміщення. Пристрої місцевої витяжної вентиляції видаляють велику кількість шкідливих утворень при малому об'ємі повітря, яке виводять, що є економічно вигідним і ефективним.

Засоби і заходи захисту від враження електричним струмом

Захисне заземлення — це умисне електричне з'єднання із землею металевих неструмопровідних частин, які можуть підпасти під напругу внаслідок замкнення на корпус.

Захисне заземлення є найпоширенішим заходом захисту в мережах з ізольованою нейтраллю напругою до 1000 Вів мережах понад 1000 В незалежно від режиму роботи нейтралі джерела живлення. Широке застосування заземлення пов'язано з його простотою влаштування і високою надійністю.

Принцип дії полягає у тому, що навмисно створене електричне з'єднання між металевим корпусом та ґрунтом має невеликий опір порівняно з опором тіла людини і дає змогу зменшити силу струму, який проходить через тіло людини до допустимої величини.

Заземлювальний пристрій складається із заземлювача і провідників, які з'єднують обладнання (корпуси) із заземлювачем. Заземлювач — це провідник чи група провідників, що утворюють конструкцію цього групового заземлювача (пристрою). Цей пристрій має безпосередній контакт з ґрунтом. Найчастіше штучні заземлювачі виконують у вигляді вертикальних електродів, з'єднаних горизонтальними. Для цього попередньо копають траншею глибиною 0,7—0,8 м за допомогою спеціальних пристроїв забивають вертикальні заземлювачі діаметром 12—20 мм. До верхніх кінців приварюють горизонтальні заземлювачі. Ґрунт, яким робиться засипка траншеї, має бути щільно утрамбований. Це робиться для заземлення опору розтікання струму заземлювачів.

Конструкція заземлювального пристрою розробляється на основі відповідних попередніх розрахунків.

Занулення — навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним дротом металевих частин, які можуть підпасти під напругу внаслідок аварії. Занулення застосовується в електроустановках напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю.

Принцип дії занулення полягає в тому, що навмисно виконаний за допомогою нульового захисного дроту, металевий зв'язок корпусів або обладнання з заземленою нейтраллю джерела живлення будь-яке замикання на корпус перетворює в однофазне коротке замикання з наступним автоматичним вимиканням аварійної дільниці від мережі за допомогою апаратів захисту.

Склад конструктивних елементів занулення: нульовий дріт мережі живлення, заземлення нейтралі джерела живлення (робоче заземлення), повторне заземлення нульового дроту та захисний апарат.

Захисне вимкнення — швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимикання електроустаткування під час аварії.

Основною особливістю захисного вимкнення як засобу є те, що він має високу чутливість, невелику тривалість вимкнення, яке дорівнює 0,05—0,2 с.

Сфера застосування захисного вимкнення — у мережах будь-якої напруги із будь-яким режимом роботи нейтралі. Найчастіше в мережах напругою 1000 В.

Застосування малих напруг та розділення мереж Забезпечення безпеки від враження електричним струмом формує використання малої напруги (не більше 42 В). Джерелом живлення в цьому разі можуть бути знижувальні трансформатори, перетворювачі частоти та акумулятори. Мала напруга використовується для живлення електроприймачів порівняно невеликої потужності: ручних електричних машин, ламп, місцевого освітлення, електрифікованих дитячих іграшок тощо. На виробництві малу напругу використовують в особливо небезпечних приміщеннях (12 В), а також не більше 42 В у приміщеннях підвищеної небезпеки.

Електрична ізоляція струмопровідних частин електроустановок є основним засобом захисту від випадкового доторкання до струмоведучих частин обладнання. Високий опір ізоляції створює безпечні умови експлуатації, попереджує виникнення пожеж від електричної дуги, знижує витрати електроенергії від витікання струму через ізоляцію, покращує умови роботи електроустановок і стан їх безпеки.

Блокування, сигналізація, маркування

Блокування здійснюється за рахунок використання спеціальних пристроїв, які запобігають потраплянню людей під напругу внаслідок помилкових дій. Цей надійний засіб захисту від проникнення в небезпечну зону де розташовано небезпечне обладнання. Завдяки застосуванню блокувань відбувається автоматичне вимикання напруги в усіх елементах обладнання.

Сигналізація безпеки попереджує людей про небезпеку.

Маркування застосовують для розпізнання призначення та належності частин обладнання.

Засоби захисту в умовах експлуатації вантажопідйомного обладнання

Під час проектування машин, виконання вимог безпеки досягається за рахунок використання пристроїв, які забезпечують безпеку обладнання та машин у випадку помилок машиніста чи несподіваної появи небезпеки. За призначенням прилади і пристрої безпеки прийнято розподіляти на гальма, контрольно-запобіжні, блокувальні, сигнальні, загороджувальні пристрої, аварійні зупинки.

Гальма. Засновані на використанні сили тертя, що виникає між рухомими і нерухомими елементами. Безпека вантажопідйомних машин багато залежить від правильного вибору і експлуатації гальм. Залежно від конструкції і форми контактуючих елементів гальма використовують колодкові, стрічкові і дискові.

У вантажопідйомному обладнанні гальма передбачені в механізмах підйому вантажу, вильоту стріли, повороту і переміщення крана. Гальмування кабіни ліфтів при обриві тросу здійснюється уловлювачами.

Контрольно-запобіжні пристрої у вантажопідйомних машинах використовують будь-якої конструкції. За призначенням бувають показники вітрового тиску, вильоту стріли, крену крана, наближення до повітряних струмопровідних мереж та ін.; противи-гнанні захвати; обмежувач висоти підйому, вильоту стріли; повороту і шляху, вантажопідйому і вантажного моменту, швидкості; буферні пристрої.

Контрольно-запобіжні пристрої можуть виконувати функції контролю небезпечного фактора (швидкості повітря, наявності електричного струму, величини вантажу, вантажного моменту, швидкості чи спільного функціонування вимірювача і запобіжного механізму).

Допустиме положення елементів конструкції фіксується контактами безпеки (кінцеві вимикачі). Щоб уникнути ударів рухомих частин під час зупинки, використовують буферні пристрої.

Сигнальні пристрої використовуються для попередження працівників про виникнення небезпеки. Вони можуть бути світлові, звукові і комбіновані.

Загороджувальні пристрої — передбачені для запобігання попадання людей в небезпечну зону. Залежно від призначення і конструкції вантажопідйомної машини, небезпеку для людей можуть утворювати її відкриті частини, що здійснюють обертання чи поступальний рух, світлове і теплове чи ультрафіолетове випромінювання, можливе падіння з висоти, а також несподіване зрушення. Загороджувальні пристрої виконуються найрізноманітніших конструкцій: загороджувальні кожухи, щити, сітки на жорстких каркасах, поруччя і т. ін. Суцільні загороджувальні пристрої за необхідністю стеження можуть бути виготовлені з прозорих матеріалів (оргскло, текстоліт та ін.).

Блокуючі пристрої забезпечують вимикання машини чи механізму у випадку проникнення людини в небезпечну зону, відмови обладнання чи вихід параметрів енергоносія за дозволені межі.

Засоби індивідуального захисту застосовують для запобігання або зменшення впливу на працівників небезпечних виробничих і кліматичних факторів, тобто для створення безпечних умов праці і підвищення її продуктивності. 313 повинні забезпечувати найсприятливіші для організму людини співвідношення з навколишнім середовищем, оптимальні умови для трудової діяльності, ефективний захист працівника, зручність при експлуатації і відповідати вимогам технічної естетики і ергономіки. їх використовують у тих випадках, коли безпечність робіт не можна забезпечити конструкцією обладнання, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями і санітарно-технічними засобами захисту.

Залежно від призначення (ГОСТ 12.4.011-89 "ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация") засоби індивідуального захисту поділяють на такі класи: 1) засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски); 2) ізолюючі костюми (пневмокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри); 3) спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники); 4) спеціальне взуття (чоботи, напівчоботи, ботфорти, черевики, напівчеревики, туфлі, калоші, боти, бахили); 5) засоби захисту рук (рукавиці, рукавички); 6) засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, капелюхи); 7) засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки); 8) засоби захисту органів слуху (протишумні шоломи, вкладки, навушники, що закривають вушну раковину); 9) засоби захисту очей (захисні окуляри, щитки і маски); 10) засоби захисту від падіння з висоти та інші захисні засоби (запобіжні пояси, діелектричні