Наприклад, 50 см3 сажі можуть вміщувати 950 см3 адсорбованого повітря. Маючи велику поверхню, пил здатний нагромаджувати заряди статичної електрики. Так, при транспортуванні вугільного пилу трубопроводами зі швидкістю 2,25 м/с значення електричного потенціалу сягає 7500 В. При розряді такої потужності можуть утворюватися іскри, що здатні викликати займання пилоповітряної суміші.
За пожежонебезпечністю пил залежно від його властивостей поділяють на дві групи та чотири класи (табл. 5.4).
Таблиця 6.4. Класифікація пожежо- та вибухонебезпечного пилу
Група, критерій | Клас, критерій | Приклади
А. Вибухонебезпечний,
НКМС ? 65 г/м8 | І. Найбільш вибухонебезпечний, НКМС ? 15 г/м3 | Порох, цукровий пил, нафталін, сірка
II. Вибухонебезпечний, НКМС > 15...65 г/м3 | Порошок алюмінію, пил борошна, пил сланцю
Б. Пожежонебезпечний,
НКМС > 65 г/м3 | III. Найбільш пожежонебезпечний, tсс ? 250°С | Пил тютюновий, пил елеваторний
IV. Пожежонебезпечний, tсс > 250'С | Пил деревний, вугільний, віскозний
Примітка: tсс - температура самоспалахування.
До групи А належить вибухонебезпечний пил у стані аерозолю з нижньою концентраційною межею поширення полум'я (НКМ) не більше 65 г/м3. У тому числі пил, що має НКМ до 15 г/м3, належить до класу І - найбільш вибухонебезпечний, решта - до класу II - вибухонебезпечний.
До групи Б належить пил, що є пожежонебезпечним у стані аерогелю й який має НКМ, вищу за 65 г/м3. У тому числі пил, температура самоспалахування якого не перевищує 250°С, належить до класу Ш - найбільш пожежонебезпечний, а пил, що самоспалахує при температурі, вищій за 250°С, - до класу IV - пожежонебезпечний.
Для локалізації вибухів пилоповітряних сумішей рекомендується застосовувати: у вентиляційних системах — гравійні фільтри та перекривальні клапани; в електроустаткуванні — щілинний захист; у приміщеннях — регулярне вологе прибирання.
Пожежну небезпечність твердих горючих речовин і матеріалів характеризують їх схильністю до займання, а також особливостями або характером горіння. Характеристиками пожежної небезпечності твердих горючих речовин і матеріалів є група горючості, температури спалахування та самоспалахування. За горючістю ці речовини поділяються на горючі та важкогорючі. Температура спалахування лежить у інтервалі 50...580єС (мінімальна - у камфори, максимальна - у ксилоліту). Температура самоспалахування становить від 30...670єС (найменша - у білого фосфору, найбільша - у магнію).
Різні за хімічним складом матеріали та речовини горять неоднаково. Прості речовини (сажа, вугілля, кокс, антрацит, що є хімічно чистим вуглецем) розжарюються або жевріють без іскор, полум'я і диму.
Горіння складних за хімічним складом твердих горючих речовин може протікати по-різному. Речовини, що здатні при нагріванні плавитися (пластмаси, каучук, жири та ін.), горять з утворенням розріджених смол і доволі часто утворюють токсичні продукти горіння: оксид вуглецю, хлористий водень, аміак, синильну кислоту, фосген та ін. Речовини, що здатні при нагріванні розкладатися, перетворюються на пари та гази (деревина, бавовна, целулоїд та ін.), які згоряють. Таким чином, складні речовини самі не горять, а горять продукти їх розкладу.