Система правового забезпечення життєдіяльності людини

План

1. Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності

2. Система правового забезпечення безпеки людини

3. Література

Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності

Правову основу безпеки життєдіяльності становить Конституція України як за своїми юридичними особливостями, так і своїми принципами, тобто юридично вираженими об'єктивними закономірностями організації і функції соціально-економічної, політичної, духовної сфер суспільства, правового положення особи.

Конституційні норми, з одного боку, закладають суть безпеки (норми-принципи), а з іншого, — вказують на цілі подальшого розвитку і реалізацію правового забезпечення безпеки життєдіяльності (норми-програми, норми-завдання, норми-зобов'язання).

Реалізація і розвиток основних конституційних положень, які регламентують суспільні правовідносини, безпосередніми суб'єктами яких є особа і держава, здійснюється за допомогою як чинних фундаментальних нормативно-правових актів (Кодексів України про адміністративні правопорушення, Кримінального), так і спеціальних

Рис. 6.2. Зміст, що формує інформаційний блок для суб'єкта РСУБЖ

(Кодексів України про працю, Земельного, Законів "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря" та ін.).

Поруч з нормативними актами, які прийняті вищим законодавчим органом держави, для встановлення взаємозв'язків, усунення програм, а в ряді випадків і реалізації окремих правових норм або їх елементів, до правової бази безпеки життєдіяльності належать спеціальні акти, розроблені за дорученням виконавчих державних органів усіх рівнів (Кабінет Міністрів, Міністерства, Державні Комітети та ін.).

Так, наприклад, "Положення...*', які розвивають Закон України Про охорону праці, діляться на звичайні "Положення" і "Типові положення". Тут держава розподілила питання своєї прерогативи стосовно розробки нормативних актів і прерогативи своїх повноважень стосовно контролю, "правового простору" у вигляді нормативних актів підприємств.

З іншого боку, формуючи систему "Типових положень" держава на сьогоднішній день ліквідує прогалини в чинному законодавстві, узгоджує взаємозв'язки між суб'єктами правовідносин, створює юридичну базу для удосконалення і розвинення "правового поля" підприємств.

Кожний нормативно-правовий документ з безпеки життєдіяльності має свою структуру, яка визначає собою ідею систематизації відповідно зі своїм рівнем, метою та завданнями. Відповідно до цього в кожному нормативному акті є елементи, що відповідальні за зовнішній його зв'язок і створення передумов для відповідного розвинення за рахунок розробки нижчих нормативно-законодавчих актів. Сама структура нормативного акта формує відповідні внутрішні зв'язки.

Основними систематизуючими ланками нормативних актів безпеки життєдіяльності (які за Ієрархією знаходяться нижче законів) є встановлення взаємовідносин в галузі виробництва, в межах дії небезпечного фактора (в тому числі і факторів довкілля), а також відносно управління основних технологій безпеки життєдіяльності (розслідування нещасних випадків, навчання, організації робіт та ін.).

Узагальнюючими ланками систематизації на рівні держави є національна ідея, взаємовідносини в суспільстві, соціально-економічне і політичне становище держави, можливості сприймання і використання законодавчих актів з боку споживачів та ін.

Система правового забезпечення безпеки людини

Визначені принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності потребують відповідних узагальнюючих уявлень. До таких уявлень належить ієрархічне представлення чинного законодавства України.

Суть ієрархічної побудови уявлень чинного законодавства України з безпеки життєдіяльності наведено на рис. 6.3.

Виходячи з цієї ієрархії та її змісту, Конституція України — це є провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. На рівні гаранта і реалізатора вона делегує необхідні повноваження до документів, які розгортають національну ідею в межах своїх повноважень, ураховує (закріплює на своєму рівні) питання безпеки людини у співвідношенні взаємодії з суспільством.

Чинні правовідносини на теперішній час не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші, які створюють передумови управлінської діяльності, і другі, які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці.

Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, СНиП, СН, РД).

Основною особливістю існуючої загальної системи є те, що вона відрізняється несуворим розподілом змісту встановленої ієрархії. За змістом, це є ряд випадків, коли окремі елементи (статті) законів знаходяться в одному блоці, а формують уявлення іншого блоку. Це ще раз підкреслює ідею, що розробка законів є реально необхідним завданням держави з проблем відношень в суспільстві. І тільки в межах науки (дисципліни) реалізуються відповідні системні уявлення за необхідністю рішення відповідних проблем.

Основною характерною рисою нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на надання їм допомоги і захисту в будь-яких умовах їх знаходження, праці та існування. Насамперед це встановлюється в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". Закон регулює можливість подання допомоги хворим громадянам, а також встановлює органи, що створюють систему цієї допомоги і керування цією системою.

Крім того, що Основи законодавства України про охорону здоров'я створюють самостійне правове забезпечення прав людини на існування, цей законодавчий акт є базою для законодавчого блоку про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство).

Рис. 6.8. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності

Закон України про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя встановлює:—

регулювання питань санітарного та епідеміологічного благополуччя за рахунок виконання прав і обов'язків державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян;—

терміни та поняття;—

зовнішні зв'язки закону з законодавством України;—

фінансове забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок державних, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, а також позабюджетних коштів;—

зміст прав громадян відносно їх захисту і механізми захисту;—

систему заходів щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок:

а) гігієнічної регламентації і державної реєстрації небезпечних факторів;

б) встановлення об'єктів санітарно-гігієнічної експертизи;

в) встановлення вимог для безпеки здоров'я і життя населення на рівні державних стандартів;

г) виконання відповідних вимог на рівні проектування, будівництва, виготовлення і використання нових засобів виробництва, технологій;

д) виконання вимог до продовольчої сировини, продуктів, господарсько-питного водопостачання, атмосферного повітря в населених пунктах, виробничих приміщеннях;

е) виконання вимог до територій житлових та виробничих приміщень, засобів виробництва і технологій, радіаційної безпеки, безпеки під час застосування і знешкодження хімічних речовин і матеріалів;

є) проведення обов'язкових методичних оглядів, профілактичного щеплення, госпіталізації та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних хвороб;

ж) регулювання в'їзду на територію України в умовах недопущення занесення інфекційних хвороб і запобігання виникнення особливо небезпечних хвороб, масового отруєння та ін.;—

систему державної санітарно-епідеміологічної служби — їх права, обов'язки, сфера діяльності та ін.

Закон регулює питання стягнень і накладання штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства.

Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Система екологічного законодавства

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості" сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1) складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2) складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

При цьому розглядаються такі питання:—

використання природних ресурсів;—

використання техногенних родовищ корисних копалин;—

охорона довкілля;—

забезпечення екологічної безпеки;—

узагальнення практики здійснення контролю у галузі охорони довкілля;—

узагальнення судової практики застосування природоохоронного законодавства.

Систематизація екологічного законодавства

Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законів і правових актів.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає:—

прийняття нових (невідкладних) законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, рибне господарство, рослинний світ, екологічну (природно-техногенну) безпеку;—

внесення змін до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про природно-заповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря" та Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Земельного кодексу України;—

підготовку проектів законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;—

підготовку проектів нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: "Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства", "Положення про екологічний контроль", "Положення про екологічний аудит", "Положення про екологічне ліцензування".

Кодифікація перспективних актів екологічного законодавства передбачає:—

наукове обґрунтування, розроблення та прийняття Екологічного кодексу України, законів України про континентальний шельф, про екологічну інформацію, про екологічну освіту;—

розроблення нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме; "Положення про сертифікацію екологічно небезпечної продукції", "Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівнів шкідливого біологічного та фізичного впливів", "Порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства", "Порядок і нормативи плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду", "Порядок економічного стимулювання, охорони, раціонального використання та відновлення лісів", "Порядок ведення державного обліку лісів та державного лісового кадастру";—

розроблення та затвердження нормативно-правових актів Мінекобезпеки, а