Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці.

Найважливіша ст. 17 — встановлює за змістом розуміння держави, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян.

Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу — робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки.

Далі встановлюється, на якій організаційно-фінансовій базі буде реалізовуватися безпека виробництва (методичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва, фінансування заходів та інше).

Четвертий розділ формує додаткові заходи, щоб посилити усвідомленість відповідальних органів за охорону праці шляхом економічного стимулювання, поділяючи цей процес на дві групи протилежних заходів. З одного боку це пільги за добру роботу, а з іншого — це відшкодування підприємством збитків, застосування штрафних санкцій.

П'ятий розділ встановлює механізм забезпечення безпеки шляхом виконання актів з охорони праці. З цього приводу Закон встановлює принципи опрацювання прийняття, припинення чинності й існування нормативних актів будь-якого рівня.

Шостий розділ встановлює, яким чином охорона праці буде існувати. Існування охорони праці, як встановлює Закон, буде в державі реалізоване за рахунок системи державного управління охороною праці (зміст утворення системи буде викладений в наступному розділі).

Сьомий розділ відтворює основні управлінські функції, що використовуються під час управління охороною праці (також наступний розділ).

Восьмий розділ встановлює відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці шляхом відповідного посилання на державні законодавчі акти, що взагалі регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Взагалі закон був прийнятий вперше на території СНД (11 жовтня 1992 р.), і являє собою прецедент виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — на рівень закону держави.

Основні нормативні акти охорони праці

Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Це "Положення" встановлює порядок, зміст, оформлення, облік і ліквідації причин виникнення небезпек, що призвели до нещасного випадку (перший розділ), до професійного захворювання (другий розділ) і авари (третій розділ).

Розслідування нещасного випадку (професійних захворювань, аварії) — це з'ясування обставин, за яких трапився нещасний випадок, і встановлення причин, що його викликали.

Необхідність і значимість грамотного розслідування полягає в тому, що:

1) матеріали розслідування є для адміністрації (власника) базою для планування заходів по запобіганню травматизму;

2) акти форми Н-1 є єдиним первинним документом, що підтверджує наявність нещасного випадку, а також реєструє його;

3) матеріали розслідування кладуться в основу визначення осіб, які мають провину за фактом нещасного випадку на виробництві і визначення обсягу відшкодування збитків потерпілому;

4) акти Н-1 є джерелом для державної статистичної звітності із охорони праці та відповідних загальнодержавних заходів і засобів запобігання і ліквідації травматизму, профзахворювань і аварій.

Якість розслідування визначається такими принципами:

а) об'єктивністю і повнотою розслідування;

б) своєчасністю і швидкістю розслідування;

в) розслідування має виконуватися відповідними комісіями, що встановлює "Положення".

Перед комісіями, що ведуть розслідування, стоять такі завдання:—

встановлення факту, що нещасний випадок дійсно трапився на виробництві;—

виявлення обставин нещасного випадку;—

визначення послідовності причин і наслідків подій, що зумовили нещасний випадок;—

документальне оформлення випадку і виявлення заходів запобігання їх повторення.

Важливими документами, що входять до складу правової системи (законодавства), є: "Положення про службу охорони праці" в системі Міністерства АПК; "Типове положення про навчання, інструктаж і періодичну перевірку знань з охорони праці" та інші "Положення".

Закон України "Про дорожній рух" у своєму складі має дванадцять розділів, 54 статті. Закон забезпечує безпеку учасників руху і має правову і соціальну спрямованість.

Перший розділ встановлює регулювання відносин учасників дорожнього руху, складу законодавства і владні структури, що управляють дорожнім рухом.

Другий розділ складає зміст компетенції у сфері дорожнього руху з боку компетентних органів влади: Кабінету Міністрів України, законодавчої і виконавчої влади Республіки Крим; обласних, міських, районних та інших місцевих рад народних депутатів, міністерств, органів територіального громадського самоврядування, власників автомобільних доріг, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань та ін.

Третій розділ встановлює права і обов'язки учасників дорожнього руху — водіїв, пішоходів, пасажирів, велосипедистів і погоничів тварин — на основі відповідного їх навчання і допуску (водіїв) до управління транспортними засобами.

Четвертий розділ встановлює розподіл, порядок проектування будівництва, реконструкції, ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; вимоги до діяльності власників доріг, вулиць, залізничних переїздів відносно обладнання об'єктами сервісу; умови обмеження, заборони і організації дорожнього руху при виконанні робіт на дорогах, вулицях та залізничних переїздах. Спеціалізовані служби організації дорожнього руху.

П'ятий розділ визначає допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі, вимоги до їх виготовлення, ввезення в Україну, переобладнання, технічного стану, реєстрації, обліку, обслуговування і ремонту. Підстави до заборони експлуатації транспортних засобів.

Шостий розділ формує законодавчу базу відносно стандартизації і нормування організації дорожнього руху. За змістом цей розділ встановлює мету і зміст стандартів, нормативи і правила дорожнього руху.

Сьомий розділ встановлює планування і фінансування щодо забезпечення дорожнього руху на основі визначення єдиної системи обліку.

Восьмий розділ встановлює питання медичного забезпечення дорожнього руху шляхом медичних оглядів і переоглядів обов'язків адміністрації підприємств відносно заходів поліпшення стану здоров'я водив, їх страхування, а також надання допомоги під час дорожньо-транспортних подій. Встановлена необхідність навчання водіїв і посадових осіб МВС України з питань медичної підготовки.

Дев'ятий розділ стосується питань охорони навколишнього середовища і необхідності проведення відповідних проектних і наукових робіт.

Десятий розділ встановлює питання здійснення контролю в сфері дорожнього руху.

Одинадцятий і дванадцятий розділи відповідно встановлюють відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух та узгодження закону з міжнародними угодами.

До системи законодавства з безпеки руху надходять також "Положення про службу безпеки дорожнього руху" міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ і організацій та інші законодавчі і нормативні акти.

Закон України "Про пожежну безпеку" здійснює регулювання державної політики у сфері охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Перші статті закону (з першої до сьомої включно) формують відповідний зв'язок цього закону із законодавством України, шляхи і етапи забезпечення пожежної безпеки, структури управління будь-якого рівня, що відповідальні за стан пожежної безпеки, а також обов'язки громадян і державного пожежного нагляду.

Статті від восьмої по дванадцяту регулюють питання, за рахунок яких засобів здійснюється можливість пожежної безпеки.

Основою для утворення стану безпеки є вивчення правил пожежної безпеки, узгодження нормативно-технічних і проектних документів та дотримання їх при організації виробництв, виробництво пожежної техніки і устаткування, організація наукових досліджень з проблем пожежної безпеки.

Окремою статтею є тринадцята, яка встановлює облік пожеж.

Статті від чотирнадцятої по тридцять третю (утворюють) законодавчо закріплюють існування пожежної охорони. На основі встановлення цілей пожежної охорони наводяться види пожежної охорони, яка поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Встановлюються принципи формування кожного виду пожежної охорони, права та їх обов'язки, порядок оформлення, проходження служби, оплати, страхування, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, а також контролю за діяльністю пожежної охорони.

Сільська пожежна охорона створюється в населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення сільських пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсотка від основних та оборотних коштів, що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертвувань юридичних та фізичних осіб.

Статті з тридцять четвертої по тридцять сьому регулюють питання гасіння пожеж, відповідальності за порушення вимог пожежної безпеки, відшкодування збитків, порядку вирішення спорів. Всі визначені питання стосуються регулювання сфери діяльності, що викликали пожежі.

Ст. 38 і 39 встановлюють зміст контролю і нагляду за додержанням законності в діяльності пожежної охорони.

Ст. 40 і 41 регулюють міжнародне представництво України у відповідних органах світового суспільства.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму складають однойменна постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 і "Постанова про затвердження "Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру" від 5 травня 1997 року № 421.

Останній документ має вагоме практичне значення в системі правового забезпечення життєдіяльності під час отримання травм невиробничого характеру.

"Положення" встановлює порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з трудовими відносинами), які сталися з громадянами на території України з втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Розслідуванню, згідно з цим "Положенням", підлягають всі нещасні випадки невиробничого характеру — травми, отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, ураження електричним струмом, ушкодження від контакту з тваринами, випадки, що мали тяжкі для здоров'я наслідки, які