У дослідженнях з експериментального обґрунтування ДР і ДКМ окремих летких компонентів зі СМ у затравлювальну камеру подають повітря з певними концентраціями досліджуваної речовини. Дослідних тварин розміщують у камерах після досягнення в них стабільного рівня концентрації речовини у повітрі. Кількість повітря, що подається до камер, вимірюють за допомогою реометрів і ротаметрів.

При встановленні ЛКМ тривалість експерименту для мишей становить 3 години, для щурів і тварин інших видів — 4 години. Далі за тваринами спостерігають 2-4 тижні. Значна кількість речовин, що мігрують зі СМ, можуть всмоктуватися в організм через шкіру. Це характерне при безпосередньому контакті шкіри з одягом або взуттям, виробленими зі СМ. Компоненти СМ можуть проникати в організм через епідерміс, волосяні фолікули, сальні та потові залози.

Проникнення речовин через шкіру - пасивний процес, який визначається їх фізико-хімічними властивостями. Розчинні в жирах хімічні речовини проникають в органи й тканини організму, можуть накопичуватися в багатих ліпоїдами тканинах і за певних умов (голодування, стрес) надходити у кров.

Таблиця 3.11. Тривалість проведення токсикологічних досліджень СМ

Вид дослідження | Тривалість,

місяці | Вид досліджень | Тривалість,

місяці

Встановлення ЛД50 і ЛК50 | 2 | Виявлення гонадотоксичної дії | 6-12

Встановлення порогу гострої дії | 2 | Встановлення мутагенної дії | 6-12

Обчислення коефіцієнта кумуляції | 2-4 | Встановлення канцерогенної дії | 30-36

Визначення порогової дози в хронічному експерименті | 4-10 | Виявлення алергенної дії | 2-4

Розробка методу визначення | 12

Виявлення ембріотоксичної дії | 2-6 | Гігієнічне нормування | 36

Для вивчення характеру впливу речовини, що потрапляє через шкіру, обладнують спеціальні клітки з комірками для кожної тварини. При низькій леткості застосовують відкритий спосіб впливу. Якщо ж речовина є високолеткою, то місце аплікації закривають ковпачком. У цьому випадку затравлювання тварин проводять під тягою, розташувавши їх так, щоб повітряний потік проходив спочатку через органи дихання, а потім досягав досліджуваної ділянки шкіри.

Г.Г. Максимовим розроблена спеціальна камера, що дає змогу одночасно проводити затравлювання тварин двома шляхами: через шкіру і через органи дихання, але її можна використовувати і лише для оцінки впливу речовин через шкіру. Місткість цієї камери - 700 дм3, стінки перфоровані та забезпечені капсулами з рухомими головними й хвостовими відсіками для розміщення тварин.

Нашкірне нанесення речовин при визначенні ЛД50 строго регламентується, оскільки значення середньосмертельних доз перебувають в оберненій залежності від площі аплікації: чим більша площа аплікації, тим менше ЛД50. Ділянка нанесення речовин у щурів дорівнює 2x2 см2, у кролів - 4x5 см2.

При відсутності загибелі тварин від нанесення речовин на шкіру для вивчення шкірно-резорбтивної дії використовують метод занурювання хвоста (для мишей і щурів) у пробірку з витяжкою зі СМ, що містить досліджувану речовину або її розчини. Для експерименту готують водні та олійні (рослинна олія) витяжки зі СМ. При цьому враховують тривалість досліду, температуру, поверхню нанесення речовини. Ці умови відбивають реальну ситуацію експлуатації виробів зі СМ.

Після закінчення затравлювання описують зовнішній вигляд і поведінку тварин, стан шерсті, слизових оболонок, ставлення до їжі, рухливість, ритм і частоту дихання, а також характер і вираженість симптомів інтоксикації, їх тривалість, строки і можливі причини загибелі. Досліджують функціональні та біохімічні показники, внутрішні органи й тканини. Результати оброблюють за допомогою статистичних методів аналізу даних.

Отримана в результаті дослідження токсикологічна оцінка СМ та їх компонентів дає змогу виключати найбільш шкідливі з них і не використовувати їх для синтезу СМ і виготовлення різноманітних виробів, із якими контактує людина під час виробничої діяльності. Токсикологічна класифікація речовин, що мігрують зі СМ, дає змогу регламентувати можливість і галузь їх застосування, а також стадійність і пріоритетність їх токсикологічного оцінювання. Згідно з цією класифікацією інгредієнти СМ поділяються на такі групи:*

речовини з невідомою токсичністю;*

нетоксичні;*

мало-, помірно- і високотоксичні.

Речовин з невідомою токсичністю не має бути в рецептурі СМ, дозволених до використання.

Ступінь небезпеки хімічних речовин, що мігрують зі СМ, визначають за формулою:

де Q - кількісний показник небезпеки; С - реальний рівень міграції хімічної речовини зі СМ (мг/дма або мг/м3); ДР (ДКМ) - допустимий рівень концентрації міграції (мг/дм3 або мг/м3).

Якщо Q > 1, тоді СМ, з якого мігрують речовини, забороняється використовувати або слід вжити заходи зі зменшення рівня реальної міграції (шляхом внесення змін у рецептуру або технологію). При Q ? 1 міграція речовини зі СМ не становить загрози здоров'ю.

СМ є складною і рухомою системою, характеристики якої залежать від умов експлуатації і "віку". Ці ж фактори суттєво впливають і на кількість мігруючих зі СМ у навколишнє середовище речовин. Для контролю їх вмісту в різних середовищах застосовують хімічні методи аналізу, оскільки токсикологічні дослідження (через значну тривалість і високу вартість) не можуть служити інструментом повсякденного контролю використання СМ. Контроль використання полягає в інструментальному визначенні концентрації мігруючих зі СМ речовин та зіставленні отриманих значень з ДР або ДКМ.

Серед інструментальних методів визначення кількості мігруючих зі СМ речовин найбільшого значення набули спектрофотометричні методи визначення речовин; рідинна і газова хроматографія з електрозахватними і полум'яно-іонізаційними детекторами; мас-спектрометрія, атомно-абсорбційна спектрометрія та спектроскопія ядерного магнітного резонансу.

Функції контролю покладені на токсикологічні відділення СЕС, які виконують безпосередній упереджувальний та поточний санітарний нагляд за використанням СМ.