Якщо у живописних портретах ктиторсько-епітафіальної групи переважав замкнений простір, і портретована особа зображувалася в інтер'єрі кімнати без вікна, або з невеликим віконним отвором, в якому найчастіше виднілась церква, побудована на кошти портретованого, то у гравюрі Леонтія Тарасевича «Преподобний Полікарп, архімандрит Печерський» постать святого розміщена у відкритому архітектурному середовищі: крізь високі пружкі арки, що спираються на стрункі тосканські колони, добре видно подвір'я монастиря і західний фасад Успенського собору. Композиційною будовою гравюра майже не відрізняється від живописних портретів ктиторсько-епітафіальної групи. Відповідно моменту урочистого «представлення» преподобний має парадне вбрання - на голові оздоблена коштовним камінням митра; розшита орнаментом фелонь, прикрашений шитвом сакос та єпитрахиль з хрестами; з правого боку - ромбовидна палиця, оздоблена китицями і зображенням серафіма. Правицею архімандрит тримає посох, а долоня лівої руки покоїться на Євангелії. Преподобний стоїть біля столу, вкритому важкою скатертиною з торочкою, на якому Євангеліє, дві книги і скульптура Розп'яття.

У житійних сценах, що супроводжують портретні зображення преподобних, автори «Патерика...» зосереджують увагу на описанні фактів їх життя та, насамперед, на їх подвижницькій діяльності. З тексту, в основному, можна лише дізнатися загальний зміст того, що відбувалося в житті преподобних, але не як і в якій обстановці; відтак художник-ілюстратор наштовхується на певні труднощі - він мусить самостійно вирішувати режисуру зображуваної сцени, типаж дійових осіб, їх взаємодію, обстановку. Але, водночас, це дає майже необмежену свободу його фантазії. JT. Тарасевич скористався цим повною мірою, наблизивши збагачені його фантазією житійні сцени до сучасності. Краєвиди, архітектура, одяг, предмети побуту - все у нього було впізнаване, знайоме його сучасникам. А від того у глядача значно підсилювалося відчуття реальності.

Кожна композиція, незалежно від її значимості й розташування на аркуші, обов'язково супроводжується пояснюючим текстом п, адже логіка послідовності розміщення окремих житійних сюжетів у гравюрах (якщо виходити з послідовності описання подій в тексті), вірогідно, в кожному окремому випадку диктувалася художньо-естетичними чинниками. Ще одне суттєве зауваження щодо розміщення житійних сюжетів. У композиціях, представлених у менших за розміром клеймах, художник не допускає сукцесивного методу зображення, а в центральній великій композиції із портретом преподобного, якому присвячена ілюстрація, на другому плані, в єдиному зображальному просторі (площині) часто-густо відтворені окремі епізоди з історії життя святого, які відбувалися у різний час і в різних місцях. До такого методу JI Тарасевич здебільшого вдається в ілюстраціях, які зовсім не містять клейм, або їх кількість обмежена до одного або двох під центральною композицією.

Як художник-ілюстратор JT. Тарасевич з величезною повагою і надзвичайно уважно ставиться до тексту «Києво-Печерського патерика». Він вчитується у кожне слово життєписів, відстежує розвиток подій, ретельно обираючи для ілюстрування найважливіші, на його думку , історії з життя кожного окремого святого. Водночас JT. Тарасевич виявляє неабияку сміливість у графічному відтворенні описаних у «Патерику...» життєписів, а іноді навіть відступає від тексту.

Цикл житійних ілюстрацій, відповідно до композиції тексту «Києво- Печерського патерика», розпочинає гравюра, присвячена преподобному Антонію Печерському. Вертикальна за форматом композиція складається з шістьох, наближених до овалу і різних за розміром клейм. В центральному клеймі вертикального формату на передньому плані зображено фронтально постать преподобного Антонія Печерського у чернечому вбранні. Це, на нашу думку, традиційний для ілюстрацій «Києво- Печерського патерика» 12 своєрідний репрезентативний образ святого, який своєю подвижницькою діяльністю заслужив славу і благодать Божу. Найважливіші змістовні ознаки цієї композиції: правицею Антоній посилає благословення, а лівою рукою тримає розгорнутий сувій з написом: «Господи, да буде на місці цьому благословення святої Афонської гори»; праворуч від нього на другому плані видніється порослий деревами пагорб з входом до печери; на дальньому плані - краєвид, який, безумовно, можна було побачити з того місця, куди прийшов Антоній після перебування на святій Афонській горі. З багатої на чудесні події «біографії» преподобного Антонія митець обрав для зображення у клеймах лише конкретно-історичні епізоди: постриг у Афонському монастирі (горішнє клеймо праворуч), повернення на київську землю (клеймо, розташоване по діагоналі ліворуч), молитва святого у власноруч виритій печері (горішнє клеймо ліворуч), призначення Антонієм преподобного Феодосія ігуменом на прохання монастирської братії (клеймо, розташоване по діагоналі праворуч), нарешті, в нижньому, у вигляді пишного барокового картуша, горизонтальному (на всю ширину аркуша) клеймі зображена сцена прощання монастирської братії з померлим святим.

Ліворуч від центральної композиції Л. Тарасевич зосередив однофігурні, а праворуч - багатофігурні композиції. У сцені «Антоній у печері» в центрі композиції зображено святого, який стоїть на одному коліні й проникливо звертається із молитвою до Всевишнього. Промені яскравого світла, як символ Божої благодаті, осяюють святого у маленькій печері. Перед ним на землі лежать розгорнута книга, лопата і заступ. Символічного значення набуває і зображення дерева ліворуч біля печери, що нагадує виноградну лозу. Завдяки емоційності й виразності пози і жесту святого, бездоганному співвідношенню градації тону від сліпучого білого до глибокого темного, зображена сцена проникливої молитви до Бога, сповнена емоційної