УДК 81'37

Мочалова Н.С.

СЕМАНТИКА ТА СИМВОЛІКА КОЛЬОРУ В ХУДОЖНІЙ КАРТИНІ СВІТУ АНДРІЯ ГУДИМИ

У статті розглядаються головні ознаки інтравертної картини світу та авторське використання, семантика й символічне значення лексем на позначення кольорів у творах Андрія Гудими.

Ключові слова: картина світу, психічний тип митця, колір, символ.

В статье рассматриваются главные признаки интравертной картины мира и авторское использование, семантика и символическое значение лексем для обозначения цветов в произведениях Андрея Гудимы.

Ключевые слова: картина мира, психическое состояние художника (автора), цвет, символ.

The article touches upon the peculiarities of introvertive world-view, author's usage, semantics and symbolism of colour-denoting lexemes in Andriy Hudyma's novels.

Key words: world-view, author's psychological type, colour, symbol.

Спостереження за мовою як продуктом діяльності людської особистості передбачає виявлення та аналіз особливостей картини світу (КС) цієї особистості, що відображається у мові. Методологічні основи для подібних досліджень подані у роботах таких вчених, як Н.Д. Арутюнова, Ю.Д. Апресян, А. Вежбицька, В.В. Жайворонок, Г.В. Колшанський, О.С. Кубрякова, В.А. Маслова, В.М. Русанівський, Ю.С. Степанов та ін.

Творчість сучасного письменника, який у своїх творах порушує важливі та болючі питання людського буття, історії України та її сучасності, видається цікавим матеріалом для дослідження. Проблематику та поетику творчості А. Гудими розглядали В. Грабовський, А. Абшаткін, Т. Конончук, К. Лазаренко, Л. Тарнашинська. Це дослідження спрямоване на виявлення особливостей картини світу Андрія Гудими шляхом аналізу семантики та символіки кольору в творах письменника.

Термін «картина світу» в сучасній мовознавчій літературі має декілька трактувань, відмінності між якими залежать від галузі лінгвістичної науки, яка розглядає це явище. Більшість учених розглядають картину світу як структурну єдність, упорядковану сукупність знань (уявлень) про дійсність, що формуються у свідомості суспільства, групи чи окремого індивіда [9, с. 51]. Кожна мовно- культурна спільнота творить свою картину світу, тому вона є одночасно і продуктом ментальної та мовної діяльності людини, і засобом, що формує людську особистість. Картина світу не просто відображає об'єктивну реальність, але також містить у собі позицію суб'єкта (групи), його ставлення до явищ цієї реальності [8, с. 69]. Таким чином, картина світу - це не лише дзеркальне відбиття світу у свідомості людини, але й результат інтелектуального й духовного освоєння, взаємодії людини з цим світом.

Світоглядна позиція окремого автора, його переконання, ідеали, ціннісні орієнтири, зафіксовані у безпосередній КС, впливають на відбір ним мовних засобів, визначення й використання їхніх експресивних функцій. Прагнучи здійснити вплив на читача, викликати в нього певні психічні переживання, висловитися влучно й образно, письменник використовує ті мовні одиниці, які, на його думку, найбільш точно передають авторське ставлення до зображуваного у творі, й одночасно прагне «видобути» з кожної мовної одиниці максимальний семантико-стилістичний ефект» [5, с. 109].

Особистість, психічні особливості митця слід враховувати під час аналізу мови твору, оскільки лінгвістична категорія образу автора є його стильовим центром [6, с. 44]. Спрямованість особистості письменника на зовнішній чи внутрішній світ визначає не лише тематику його творів, а й мовні «пріоритети», тому серед уже наявних типів КС (мовна, опосередкована, художня, поетична) дослідники виокремлюють інтравертну та екстарвертну КС [7, с. 140]. При виділенні ознак інтавертної КС Л. Лисиченко вказує на необхідність дослідження співвідношення мовного світу та психологічного типу митця [7, с. 137].

На прикладі мови поетичних творів В. Стуса Л. Лисиченко наводить такі ознаки інтравертної карти світу: вибір лексики на позначення кольорів (переважно чорний та білий, сірий), зумовлену спрямованістю уваги автора на внутрішній світ, відображення дійсності через суб'єкта творчості; контрастність, яка зумовлена ригідністю сприймання і яка проявляється у концентрації антонімів, використанні оксиморона; використання синонімів та близькозначних слів як засобів для нагнітання сили емоцій, сили чуття; широке використання абстрактної лексики, слів, що виражають внутрішній світ [7, с. 141-142].

Дослідниця наголошує на важливості аналізу лексики на позначення кольорів при виділенні ознак інтравертної чи екстравертної картини світу письменника, яка «містить риси свого творця - носія мови» [7, с. 129]. Твердження про зв'язок вибору привабливого кольору та індивідуальних відмінностей людей підтверджено різними експериментальними дослідженнями з психосемантики кольору (С.М. Симоненко, Т.А. Вовнянко, П.В. Яньшин та ін.). Так П.В. Яньшин зазначає, що дослідження впливу особистісних характеристик на вибір кольору показали: червоному «віддають перевагу екставертовані, енергійні, схильні до ризику, не схильні занадто перейматись щодо себе» особистості [11, с. 117]. Люди, котрі обирають цей колір, безтурботні, легко сприймають життя.

Надання переваги теплим (жовтому та червоному) або ахроматичним (білому та чорному) кольорам пов'язане з інтравертністю-екстравертністю, а питання про колір у художній творчості є таким, що потребує вивчення.

У творах Андрія Гудими найважливіше місце посідають білий та чорний кольори. Досліджуючи експресивний потенціал цих колірних лексем, автор зберігає їхнє символічне значення, зафіксоване в українській культурі, і вдається до використання традиційних сполучень та стилістичних засобів: білий світ, зчорніти з горя, видати чорне за біле; чорне-пречорне, як вороняче крило, поле [2, с. 253], обізвалася кволим голосом, ніби з чорної чорноти подавала про себе знати невідомо кому [2, с. 272], і т. п. До традиційного символу, горя, нещастя, позначуваного чорним кольором, письменник додає символ тяжкої праці, невідворотності долі, війни як лихої стихії, що руйнує долі та забирає життя: