УДК 82.091

Степанова Г.А.

Донецький національний університет

МАЛОВІДОМИЙ ВИСТУП НА ЗАХИСТ НЕОКЛАСИКІВ: СТАТТЯ ОДОСВІГНЬОГО „ДО РОЗВИТКУ ПИСЬМЕННИЦЬКИХ СИЛ"

У статті розглядається маловідома публікація Олеся Досвітнього „До розвитку письменницьких сил". Написана як відповідь на проблеми літературної дискусії, стаття Досвітнього є своєрідним виступом на захист „Вапліте" та неокласиків. Розглядаючи цю публікацію, автор роботи доходить висновку про соціально-політичну спрямованість аргументації письменника, покликану дати відсіч опонентам, що перевели суто літературну суперечку у подібні площини. Ключові слова: неокласики, літературна дискусія, „Вапліте", політична аргументація.

Останнім часом в літературознавстві значна увага приділяється дослідженню літературної дискусії 1925-1928 рр., причому все актуальнішим стає розгляд не лише центральних її постатей (таких, як М.Хвильовий та М.Зеров), а й тих, чиї виступи свого часу були менш помітними, та все ж лишаються важливими для створення адекватної і цілісної картини. До таких цілком можна віднести О.Досвітнього, участь якого в дискусії, так само як і його публіцистична та творча спадщина загалом, досі лишаються маловивченими (серед більш-менш детальних досліджень можна згадати хіба що роботи П.Федченка [5, 6] та В.Шевчука [8-11], однак і там це питання, фактично, оминається).

Метою цієї статті є розгляд однієї з публікацій письменника, яка до проблем літературної дискусії стосується безпосередньо. Мова йде про вміщену в журналі „Вапліте: Зошит перший" (1926 р.) статтю „До розвитку письменницьких сил" [1], в якій автор намагається знайти відповіді на ряд запитань: „Чому счинилася літературна колотнеча? Чому Хвильовий, комуніст, виступає „проти молоди" <...>? Чому він „проти молодняка" і за неокласиків, „ворогів" пролетарської літератури? Нарешті, чому инші пролетарські письменники, а між ними й комуністи, що створили оте „Вапліте" - мовчать?" [1, с. 5].

Відтак статтю розділено на дві логічні й структурні частини - „Вільна академія" та „Неокласики". У першій, пояснюючи причини розриву групи письменників з „Гартом" та утворення „ВАПЛІТЕ", автор знову підходить до таких проблем дискусії, як „масовізм" і його згубний вплив та необхідність професійного вдосконалення письменників: „Молоді сили, що тільки-но ступили на відповідальний шлях мистецької творчости, - пише він, - потрібували виховання, удосконалення, а це вимагало величезних зусиль і сприятливих умов праці.

Нові сили, ставши на творчий шлях, прагли мистецької науки, школи. Але лави, що насували до „Гарту" й „Плугу", письменництво розуміли примітивно. <...>.

Це розуміння письменницької сути деякі „вожді" об'рунтовували різними псевдотеоріями, цитатами й „документами". <...>. Молодь-же, повіривши на слово, „на слово" „вождям", вимагала друкувати свою писанину на підставі письменницького „квитка", і суспільству подавалося таку творчість, од якої нудило й губилися мистецькі критерії. <...>.

Губилися мистецькі критерії і в молоди, що в факті видрукування своїх „речей" вбачала свою мистецьку апробацію. Губилося розуміння досконалосте твору, художности, його громадської цінности й т.и. Видавництва так само втратили розуміння, що треба друкувати, а що не треба <...>. Губилася всяка лінія й міра критики та самокритики й серед самих письменників.

З цього повстала відсутність стимулу вчитися та творчо самоудосконалюватися, давати твори, оформлені з боку змісту, художности й чистоти мови, загалом - твори культурні.

За таких умов пишним цвітом заквітла графоманія та невігластво." [1, с. 6].

Наведений уривок ясно засвідчує, наскільки стаття О.Досвітнього перегукується з ідеями, висловленими під час дискусії у памфлетах М.Хвильового. Фактично, письменник говорить про ті самі наболілі проблеми, але мовою не емоційно-образною, а чіткою, навіть сухою, мовою публіцистики. Він цілком свідомий своєї неспроможності ще щось додати до того віртуозного викладу, що його провадить М.Хвильовий. Мета О.Досвітнього інша - роз'яснити, розкласти по поличках. Щось схоже робить М.Зеров, викладаючи „розхристані" ідеї М.Хвильового мовою науки. Досвітній же далекий від теоретико-літературних розмірковувань. Його критичний аналіз завжди містить ознаки соціального, завжди звернений до слухача, причому слухача визначеного, окресленого суспільно і політично. В цьому простежується певна спадкова лінія яка пов'язує його перші агітки із статтями часів дискусії і пізнішими.

Повертаючись після всього сказаного до статті, мусимо констатувати невипадковість звернення автора підчас викладу „передісторії" створення „Вапліте" до внутрішньоорганізаційних гартівських справ і чвар: із суто журналістською прискіпливістю О.Досвітній препарує внутрішні механізми, рухи у „Гарті", спробу його реформування на визначених засадах:

„ 1. Гарт перебудувати на нових підвалинах - внутрішньої поглибленої роботи по підвищенню мистецької кваліфікації й виробничої виключно письменницької творчої установки.

Решті культурницьким одиницям і групам створити нову організацію культурницьку, куди-б могли входити ті широкі маси трудящих, що прагнуть мистецької самоосвіти.

По цих двох лініях запропонувати, в порядку добровільних обговорень, переформуватись і „Плугові", з якого могли-б одійти письменницькі одиниці до „Гарту", а решту до нової культурницької організації" [1, с. 8].

Далі йдеться про долю цієї пропозиції, вплив на неї „зверху" („вожді"), і знизу („провінція"), відхилення, що зрештою, за О.Досвітнім, і приводить до виходу групи письменників з „Гарту" й утворення „ВАПЛІТЕ".

Переходячи до нової організації, автор статті перш за все намагається визначити її завдання:

„Де-хто запитує, чому „Академія" <...>?

А чому ні? Адже Академія до чогось зобов'язує. Зобов'язує академічно серйозно, поставитись до творення класової літератури, бути культурним письменником з певними ідеологічними класовими засадами, в протилежність створеній за останні роки традиції, що ні до чого письменника не зобов'язувала й породжувала письменників та письменницькі організації, мов гриби в дощ, без жадної потреби.

Ми взялися за величезну