УДК 82-14

Науменко Н.В., к.філол.н., доцент кафедри українознавства Національного університету харчових технологій

Верліброві структури в системі традиційних ліричних жанрів

У статті на великому теоретичному та ілюстративному матеріалі розглядаються особливості вільного вірша як контактної зони в системі традиційних ліричних жанрів української поезії ХХ ст. Зміст верлібрового твору, якому автор надає рис того чи іншого жанру (дифірамб, елегія, ода, балада тощо), переносить семантичні акценти з зовнішнього на внутрішній світ, наближає поезію до жанрового інваріанту, прояснюючи його первісні концепти.

The article gives a research of the functions of free verse structures as a contact zone determined by the traditional lyrical genres of the 20th century Ukrainian poetry. As it is known, some genres have their own specific features in content, style, verse patterns, etc. The free verse literary work which has a definite genre marker (dithyramb, elegy, ode, ballad), transfers its semantic accents from external to internal world, and, in general, makes a poem closer to the genre invariant, clarifying its initial conceits.Як специфічний спосіб поетичного висловлення думки, вільний вірш, або верлібр, має довгу історію й приваблює увагу багатьох митців і вчених. Поети, творчо переосмислюючи попередні здобутки вільного вірша, інтегрують у них елементи власного стилю, тим самим створюючи нові жанрові модифікації.

Вивчення вільновірша в теорії та історії української літератури можна умовно розподілити на 2 категорії: а) верлібр у контексті доби і б) верлібр в індивідуальному стилі поета. Цікавими та змістовними є присвячені цим темам праці О.Астаф'єва, В.Базилевського, М.Іль- ницького, Г.Клочека, Ю.Коваліва, Б.Кор- сунської, Н.Костенко, М.Моклиці, В.Моренця, А.Підпалого, С.Руссової, Т.Салиги, Г.Сидоренко; роботи зарубіжних україністів В.Барки, Б.Бойчука, С.Гординського, Ю.Лавріненка, М.Неврлого, А.Ніковського, Яра Славутича.

Розглядаючи сутність вільновірша як особливого виду поетичного вислову, дослідники зазначають різні його риси, змінні чи незмінні залежно від індивідуального стилю поета або жанру, в якому він працює. Так, головними ознаками верлібру визнають членування мовного потоку на синтаксично однорідні, змістово завершені рядки; відсутність постійної рими, розміру, формальної строфи; повтори, змінюваність одиниць повтору як засіб упорядкування віршової форми; наявність специфічного ритму, який виникає завдяки особливій семантичній наповненості рядка та окремого слова.

Актуальність обраної теми визначається передусім тим, що в українській науці про літературу немає дослідження вітчизняного верлібру як контактної зони - особливого культурного феномену. Це важливо в плані розвитку новітнього літературознавства, насамперед порівняльного. Адже, попри різні світоглядні, геополі- тичні, географічні, культурні та інші дискурсивні виміри, український верлібр - це цілісний комплекс моделювання поетичних уявлень про людину і світ, заснований на синтезі специфічної версифікації, архетипних образів і сегментів суб'єктивного авторського світобачення.

Це й визначило мету нашої роботи - на основі вивчення українського вільного вірша ХХ століття з'ясувати його основні жанротворчі концепти; визначити особливості жанрової семантики, внутрішньої організації, мови (на рівні тропіки) верлібрових творів у системі традиційних ліричних жанрів.

Для реалізації поставленої мети передбачено постановку та розв'язання таких завдань: простежити розвиток українського верлібру крізь призму жанрової пам'яті; вивчити співвідношення жанрової домінанти, архітектоніки та художньої мови вільновірша; з'ясувати місце верлібрових структур у становленні ліричних жанрів сучасної української поезії.

Початок класичного українського верлібру поклали твори Лесі Українки та І.Франка. Імплі- цитне й експліцитне втілення вільних форм пояснюється прагненням до оновлення поетичного вислову, досвідом перекладацької діяльності письменників. Отже, від самого початку свого існування вільний вірш розвивається як контактна зона, вбираючи та інтерпретуючи елементи фольклору, оригінальної й перекладних літератур, образотворчих мистецтв, філософсько- естетичні та суспільно-політичні категорії.

Упродовж усього ХХ століття встановлюються нові жанротворчі концепти вільного вірша: пояснюється це тяжінням до лаконічних форм вислову (різного роду ліричні мініатюри), наданням знаковій жанровій формі (елегія, ода, дифірамб, балада, пастель, ліричний портрет тощо) нового змісту.

Явище сучасної української верлібристики надзвичайно багатопланове в жанрових вимірах. Тому назріла потреба зосередити вивчення віль- новірша на його внутрішній організації, зумовленій сталим жанровим визначником, - адже наукова її інтерпретація допоможе визначити засади утворення вірша відповідно до ознак "урегульованості процесу ритмічного руху" [18; 45-55]. А також становлення нових жанрових модифікацій, нової автологічної й металогічної образності, нового мовного оформлення думки.

Зважаючи на неоднозначність думок дослідників щодо композиції та жанрової семантики верлібру, у своїй роботі на базі повільного прочитання літературних взірців ми доводимо доцільність усіх точок зору, проекціюючи їх на особливості індивідуального стилю автора й зміст вірша.

Вільновірш постає як особливий метажанр (контактна зона), який може включати в себе сегменти різних ліричних, деяких ліро-епічних (поема, балада), а також жанрів сатири та гумору. Усередині цієї контактної зони відбуваються шукання в галузі поетичної форми верлібру, осмислення "класичних" жанрових модифікацій вільновірша й утвердження авторських, інтерпретації канонічної та екзотичної строфіки, творення нової образності.

У становленні верлібрового метажанру як контактної зони визначальну семантичну роль відіграють заголовки та підзаголовки, які мають виразне жанрове, а подекуди й алюзійне наповнення. Передусім це твори "Уривки з листа", "Мелодії" Лесі Українки, "Вольні вірші" І.Франка, "Пастелі" П.Тичини, "Ода" С.Бена, "Балада про соняшник", "Балада золотої цибулі" І.Драча, "Катерина. Фуга", "З дитинства: Замовляння дощика " В. Голобородька, "Загумінкові гротески", "Краєвид з елегіями", "Ці квіти нестерпні. Малий поетичний зільник" І.Калинця, "Паліндромні верлібри" А.Мойсієнка тощо. Всі ці жанрові визначники становлять авторську концепцію вільновірша й