Відзначаються замовляння багатою, розмаїтою поетикою, ритмічною варіативністю; серед особливостей поетичного синтаксису - наявність анафор, риторичних запитань і звертань, образно-психологічний паралелізм, художня градація. Головною метою, з якою застосовуються всі ці засоби, є сугестивний вплив на реципієнта. Це стало чинником внутрішньої організації вислову у верлібровому творі, жанровою канвою для якого є замовляння.

Так, високого ступеня сугестії у віршах, які "живляться незримими потоками української архаїчної, архетипної образності" [7; 121], досягає В.Голобородько. Більшість його поезій подібна до замовлянь, заклинань, легенд і казок: "Квітка Петрів батіг", "Дерево-любисток", "Соловейків теремок". Показовим є твір "З дитинства: Замовляння дощика", перші рядки якого відсилають до відомих фольклорних взірців: Дощику, дощику,

я тобі вудлище бамбукове подарую, щоб ти ловив рибу, а луску розкидав на городі...

я тобі зубки витешу на нові граблі, щоб ти ходив розчісувати волосся траві... [3; 18].

І анафора, й антропоморфізм, і діалогічність мови вірша - все це елементи поетичної градації, яка вивершується у фігуру прохання ліричного героя: "тільки не йди на тій стежці, // де я йду - // татові їсти в поле несу". Бачення природи очима дитини є характерним для Голобородь- ка, й це дає змогу говорити про очуднення як один із засадничих прийомів поетики верлібру (причому це стосується й інших авторів).

Плідним ґрунтом для дослідження верлібро- вих структур у системі традиційних ліричних жанрів є їхня художня мова. Адже ця галузь поєднує в собі особливості архітектоніки та внутрішньої організації вислову у верлібрі, індивідуально-авторські інтерпретації значення слів та їхніх комбінацій у структурі вірша, систему його автологічної та металогічної образності, функції стилістичних фігур, а також є чинником синтезу різних видів мистецтва.

Залежно від авторського задуму у верлібрі одне-єдине ключове слово доволі часто набуває емоційно-естетичного навантаження цілого рядка. Це можливо тоді, коли воно вичленовується зі змістового оточення у межах фрази в окремий рядок (чи піввірш) або ж саме собою є односкладовим реченням і при цьому виступає як одиниця повтору:

То десь із хуторців і сіл ідуть до Києва - Шляхами, стежками, обніжками. І б 'ються їх серця у такт -

ідуть! ідуть!

Дзвенять, немов сонця, у такт -

ідуть! ідуть! [П.Тичина. "Золотий гомін". 16; 132].

Визначальну роль у сприйнятті вірша, його різночитаннях, у трактуванні реципієнтом його образів та створенні власного уявлення про авторське світобачення часто відіграють пунктуація, мовна гра, засоби синтезу мистецтв. Як-от у жанрі ліричного портрета - вірші "Колекціонер кольорових олівців" В.Голо- бородька:

Життя було сіре як донецькі смітники

А кольори які йому доводилося бачити Були такі тьмяні Що в них не вірилося

А райдуга з'являлася дуже рідко - Двічі-тричі на все життя - І про неї він чував тільки Із старих книжок та від матері [7; 143]. У наведеному зразку зміст твору залежить від інтонування деяких фраз. Наприклад, другий рядок першої строфи можна сприймати як розповідну конструкцію ("а кольори, які йому доводилося бачити, були..."), а можна й як окличну: "а кольори які доводилося йому бачити (!)". Так, шляхом зняття пунктуаційних знаків, утворюється кількаплощинна семантична сув'язь, що припускає й застосування засобів синтезу мистецтв - екфразису.

Екфразис за своєю природою - чинник створення метапоетичного (метажанрового) дискурсу. Текст-екфразу, який відтворює словесними засобами пам'ятку чи картину (у тому числі уявну, як у наведеному вірші В. Голобородька), називають простим, а той, що включає інформацію про художника, поета або прототипа художнього твору, - витонченим [22; 85].

Саме такий "витончений" різновид екфрази- су ми бачимо в ліричному портреті пера Ігоря Калинця, побудованому на словесній грі: По дорозі з варяг у греки Спинилося моє ім'я Біля Калини. Як називаєшся? Калина. А чия будеш? Дніпрова.

Давай обоє князювати [8; 57]. Ліричний портрет, за свідченнями науковців, - жанр, який перебуває у стадії становлення. Тому перспективою його розвитку вбачається співіснування класичної метричної та вільновір- шової форми вислову, а також їх синтез в одному творі - залежно від емоційно-психологічного наповнення вірша.

Узагальнюючи, наголосимо: Оскільки в контексті вільного віршування особлива вага приділяється внутрішній формі слова, внаслідок чого воно отримує незмірно більше семантичне наповнення, слід говорити як про "звільнення" від сталої рими та метру, так і про "вивільнення" прихованих можливостей художнього слова. Тому вільний вірш можливо визначити як контактну зону, в якій співіснують філософсько-світоглядні категорії, реалії навколишнього світу, абстракції, психологічні стани, іншими словами - культурні явища, виражені в мові.

Коли говорити про верліброві твори, які мають чітко виражене жанрове визначення (дифірамб, елегія, ода, балада), можна помітити, що їх композиція, мова, образно-символічна структура підносять первозданні (часто втрачені) стильові або версифікаційні концепти жанрового інваріанту - "діонісійський" характер дифірамба, піднесеність оди, екзистенційність елегії, сугестивність замовляння - поетичного жанру давньої літератури.

Пантеїстичне спрямування українського світогляду, яке відбилося в сучасній верлібристиці, незалежно від її жанрових визначників, зумовлює органічність вільновіршової форми в контексті традиційних ліричних та ліро-епічних жанрів, подекуди навіть канонічних.

Література

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества.

М.: Сов. писатель, 1986. - 444 с.

Вінграновський М.С. Вибрані твори: В 3-х т. - Т. 1: Поезія. - Тернопіль: Богдан, 2003 (Серія "Маєстат Слова"). - 400 с.

Віщий гомін. Українська поезія другої половини ХХ ст. - К.: Грамота, 2003. - 368