царині раніше не властивої їй фізико-математичної термінології, яка виробила ще один пласт наукової метафорики. За аналогією до фізичних законів почали говорити про атомну будову мови (Д. Девідсон), вбачаючи у найменших неподільних частинах мови слова чи висловлювання (М.Фуко). Подібно до математичних форм викладу стали відшукувати "словесні формули" (зокрема Н.Фрай, вслід за К.-Ґ.Юнґом, вважав архетипи "первісними формулами", "незмінними константами", які можна "покласти в основу системи координат"), і не лише це. В літературознавстві й дотичних дисциплінах (філософії, психології, культурології) набули нового значення такі математичні терміни, як парабола (у сенсі притчевості та симетрії алегоричних значень), гіпербола, проекція; сфера (у сенсі дискурсу, контексту). Навіть герменевтич- не коло набуло ознак кола електичного, адже почали говорити про його можливу замкнутість або розімкнутість. Щодо явищ інтерпретації та культурних взаємодій, то почали говорити про проблеми ядра і периферії та їх заміщення, про проблему силових ліній, різноспрямова- них векторів та полів (культурного поля, інтер- текстуального, асоціативного), про своєрідну дифузію культур та літератур, про різний характер руху мистецьких явищ (лінійний, спіральний і т. п.), про відмінності середовищ, а також про можливі пошуки спільного знаменника, дотичних точок. У підсумковому розділі "Анатомії критики" (1957) Н.Фрай [26] докладно окреслив можливість проведення паралелей між математичною та словесною науковими сферами: "Література, як і математика, є мовою, але мовою, що сама по собі не репрезентує істину, а може забезпечувати засоби для вираження будь -якого її числа... Математичний і вербальний універсуми безсумнівно є різними шляхами ося- гнення того самого універсуму" [26; 354]. Зусилля обох наук у межах кожної системи спрямовані на уніфікацію досвіду, досягнення єдності та на пошуки спільних значень. В обох випадках усі труднощі зводяться до проблеми "плюральності мов" та неможливості її подолання, тобто знову ж таки заземлені у сферу трансляції, перекладу. Це найбільше увиразнюється при цілісному аналізі системи.
Можливість проведення паралелей між математичною та гуманітарною сферами (більше того - їх взаємодію) обґрунтувала й Ю.Крістева: "Союз двох теорій (семантики й математики) приводить до того, що логіка семантичної теорії редукується на користь логіки математичної... аксіоматика поетичної мови все ж буде будуватись як одна з гілок символічної логіки" [14; 508]. Адже "саме в математиці з її символізмом наука виявляє праобраз того дискурсу, який пишеться у просторі, мовби вібруючи в актах саморозпаду" [14; 511]. Водночас французька дослідниця застерегла, що "використання понять, запозичених з новітньої математики, може носити лише метафоричний характер" [14; 508].
Можна говорити й про зворотні явища - запозичення художніх метафор у дискурсах точних наук (напр. промінь, пучок енергії, сила притягання тощо). На подібність аналізу художніх текстів із аналогічними явищами фізики вказував також У.Еко. На його думку, такі аналогії або відображають характерну для сьогодення кризу, або свідчать, що "поетика в гармонії з сучасною наукою виражає позитивні можливості людини, здатної постійно оновлювати власні схеми життя і пізнання, плідно розвивати власні здібності і розширювати свої горизонти" [24; 56]. Такий перегук наук, що засвідчує взаємозв'язок проблем з різних галузей сучасної культури, вказує на спільні елементи нового бачення світу.
На сьогодні нові тенденції у літературному просторі ХХ ст. - фраґментарність, мозаїчність, плинність, монтажність, палімпсестність - спонукають до нових пошуків у сфері інтерпретації. Ірраціоналізація словесної сфери призвела до урізноманітнення підходів до текстових явищ,
Література
Барт Р. Camera Lucida. Коментарий к фотографии. - М.: Ad Marginem, 1997.
Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М.: Прогресс, 1989.
Башляр Г. Вода и грёзы. Опыт о воображении материи. - М.: Издательство гуманитарной литературы, 1998.
Башляр Г. Грёзы о воздухе. Опыт о воображении движения. - М.: Издательство гуманитарной литературы, 1999.
Башляр Ґ. Фрагменти Поетики Вогню. - Харків: Фоліо, 2004.
що згодом уможливило наростання "ірраціонального" пласту досліджень у літературознавчих студіях. Сучасна метафорологія увібрала в себе багатий досвід минулих поколінь і започаткувала нелегку працю з систематизації такого досвіду. Сьогоднішні результати її досліджень та аналізу дають підстави вважати, що позитивною якістю метафорологічного підходу є можливість окреслити ті явища міжлітератур- ної комунікації та феноменів трансляції, які залишаються недоступними, або ж є частково недоступними для раціональних методів вивчення. Допустимість та прийнятність метафорологічно- го підходу в царині словесної творчості підтверджується природою самого мистецтва. Його суть полягає у подвійній грі, де один елемент вказує на присутнє, теперішнє, іманентне, а інший знаходиться у площині трансцендентного, тут-відсутнього.
Метафорологічний підхід дає змогу глибше проникати в природу аналогій - і художніх, і наукових - і цим наближатися до виявлення істини. Близько століття тому на питання "Що таке істина?" Ф.Ніцше відповідав: "Крокуюча армія метафор". На сьогодні цієї ідеї не зреклися ті вчені, які шукають відповіді на питання, пов'язані з істиною інтерпретації. Зокрема Д.Девідсон вважає, що "марно пояснювати, як функціонують слова, коли вони створюють метафоричні й образні значення, або як вони виражають особливу поетичну чи метафоричну істину. Ці ідеї не пояснюють метафори - метафора сама пояснює їх. Коли ми розуміємо метафору, ми можемо назвати те, що ми зрозуміли, "метафоричною істиною" [11; 338].
Довготривала історія розвитку наукових теорій та концепцій наповнена метафоричними картинами та ілюстраціями, які, мабуть, тому і виявились найживучішими, бо найближче підійшли до осягнення істини і описують її найбільш адекватним чином. Повернення