УДК 82.09:81 '373.612.2

Лановик М.Б., докторант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Літературознавча метафорологія: до проблеми синтезу наукових сфер

У статті порушуються проблеми метафоричного мислення у різних наукових сферах та використання метафор як репрезентації істин, недоступних для наукового мислення. Метафори дзеркала, водного відображення, мозаїки, камери, тіні, лабіринту та ін., а також метафоричної наукової термінології у літературознавстві аналізуються в їхній проекції на проблеми інтерпретації, перекладу, рецепції та культурної взаємодії.

The article deals with the problems of metaphoric thinking in different scholarly fields and the use of metaphors as representation of the truths unattainable for the scientific conscience. The metaphors of the mirror, the water reflection, the mosaic, the camera, the shade, the labyrinth and others as well as metaphorical scientific terminology in the literary studies are analyzed in their projection upon the problems of interpretation, translation, reception and cultural interchange.Як засвідчила багатовікова практика, у пошуках точності вислову думки не лише митці - автори художніх творів, а й дослідники в наукових текстах вдавалися до метафоричності та фіґуративності мови. Ця тенденція не оминула теоретико-літературної сфери. Метафора поставала у центрі уваги дослідників чи не всіх спрямувань - від Романтизму, де вона, натякаючи на суще, утверджувала вищу реальність, що долає дихотомію справжнього й ілюзорного; й до постструк- туралізму, де метафора набула ігрового статусу й стала першою модальністю гри, утвердивши цим, що мова може бути лише іронічною, а "світ може бути описаний тільки через набір метафор" [20; 66]. Деконструктивізм підсилив ці тенденції. Як окреслив Ю.Лотман, троп - механізм побудови певного змісту, який не конструюється в межах однієї мови: "Троп - фігура, що народжується на зіткненні двох мов, і у цьому сенсі він ізоструктур- ний до механізму творчої свідомості як такої" [16; 185]. Його білінґвальна (а то й полілінґвальна) природа незаперечна, і її не можна іґнорувати. Саме тому "функція тропу як механізму семантичної невизначеності зумовила те, що в явній формі, на поверхні культури, він з'являється в системах, орієнтованих на складність, неоднозначність чи невимовність істини" [16; 185].

Розуміння існування у фіґуративності тексту різних пластів мови/різних мов (зокрема наукової та мови мистецтва) спонукає до того, аби, аналізуючи природу тропів, виявити певні елементи "перекладацької істини", які залишаються недоступними в процесі інших типів аналізу. Передусім нагадаємо, що латинське слово ^ші- atio, як і грецьке metaphora, може вживатися на означення і метафори, і перекладу, а це, крім усього іншого, підтверджує їх певну історичну ідентичність [25]. В обох випадках маємо справу з перенесенням смислу, з "перели-цюванням" та перевтіленням.

Упродовж століть у науковій (зокрема літературознавчій) сфері набула значного поширення практика залучення метафоричного мислення до опису та аналізу окремих явищ дійсності. Вона викристалізувалась у специфічну форму спілкування та ословлення наукових феноменів, відтак - у специфічну "мову перекладу" між різними науковими сферами. Вдаючись до риторики Р.Рорті, можна сказати, що таке "перекладознавство" виробило свій "набір метафор", за допомогою яких можна описати його процеси і наблизитися до розуміння його сутності. До такого підходу в кожній науковій галузі закликав у своїх книгах Г.Блюменберґ - засновник метафорології - "специфічної перспективи в інтелектуальній історії, сфокусованої на метафоричних витоках абстрактних філософських понять" [6]. Такий підхід він обґрунтував у ряді книг: "Парадигми до метафорології" (1960), "Леґітимність нового часу" (1966), "Ґенеза Ко- перніканського світу" (1975), "Робота над міфом" і "Світ як книга" (1979), "Життєвий час та світовий час" (1986), "До речей та назад" (2002) та ін. Ключова формула його філософії зводиться до того, що певні метафори є "засадничими складниками філософської мови", які "засвідчують прагнення людей схопити істину там, де вона уникає прямого вираження, де вона унедоступнюється раціоналізації" [6; 11]. Це - сфера "позапонятійності", яка після визнання неможливості феноменологічної редукції пропонує новий шлях до наукових пошуків джерел мислення й істини. І такий шлях є шляхом істо- ризації та повернення до мови, який згодом дослідники означили як Блюменберґовий "метафоричний поворот". Такий підхід зовсім не є поверненням до первісного мислення й до imagines mundi (образів світу), а є науковим мисленням за аналогією.

Аналіз засвідчує, що більшість універсальних метафор прямо проектується на літературні теорії; багато з них, набувши важливого значення в перекладознавстві, з часом були перенесені в літературознавство. Назвемо й коротко проаналізуємо найвагоміші з цих образів.

Найпоширенішими з них є метафори двій- ництва. Найдавнішою й найбільш продуктивною тут постає ідея відображення, що сягає корінням ще мімезису Аристотеля, мистецтва як відображення світу. Відтак з'являється метафорична картина дзеркала, яка з розвитком філософської думки набувала нових значень. Такими зокрема були ідеї викривленого зображення/ кривих дзеркал у Бароко; містичності глибини віддзеркалення й "потойбічності" задзеркалля в Романтизмі; проведення аналогій між дзеркальним відображенням та "відображенням" речей світу в словах у системі психоаналізу.

Надзвичайно багато уваги відвів проблемі відображення в одній зі своїх розвідок М.Фуко [23]. За наочний приклад він обрав саме художнє полотно Веласкеса "Лас Меннінас", адже його автор пропонує розуміння багатьох граней "дзеркальної" природи творчості. На ньому за допомогою ефекту дзеркал художник може візуально сприйматися на картині