Наступні метафори є певними модифікаціями попередніх образів відображення, але зі значно більше вираженим елементом відчуження. Такими є метафори фото та камери (за аналогією до статичності мозаїки та рухомості на тлі дзеркального механізму калейдоскопа). Як слушно спостеріг Р.Барт, "те, що Фотографія безконечно відтворює, мало місце лише один раз; вона до безконечності повторює те, що уже ніколи не може повторитися у плані екзистенцій- ному" [1; 11]. До того ж існує загроза, що у багатстві знімків жоден не буде співпадати з істинним "Я" зображуваного. У контексті нашої проблематики найвагоміше те, що саме фотограф/ інтерпретатор обирає фокус зображення: найменше зміщення фокусу змінює центр уваги і по -новому визначає все наступне прочитання (як, до речі, і визначає, що залишається у позакадро- вому просторі).

Метафора камери ще більше поглиблює аналогію, оскільки поєднує процес зображення з механізмом, який забезпечує відображення. Не другорядними при цьому виявляються лінзи й дзеркала, а їх роль нерідко виконують культурно -історичні та ціннісні чинники. "Суб'єкт- тивність фокусується системою кривих дзеркал" [8; 257], - зазначав свого часу Г.-Ґ.Ґадамер. Зі свого боку можемо додати: і різнофокусова- них лінз, які ще й можуть підмінятися збільшувальним чи зменшувальним склом; тоді, відповідно, й копія буде деформованою щодо першотвору. Таким чином, інтерпретатор начебто виконує роль оптичного приладу, крізь який актуалізується первинний текст.

Так само, як метафору дзеркального відображення поглиблює метафора відбиття у воді, образ світлини поглиблюється образом кінострічки - рухомого зображення. До нього також додається ефект плинності, однак усі інші параметри - вибір фокусування, позакадрового простору, можлива повторюваність, неминучість суб'єктивності, яка забезпечує подібність, але не ідентичність, - залишаються такими ж. Не зникає й проблема вибору: кожен епізод можна було б відтворювати у сотні різних способів, кожен елемент можна залишити чи вилучити і т.п.

Суміжною є метафора сну, яка не лише означує феномен двійництва, а подвоює сенси. Адже вже сама метафора як така означується як "сон мови" (dreamwork of language). Тлумачення снів потребує співпраці сновидця і вияснювача, навіть якщо вони зійшлися в одній особі. Так само і вияснення метафор несе на собі відбиток і творця, і інтерпретатора" [11; 336].

Паралель творчість - сон є чи не найдавнішим образом, який використовується в гуманітарних науках. Надзвичайно активно ця аналогія використовувалася в часи становлення і розвитку літературознавчої герменевтики, коли повсюдно звучала ідея, що "творчість поета споріднена зі сновидінням і межовими з ним станами" [9; 337]. Ще більшого поширення ця ідея набула в системі психоаналізу, де творчість поета постала як "сон серед білого дня", "сон наяву". Світ, побачений у сні, постає як відображення чи симетричний двійник реального світу, як світ- навиворіт. Інколи при читанні художніх творів може здаватись, що "відтворення - реальніше від самої реальності... Як життя є сном у сні, так і світ - відображення у відображенні" [3; 78]. Саме психоаналіз обґрунтував подвійну природу сну-письма, в якому поєднується явний та прихований зміст, і яке неможливо осягнути без віднайдення зв'язку між цими пластами. Тут потрібне розшифрування символічного зв'язку між елементами, розуміння заміни цілого частиною та навпаки, суть конкретизації інакомовлен- ня, відчитування натяків та алюзій. Розуміння сну як розгадки тайнопису вимагає окресленого Фройдом "методу розшифрування" (Chiffe- riermethode), згідно з яким кожен знак за допомогою постійного ключа може бути замінений іншим знаком. Тобто кожен елемент прояву позасвідомого може перекладатися мовою розуму, раціонального. Трудність полягає в тому, що кожен сновидець створює свою власну граматику. Тому і сам Фройд визнавав, що одне і те ж сновидіння у різних людей і за різних обставин може приховувати різні смисли. Сновидіння настільки залежить від словесного вираження, що вслід за Ференці Фройд визнає, що кожна мова користується власною мовою сновидінь. Тому, на думку Фройда, сновидіння (як і книги) не перекладаються на жодну іншу національну мову. Перешкода пов'язана з неможливістю точного відтворення несвідомого чи позасвідомого. Текст зітканий зі слідів - це текст, який неприсутній ніде, і який для розуміння потребує перезапису і відтворення. Психічне письмо не підлягає перекладу. Для можливості бодай часткової його передачі цей текст треба спочатку перекласти з мови уяви та чуттів на мову думок.

Метафора сну передбачає дві ключові ідеї, що пов'язують її з інтерпретаторською сферою. По-перше, це - межовий стан між двома світами - своїм і чужим, реальним та ірреальним, свідомим та несвідомим; як шлях до іншої дійсності. По-друге, це - енергія мови підсвідомого, мови символів та алюзій, яка не тотожна раціональній мові, тому потребує розшифрування та витлумачення.

Подібний інтерпретативний сенс пропонує метафора міражу. "Міраж - наче дивовижний сон всесвіту... А в літературі міраж постає як віднайдений сон" [4; 231]. Як і сон, "міраж виправляє реальність; він згладжує її недосконалості й усуває її недоліки" [3; 81]. Зі сферою сновидінь цей образ пов'язаний одним ключовим