Окрім цього, кут зору, під яким ми розглядаємо біблійні тексти, заломлюється також крізь призму того факту, що в більшості Біблія сприймається людьми через посередництво її перекладів національними мовами, а відтак шляхом трансформації і адаптації її мовленнєвих структур у національне лінґвокультурне середовище, тобто в іншомовних варіантах відбувається нашарування іншокультурних систем мислення, образи "пересіюються" крізь сито іншомовної лексико- семантичної структури та ін. Художній переклад стає діалогом світоглядів, систем світу, трансформацією думки з одного національного поля в інше. Г.Гачев називає цей процес роботою "думками-образами", яка є особливим видом духовної діяльності, де поєднується розум і уява, логіка і здатність до художнього мислення. І при цьому "кожна думка тут — не однозначна теза, а багатозначний образ, що свій смисл має лише в контексті" [2; 178].

Переходячи до аналізу жанрової парадигми Нового Заповіту, передусім слід наголосити, що проблема жанру не була другорядною для його авторів і редакторів. Це підтверджує структура другої частини Біблії: вона укладена симетрично до першої саме за жанровою ознакою. Розміщення книг Нового Заповіту повторює жанрову послідовність єврейського Канону. Цей факт вагомий для інтерпретації жанрових особливостей книг Нового Заповіту. Він вказує на певний зв'язок між жанрами Старого і Нового Заповітів, що вимагає від інтерпретатора залучення компаративних процедур для аналізу Біблії. З іншого боку, як відомо, Новий Заповіт писався в інших культурно-історичних умовах, ніж Старий, іншою мовою з іншою доктринальною метою. Це не могло не позначитися на формальних чинниках організації тексту, зокрема, що стосується впливу еллінської культурної традиції на стиль і манеру викладу матеріалу і т.п. Тому аналіз біблійних жанрових форм вимагає співвіднесення текстів з грецькою філософсько-літературною традицією, а загалом - виявлення співвідношення грецьких і єврейських компонентів у Новозавітному Каноні.

Першим специфічним жанром Нового Заповіту є Євангелія - гр.єтаууєкоу (еуаддеііоп - буквально "добра новина"). Євангелії, котрі відкривають новий звід, відіграють роль Закону: вчення Христа стає "новим Законом" благодаті Божої, що є втіленням і виконанням старого Сі- найського Закону і закладає основи морально- релігійного життя християн. Водночас, як і в Торі, Закон у Євангеліях поєднується з історичними наративами, описами того, як цей Закон був встановлений і почав функціонувати, поширюючись на нові території. До сьогодні ведеться дискусія щодо специфіки і походження цього жанру, але нема одностайності в окресленні його природи. Труднощі полягають у подібності до багатьох жанрів при значній відмінності від кожного з них. В єврейській традиції побутував жанр усного повідомлення "БЕСОРА" - добра, радісна новина чи повідомлення про перемогу війська на війні, про сходження на престол нового царя, про початок Ювілейного року і т.п. Вказівки на цей жанр є в Старому Заповіті.

Ісус, проповідуючи, наголошував, що "вбогим звіщається Добра Новина" (еуаддеііоп - Мт. 11:5), бо "Дух Господній... Мене помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим, Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування" (Лк. 4:18). Звідси очевидно, що Євангелія спочатку передбачала жанр усної проповіді, яку перейняли апостоли в усній формі. Тому теорія школи "історії форм" про існування усного передання має сенс і знаходить підтвердження в Біблії. Лише згодом на основі усної традиції були створені письмові тексти Євангелій. Їх було значно більше, ніж канонізованих, але тільки чотири були визнані як автентичні і вже з І ст. існують документи, котрі підтверджують дискусію щодо канонізації Євангелій, які показують, за якими принципами створювався канон.

Окрім того, в Ізраїлі існував жанр "Діянь" (євр. МААСЕ), який використаний і в Старому Заповіті в оповідях про діяння пророків чи інших святих Божих мужів. Цей жанр був типом біографічної прози з певними особливостями, зокрема, наголосом на Божих чудах і проявах у житті праведників (наприклад, описи про чуда Іллі, Єлисея та інших пророків в історичних книгах Старого Заповіту). В грецькій культурі також існував жанр біографії у трьох жанрових різновидах: 1) меморат - біографія-спогад про великого вчителя, написана його учнем (прикладом такого тексту є "Memorabilia" Ксенофона); 2) житіє - більш загальна біографія великої людини, написана очевидцем чи сучасником ("Житіє Апо- лонія Тіанського" Філострата; "Житіє Сократа" Платона); 3) аретологія (гр. aretologia від арєтп - доблесть) - сказання про подвиги праведника (приклади є у Філона Александрійського). Очевидно, усі ці жанрові утворення могли впливати на авторів Євангелій, проте не доведено, наскільки справді ці впливи чинні в Євангеліях.

Безперечно, Євангелії близькі до існуючих біографічних жанрів, оскільки описують життя Ісуса Христа. Однак вони відрізняються від усіх них складним поєднанням оповіді з елементами законодавчих текстів (відомих зі Старого Заповіту): основний акцент робиться не на фактах біографії, а на доктрині. Використання авторами юдейської техніки і стилю письма також віддаляє тексти від грецької традиції. Значні