інтерте- кстуальні зіткнення з єврейською Біблією вимагають розгляду Євангелії як первинної месіанської інтерпретації Тори і Канону стосовно Христа. Іншими словами, в них реалізовано завдання по-новому прокоментувати Старий Канон з позицій часу здійснення пророцтва. Ймовірною ланкою гармонізації Старого і Нового Заповітів було Кумранське вчення, де на основі Пешеру тлумачилося виконання месіанських пророцтв. Але й переважаючий в Євангеліях Мідраш по- новому актуалізував старозавітні оповіді, наближаючи їх до тогочасного життя. Звичка такого типу інтерпретації вироблялася віками, тому не спричиняла труднощів для обізнаних читачів.
Для розуміння жанрової природи Новозавітних текстів важливо розуміти і культурно- історичну ситуацію, в якій вони виникли, та ймовірну аудиторію читачів. Швидко поширюючись, християнство у своїй проповіді зверталося до чотирьох основних категорій людей. Автори Євангелій передусім апелювали до юдеїв, у лоні яких виникло християнство, але яким важко було зрозуміти, як його положення співвідносяться з їхнім Законом. На той час юдейство було дуже неоднорідним, оскільки, окрім жителів Ханаану, існувала численна еллінізована діаспора, розкидана по всьому Близькому Сході. Значно більша аудиторія апостолів була серед язичницьких народів Малої Азії, які після завоювань Олександра Македонського жили в умовах культурно-релігійного еклектизму, пов'язаного з еллінізацією Сходу. Окремими групами виділялися освічені читачі з середовища грецьких шкіл філософії та етики, а також римська владна верхівка, яка зацікавилась подіями в Єрусалимі за час прокураторства Пілата і їх наступним розгортанням.
Читацька аудиторія ставала визначальним чинником особливостей Євангелій. По-перше, йдеться про мову: написані грецькою койне, вони були орієнтовані на широку аудиторію, хоча деякі стильові особливості вказують на єврейські мовні компоненти (напр., синтаксична симетрія, синонімічні повтори дієслів і т. п.). Як доводять дослідження, мова Євангелій не є художньо-літературною. Навіть використання койне, а не літературної мови є доказом відмінності у функціональному призначені євангельських текстів від літературних. Естетична функція відходить на задній план, основною є релігійно- доктринальна, інтерпретативна функція. Євангелії покликані пояснювати читачам суть Христової доктрини у світлі Його біографії. Вказівки на гіпотетичного читача в Євангеліях проясняють деякі особливості цих текстів. Цікавим є їх жанровий аналіз з точки зору можливої рецепції людьми, до яких вони були звернені.
Євангелія від Матвія звернена до юдеїв: численні апеляції до положень Закону, значні цитування єврейського Канону, а також алюзії, інтер- текстуальні зіткнення без пояснення специфіки юдейських компонентів вказують на те, що автор орієнтувався на аудиторію, якій ці реалії були відомі. Однак слова арамейською мовою (Еммануїл, Голгофа) пояснюються - це спонукає робити висновок, що автор звертався і до юдеїв у розсіянні чи, як називає їх Біблія, "огречених юдеїв", які вже втратили свою мову, але дотримувалися Закону і знали його приписи. Навіть існує припущення, що, можливо, відомий на сьогодні варіант є перекладом Євангелії від Матвія, написаної арамейською мовою. Матвій найбільше приділяє уваги співвіднесенню християнства і юдаїзму, наголошуючи, що Ісус прийшов не скасувати Закон, а виконати його (Мт. 5:17), він подає розлогі коментарі щодо месіанства Христа, переконуючи юдеїв, що Ісус - обіцяний століттями Месія. Водночас він наголошує на елементах єврейської історії, зокрема детально описує знищення Іродом немовлят (Мт. 2:16-18), окрім грецьких історичних осіб називає єврейські постаті (Кайяфа, Йосип Ари- матейський).
Автор другої Євангелії Марко, як було зафіксовано в ранній апологетиці, був молодим левитом з Єрусалиму, двоюрідним братом Йосипа Варнави (Кол. 4:10). Він супроводжував Варнаву і Павла у першій месіонерській подорожі (Дії 13:5). Пізніше він був перекладачем Петра. Традиційно вважається, що свою Євангелію він писав на основі спогадів Петра, бо сам не був очевидцем обставин життя Христа. Саме цей факт, на думку дослідників, призвів до порушення хронології викладу подій (вони записані в такій послідовності, в якій оповідав Петро). Бесіди Петра як джерело Євангелії Марка називають усі ранні апологети (в тому числі Климент Александрійський і Євсеній Кесарійсь- кий). В Євангелії деталізуються епізоди, які могли бути відомі тільки очевидцеві.
Багато дослідників ототожнюють автора другої Євангелії з образом юнака, описаним у її 14 розділі (Мк.14:51-52), вважаючи його сином власника дому, в горниці якого апостоли зібралися на Таємну Вечерю. Цей образ є епізодичним і не має якогось значення для розгортання сюжету оповіді (якби цього епізоду не було взагалі, це б жодним чином не вплинуло на суть тексту). Вважається, що це - особисті спогади автора. Якщо це так, то Марко - єдиний очевидець сцени в Гетсимансько- му саду і останніх годин життя Ісуса Христа, і саме йому завдячують наступні покоління, що ці події стали відомі світові. З сучасних дослідників найдетальніше цю гіпотезу розробляє Ф.Кермоуд у монографії, присвяченій наративній структурі Євангелії від Марка [6].
Марко писав Євангелію для християн- неєвреїв: він уникає арамеїзмів, усі вислови Христа перекладає грецькою мовою, а деякі грецькі терміни - латинською (Мк. 12:42; 15:16). Наявність латинізмів (еквіваленти яких були в грецькій мові) вказують на римську аудиторію читачів. Це підтверджує і стиль, позбавлений абстрактних тверджень і літературної складності (прийнятний для простої людини з практичним римським складом мислення). Він майже уникає згадки про юдейські звичаї і закони, але зрідка згадує їх, подає детальні тлумачення реалій, які були відомі юдеям. Марко також оминає тему юдейських компонентів у житті Христа. Євангелія дуже стисла. Дослідники вказують