Лука - єдиний неєврейський автор Нового Заповіту. Тому його Євангелія найбільш "грецька" за духом і стилем оповіді, як і друга його книга - Дії Апостолів. Лука був лікарем за фахом, отже мав необхідну освіту для створення такого тексту. Його текст відрізняється від інших вишуканим стилем, вправною мовою і спорідненістю зі зразками грецької культури. Пролог до Євангелії вказує, що вона написана для Теофіла за аналогією до грецьких текстів, написаних для патрона. У ньому автор вказує свої ім'я і ціль написання книги, наголошує, що сам достеменно вивчив усі факти і буде дотримуватися хронології і точності викладу (Лк. 1:1-4). Його Євангелія найбільше відзначається використанням історичного методу, хронологічністю і чіткою послідовністю, в ній заторкуються історичні події і постаті. Він демонструє ерудицію, обізнаність в історії, культурі і політиці. У тексті наполягається на невинності римських правителів у страті Ісуса Христа - уся вина покладена на юдейських релігійних літерів.

Подібні елементи наявні й у Книзі Дій Апостолів, яку можна вважати другим томом до Євангелії від Луки, її своєрідним продовженням. Автор зазначає, що Фест і Агріппа відмовилися визнавати Павла винним (Дії 25:25), говорячи про місіонерські подорожі Павла, заторкує релігійні культи і філософські вчення у містах його проповіді (Афінах, Ефесі). Дії як історіографія ранньої церкви наголошують на ролі християнства у греко- римському суспільстві: юдейська доктрина послідовно трансформується у світову релігію. Лука в певному сенсі є політиком І століття, причетним до правлячої верхівки. Тому в своїх текстах він згадує проконсулів Кіпру і Палестини (Дії 13:12; 24:24), царя Агріпу і його сестру (Дії 25:22-23), наголошує, що Павло - грецькомовний юдей з сіцілійським громадянством та ін. Як записано в Книзі, він був сподвижником апостола Павла, якого супроводжував у місіонерських подорожах. Тому тут з'являються автобіографічні елементи, часто оповідь ведеться від першої особи, значить, автор писав про події, очевидцем яких був сам.

Лука пише безпристрасно з позиції космополіта, уникає єврейських алюзій - у нього нема жодних натяків на власне ставлення до описуваних ним подій. Крім того, він найбільш "феміністичний" з усіх євангелістів, бо в його книзі 43 рази говориться про жінок, він розгортає образи Марії, Єлизавети, пророчиці Анни (Лк. 2:36-38), мовить про жінок, які супроводжували Христа разом з апостолами (8:2-3), про жінок, котрі оплакували Христа (23:27-28), були біля хреста і біля гробу (23:55-56; 24:1-11). Попри історичну точність, Лука виявляє себе психологом: він найкраще з усіх євангелістів відтворює атмосферу народження Ісуса, атмосферу спілкування апостолів з Учителем, показовою є описана історія розмови Ісуса з учнями дорогою в Еммаус. Він вводить в оповідь не історичні особи, а персонажі простих людей, які не згадуються в інших Євангеліях (Захарія з дружиною Єлизаветою, Симеон, Анна, Закхей, Клео- па). Кожен з них - яскравий психологічний образ. Психологізмом пройняті й переказані ним притчі - "Про блудного сина" (15:11-32), "Про доброго самарянина" (10:30-37), "Про несправедливого управителя" (16:1-10), "Про митника і фарисея" (18:9-14). Автор третьої Євангелії надає перевагу психологічним, а не алегоричним притчам (до яких схильний Матвій). Він, безперечно, був високо освіченою людиною, обізнаною з грецькою літературою і філософією, мав письменницький талант. Лука найбільше вдається до риторичних фігур, прийомів побудови оповіді. Тому його Євангелія найбільш "літературна", вирізняється вишуканим стилем, а також введенням в оповідь поетичних текстів.

Три вказані Євангелії названо "синоптичними", оскільки вони позначені спільним поглядом на описані події. Євангелія від Івана відрізняється від них за стилем і манерою оповіді. У ній немає притч, натомість розгорнуті описи чуд, здійснених Христом (сім з них більше ніде не описані, крім Івана). Автор, як ніхто інший, підкреслює Божественність Христа. Водночас він зазначає, що текст, написаний "улюбленим учнем Христа", видає власну причетність до описуваних подій. Тому ця Євангелія пройнята драматизмом. У ній найбільше відтворено протистояння між Ісусом і релігійною верхівкою юдаїзму. Як очевидець, Іван найбільше вдається до відтворення розлогих дискусій, передає пряму мову Христа, пише про нього як про свого Вчителя. Психологізм Івана будується на створенні образу Христа як Людини зі своїм характером. Будучи "єдиним з Отцем", Він - "Син Людський", що втомлюється (4:6), відчуває спрагу (4:7), буває стурбованим (12:27), відчуває особливу любов до друзів (13:1). Іван наголошує на особливих стосунках Христа з Нико- димом, на особливому ставленні до сім'ї Лазаря, Марії і Марти, на прояві великої приязні до апостолів Петра, Якова та Івана.

Відмінність стилю мислення Івана (яку багато секулярних дослідників пояснювали впливом грецької філософії), як виявилося при дослі-

Література

Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської й грецької дослівно наново перекладена І.Огієнком. - М.: Видання Московського Патрі- архата, 1988.

Гачев Г. Национальные образы мира. - М.: Сов. писатель, 1988. - 448 с.

Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). - Львів: Літопис, 2002. - 304 с.

дженні Кумранських рукописів, є виявом