Вальтер Ван Брант знав, що у 1949 році під час активізації анархістських і комуністичних рухів Труман, його батько, зрадив своїх друзів і став співпрацювати з консервативно налаштованими расистськими групами. Разом з ними він організував криваве побоїще напередодні концерту чорношкірого музиканта, Поля Робсона, а після цього зник без будь-яких пояснень, назавжди покинувши трирічного хлопчика і його матір. Т. Корагесана Бойла не надто цікавить політичний бік сімейної трагедії Ван Брантів. У центрі уваги - життя самого Вальтера, який вже у дорослому віці раптом починає усвідомлювати необхідність з'ясувати для самого себе правдивість чи неправдивість розповідей про батька.

Мозаїчність історичного дискурсу зумовлюється розмаїттям його складових. Серед них - умовно історичний матеріал, інкорпорований у канву оповіді, розповіді безпосередніх учасників цих подій (серед них були названі батьки Вальтера, Герш і Лола Соловей, Депейстер Ван Варт та інші), а також марення та сновидіння самого Вальтера. З цих елементів твориться заплутаний діалог травматичної індивідуальної та колективної пам'яті, логіки й моралі окремої особи та логіки й моралі соціуму. Т. Корагесан Бойл зберігає повний нейтралітет позиції нара- тора й уникає будь-якої оцінки етичності кожної з точок зору. Такий підхід лише загострює проблему селективності та соціально-культурної детермінованості пам'яті, що є однією з ключових у романі.

У небажанні прийняти версію подій, яка збереглася в колективній пам'яті мешканців містечка Пітерскіл, Вальтером рухають, насамперед, синівські почуття прив'язаності й любові, які становлять суть його мікросвіту: "A scum. His father was a scum. A man who'd sold out his friends and deserted his wife and son. Why fight it? That's what Walter was thinking when he looked up from the table and saw his father standing there by the stove... Don't you believe it, Truman growled.

Lola didn't see him, didn't hear him. "Animals, Walter. They were animals. Filth. Nazis."

Two sides, Walter, his father said. Two sides in every story.

Suddenly Walter cut her off. Outside birds sat motionless in the trees and pale yellow moths tumbled like confetti through cathedrals of sunlight. Truman was gone. "He had to have a reason," Walter said. "Nobody knows what really happened, right? Nobody knows for sure" [3; 97-98].

Не задовольняючись поясненнями трагічних подій 1949 року і причин зникнення Трумана і водночас не маючи можливості вибудовувати інші версії, персонаж намагається спілкуватися з батьком у снах і мареннях. Оніризм є важливим маркером дієгези пам'яті в романі. Це та сфера буття, де немає соціальних структур, регульова- ності та впорядкованості, тобто "соціальної рамки", але існує свобода думки, вибору й інтерпретацій [6; 23]. У снах і мареннях спогади Вальтера на певний час сегрегуються в асоціальному особистому просторі, де він має змогу звільнитися від обмежень колективної пам'яті, повністю віддавшись власному болю й уяві. Однак попри умовну свободу існування в світі сновидінь і марень, Вальтер так і не знаходить у них відповідей на питання, що його турбують. Більше того, між двома наративними пластами роману, добре продуманим і структурованим історичним та сумбурним і соціально неконтрольова- ним оніричним, утворюється простір, який заповнюється страхом, відчаєм і безсиллям. Особистий біль посилюється незнанням і нав'язливим відчуттям неартикульованого, чогось, що не піддається вербалізації. Те, що в дитинстві було просто відчуттям втрати й нерозуміння, у старшому віці трансформується в усвідомлений емоційний біль. Вальтер намагається вийти за його межі і позбутися травматичних спогадів через біль фізичний, який можна експлікувати.

Т. Корагесан Бойл використовує в романі як фізичні, так і метафізичні витоки травматичної пам'яті персонажа. В результаті двох нещасних випадків Вальтер стає калікою - йому ампутують ноги. Прикметно те, що аварії, в які він потрапляє, - це буквалізоване зіткнення з історією: їдучи на мотоциклі, він врізається у придорожну меморіальну таблицю, присвячену подіям 1695 року, а саме - арешту і страті Кедволдера Крей- на та Джеремі Могонка, учасників заколоту проти Ван Вартів. Однак ці імена нічого не говорять Вальтерові й він не пов'язує їх ані з нещасними випадками, в які потрапляв сам, ані з тим, що сталося з Труманом.

Вальтерові не вдається піднятися над власним болем і вийти за його межі ані через артикулювання травматичних спогадів, ані через їх придушення, ані через протестні вчинки (робота на заводі Ван Варта, спадкоємця одвічних ворогів Ван Брантів, приятелювання з Депейстером Ван Вартом, розрив з дружиною через зв'яок з його донькою Марді, конфлікт зі старими друзями тощо). Персонаж переживає те, що називають "відчуженням від колективної пам'яті" [6; 21]: "(H)e realized that the whole business of daily life was irrelevant to him...What he really wanted to talk about was his father. He wanted... to find him, to confront him, wave the bloody rag of the past in his face and reclaim himself in the process" [3; 130]. Вальтер шукає виходу в конкретній дії і, випадково дізнавшись про місцеперебування батька, вирушає на його пошуки.

Прикметно, що напередодні подорожі Вальтер поїде ще раз подивитися на меморіальний знак, що двічі ставав причиною його каліцтва, але не знайде його на місці: "The marker had started the whole sick cycle and now he'd