Іронічне ставлення письменника до спрощення й ідеалізації ідеологічних і культурних конце- птів, імплікованих у нарації пам'яті, простежується також в організації романної ситуації Де- пейстера Ван Варта, історичного антагоніста Ван Брантів. Він теж певною мірою є антигеро- єм, котрий і спровокував Трумана на розрив з сім'єю та друзями. Депейстер виступає носієм іншої моделі історичної пам'яті, а саме - сімейної колективної пам'яті, яка в даному випадку за своїм характером є соціальною та матеріально об'єктивізованою.

Це виявляється не тільки у трепетній прив' я- заності персонажа до маєтку, де жили предки, і до способу життя, який вони вели. Пам'ять Де- пейстера Ван Варта не просто експлікується в категоріях матеріального світу, а набуває характеру патології. Він страждав террафагією і завжди носив при собі конверт із землею з погребів родового маєтку. У моменти емоційної напруги Депейстер куштував землю, і такий спотворений контакт з предками приносив йому заспокоєння: "He closed his eyes and tasted his boyhood, tasted his father, his mother, tasted security. He was a boy, hidden in the cool, forgiving depths of the cellar, and the cellar was the soul of him, avatar of Van Warts past and the Van Warts to come, and he felt its peace wash over him till he forgot the world existed beyond it" [3; 450].

Як би парадоксально це не звучало, саме Де- пейстер Ван Варт, на відміну від Вальтера чи Джеремі Могонка, про якого мова піде далі, не гине під тягарем пам'яті у прямому чи переносному значенні. Оскільки дієгеза пам'яті цього персонажа має найменш індивідуалізований характер і найбільшою мірою підпорядковується імперативу колективного, Т. Корагесан Бойл практично не залишає йому простору для особистих переживань, помсти та інших індивідуально забарвлених емоцій і вчинків.

Мова, яка використовується в нарації про Депейстера Ван Варта, на атоціативному рівні створює настрій розміреності, неквапливості й благополучної передбачуваності: "Here, peace reigned. The world was static, tranquil, timeless, bathed in the enduring glow of privilege and prosperity. There were no phantasms here, no signs of class strife, of grasping immigrants, trade unionists, workers, Communists and malcontents, no indication that the world had changed at all in the past three hundred years. Walter gazed out on the spreading maples, the flagstone paths, the spill of the lawns and the soft pastel pattern of roses against the lush backdrop of the woods, and he felt the panic subside" [3; 316]. З іншого боку, мова Де- пейстера Ван Варта відзначається більшою соці- алізованістю лексики й понять, ніж в інших персонажів: "His ancestors - powerful, indomitable, hawk-eyed men who tamed the land, shot bears, skinned beavers and brought industry and economy into the valley, men who made a profit - had owned half of Westchester. They had built something unique, something glorious, and now it was finished. Eaten away, piece by piece, by blind legislators and land-hungry immigrants, by swindlers and bums and Communists" [3; 153]. Власне, у цьому знаходимо ще одне підтвердження тому, що спогади як реєстрація, повторення і згадування певної інформації чи досвіду перебувають під безпосереднім впливом соціального контексту і наративних моделей культури [2; 191]. Саме ці моделі визначають, що саме повинно бути зафіксованим, витлумаченим і закодованим у момент реєстрації в пам'яті, який досвід є соціально прийнятним, а який повинен залишатися прихованим.

В історії цього персонажа актуалізується і такий елемент ars memoria, як стратегічне забування [2; 191]. Яскравим прикладом цього стає епізод, коли Депейстер заради продовження роду визнає рідним позашлюбного сина Джоанни та індіанця Могонка, столітнього запеклого ворога Ван Вартів. Жорстока іронія історії в даному випадку полягає в тому, що в жилах народженого Джоанною хлопчика, котрий носитиме прізвище і стане спадкоємцем голландських аристократів Ван Вартів, текла кров не тільки індіанців племені кічаванк, яке предки Депейстера Ван Варта підкупами й обманом вигнали з одвічних земель, а й кров простолюдинів, бунтарів і зрадників Ван Брантів. Очевидно, такі зумисне негармонійні й демонстративні ускладнення, збіги та нашарування створені не лише заради сюжетної інтриги.

Хоча для Депейстера зосередженість на минулому має чітко виражений ностальгійний характер і служить не для пошуку відповідей на болісні запитання, пов'язані з самоідентифікацією, а для утвердження будь-якою ціною тривалості й неперервності свого роду як основи основ, його занурення у спогади, своєрідний