Ще одним важливим елементом романного ландшафту пам'яті є подієвий пласт, пов'язаний з історією індіанських племен, що жили в околицях сучасного Пітерскіла. На відміну від Вальтера Ван Бранта, який просто не знав історії, Депейстера Ван Варта, який приймав тільки ту її версію, що відповідала його соціальним інтересам, на відміну від Трумана, для якого історія - це виправдання власних негідних вчинків, для Джеремі, останнього з племені кічаванк, пам'ять, певною мірою всупереч ідеям примітивізованої політкоректності, стає поштовхом до помсти білим людям за знищення його племені, а власному племені - за фальсифікацію історії та продажність вождів. Визначальною рисою дієге- зи пам'яті Джеремі є акцентування уваги не стільки на псевдоавтобіографізмі, скільки на довготерміновій семантичній пам'яті про історичне минуле. У зв'язку з цим набуває гострого етичного звучання проблема селективності пам'яті.

Письменник конструює образ Джеремі таким чином, що навіть його індивідуальність повністю поглинається колективною пам'яттю і підпорядковується їй. Зустріч із Джоанною Ван Варт стала тим подразником, який по-новому загострив колективні спогади, носієм яких виступав Джеремі. Для нього пам'ять трансформується в інструмент помсти: "(T)he old ache came back to him, the ache that could never be salved. She was a good-looking woman . but he was the last of the Kitchawanks, and she was mother to everything he despised. He wanted a son. He would settle for ... a son who had less of the Kitchawank in him and more of the people of the wolf. This son would be no blessing, no purveyor of grace or redemption. This son would be his revenge" [3; 357].

У випадку з Джеремі історія також повернеться до нього своїм іронічним боком. Його син продовжить рід людей-вовків, білих людей, що раніше деморалізували і практично фізично знищили його плем'я. Тим самим на подієвому рівні роману створюється замкнуте коло й дуже цілісний ландшафт пам'яті, що виводить на авансцену бачення пам'яті як культурного конструкту і проблеми артикулювання такого бачення.

Критики невипадково визначають "Кінець світу" як калейдоскопічну сагу [4; 256], а сам автор називає її фугою, варіацією на різні теми [4; 259]. Поліхронологічність роману і відтворена в ньому циклічність розвитку несуть у собі не стільки зерна історичного детермінізму й фаталізму, скільки, акцентуючи увагу на прообразах і прототипах історичного розвитку, наголошують на контекстуальній залежності морально- етичних дилем індивідуальної й колективної пам'яті. Т. Корагесана Бойла, насамперед, цікавить проблема того, як через призму пам'яті можна відповісти на виклики, що кидає нам історія. Різні точки зору та підходи до одних і тих самих подій стають моделями історичного досвіду й наголошують на проблематичності творення колективної пам'яті як полілогу індивідуальних позицій.

Складність і неоднозначність феномену пам'яті, його тісна пов'язаність, чи, точніше, інко- рпорованість у культурну канву епохи, різноманітність чинників, що впливають на трансформацію наративних моделей пам'яті, залишають чималий простір для майбутніх досліджень. Серед проблем, які потребують наступного дослідження, можна виділити такі, як національні особливості творення моделей колективної пам'яті, специфіка конструювання і типологія мнемонічних наративів, а також часова організація дієгези пам'яті.

Література

Рикер П. Память, история, забвение / Пер. с франц. - М.: Изд-во гуманитарной лит-рьі, 2004.

Antze Paul & Michael Lambek, eds. Tense Past. Cultural Essays in Trauma and Memory. - New York, London: Routledge, 1996.

T. Coraghessan Boyle. World's End. New York: Penguin Books, 1987.

Carnes, Mark C., ed. Novel History: Historians and Novelists Confront America's Past (and Each

Other). - New York, London: Simon & Schuster, 2001.

Caruth, Cathy. Unclaimed Experience. Trauma, Narrative, and History. - Baltimore and London: The John Hopkins University Press, 1996.

Halbwachs, Maurice. On Collective Memory. - Chicago and London: The Univ. of Chicago Press, 1992.