УДК 821.111(73).09

Висоцька Н.О., професор, д.філол.н., Київський національний лінгвістичний університет

Гоголь Гангулі з Нью-Йорку: ім'я як локус зустрічі культур в етнічно маркованому тексті

Статтю присвячено аналізу використання антропоніміки як інструменту самоідентифікації в етнічно маркованому тексті (роман американської письменниці індійського походження Джумпи Лагірі "Тезка"). Інтратекст, утворюваний завдяки алюзіям на постать і художній світ М.В.Гоголя, слугує медіатором для подолання протагоністом культурної роздвоєності. "Третя культура" (не індійська і не американська) сприяє внутрішній гармонізації гетерогенних складових, які в різних комбінаціях складають динамічні ідентичності сучасного глобалізованого світу.

The paper addresses the use of anthroponomy as a tool for self-identification in an ethnically marked text (The Namesake by Indian-American writer Jhumpa Lahiri). The intratext formed by allusions to Mykola Gogol's personality and oeuvre operates as a mediator relied upon by the protagonist in overcoming his cultural duality. "The third culture " (not Indian, and not American) facilitates his acceptance of heterogeneous components forming, in a variety of combinations, dynamic and fluid identities in present-day globalized world.Ця розвідка є другою частиною своєрідного диптиха, на створення якого мене надихнула одночасна з'ява у США двох текстів, що вийшли з-під пер представниць етнічних меншин - афро-американки Еліс Ренделл ("Пушкін і пікова дама", 2004) та письменниці індійського походження Джумпи Лагірі ("Тезка", 2003). В цих зовсім різних творах мене вразив несподіваний збіг щодо імен персонажів. Чорного хлопця з роману Ренделл звуть Пушкін, а сина бенгальського іммігранта у Лагірі - Гоголь. Отже, закономірно постало питання про функції, що їх виконують у художніх системах етнічно маркованих текстів знакові імена російських класиків. Стосовно роману Ренделл спроба відповіді міститься у статті "Афро-американець Пушкін, індо- американець Гоголь: процеси глобалі/ гібридизації у сучасній літературі США". Відповідно, у даній розвідці увагу зосереджено на романі "Тезка": моєю метою є показати, яким чином значення полікультурного тексту генерується через взаємонакладення двох семантичних комплексів - "імені" та "російської літератури". Зв'язок між ними постулюється вже на па- ратекстуальному рівні, через епіграф до роману - взяті з гоголівської "Шинелі" рядки про те, що героєві "никак нельзя было дать другого имени".

Хоча магістральну тему обох аналізованих творів можна визначити як звивистий шлях сучасного "американця через рисочку" до себе (процес самоідентифікації, як і раніше, залишається в центрі уваги етнічних літератур США), слід одразу зауважити, що смислові поля, намічені антропонімікою російських письменників, по-різному входять до їхніх структур. Як слушно зауважує О.Горенко, "кожний автор при відборі імен для свого твору керується певною стратегією, яка може виключати літературне ім'я з набору поетичного, ідейно-художнього інструментарію, може включати його як додатковий, але не домінантний компонент [варіант Ренделл - Н.В.] і, нарешті, може використовувати ім'я як один із найголовніших елементів художнього твору... [так відбувається у романі Лагірі. - Н.В.]" [2; 88]. На мою думку, ці відмінності пояснюються не лише своєрідністю твор- чих манер письменниць, а й різним історичним досвідом у США афро-американців та прибульців з Індії.

Презентований від першої особи текст Рен- делл повністю обмежений свідомістю протагоні- стки, фахівця з російської культури, для якої звуко-смисловий комплекс "Пушкін" породжує широке коло асоціацій і є важливою складовою її внутрішнього світу. Зрештою, він сприяє кардинальним змінам у світоглядних орієнтирах професора Віндзор Армстронг. У цьому контексті акт називання сина є, безперечно, вельми значущим, проте аж ніяк не єдиним у ланцюгу вчинків, пов'язаних із тяжінням Віндзор до російського, а через нього - до кросс-расового культурно-життєвого простору (серед інших варто згадати подорож до Санкт-Петербурга, віршований переклад у стилі реп повісті "Арап Петра Великого", нарешті, прийняття російської дівчини у якості невістки, що підсумовує наратив на сюжетному рівні). При цьому реципієнтові, чий кут бачення збігається з перспективою інтрадіє- гетичної нараторки, невідомо, яким чином ім'я поета, надане нею синові як символ найвищого інтелектуального та креативного потенціалу людини чорної раси, сприймається носієм цього імені. Отже, "Пушкін" як власне ім'я - це лише один з елементів загальнотекстуального коду, що працює на не таку вже й парадоксальну ідею необхідності виходу за вузько-расові межі з метою набуття правдивої самоідентичності.

На відміну від цієї моделі, у романі Лагірі саме "ім'я" як онтологічна категорія стає фокусом, у якому конвергує цілий пучок проблем, пов'язаних із самоусвідомленням іммігранта другої генерації. Або інакше: ім'я у "Тезці" - це метафора культурної дислокації; саме через відмінність у традиціях найменування в Бенгалії та у США наочно демонструється "cultural gap" між країнами. Більше того, ім'я навантажується і постколоніальними обертонами: адже виявляється, що поширене у Калькутті прізвище родини - Гангулі - не є автохтонним, а нав'язане ззовні. Це "спадок британців, англізована версія їхнього справжнього прізвища, "Ганго- падхіай" [5; 67]. Отже, значення категорії імені у романі не обмежується фактом ексцентричного називання дитини прізвищем російського письменника, а торкається сутнісних характеристик особистості. Такий ракурс, зазвичай, актуалізує архаїчні уявлення про сакральну функцію імені, яке не повинно бути випадковим набором звуків, оскільки являє собою "духовну еманацію божества, заґрунтовану в міфологічному ототожненні предмета та імені" [4; 195].

Несхожі між собою і наративні стратегії письменниць: якщо оповідь Ренделл рухається у часі непередбаченими зиґзаґами