(До речі, професор Чакраборті повідомив мені, зокрема, що гоголівська "Шинель" входить до списку творів, обов'язкових для прочитання у старших класах школи). Відтак, не дивно, що аура саме цього твору витає над сторінками роману Лагірі - і над життям Гоголя Гангулі, в яке вплетені ненав'язливі алюзії з образами як недолугого Акакія Акакійови- ча, так і його геніально-нещасливого творця.
Втім, у хід іде ще один, на перший погляд, надто мелодраматичний сюжетний хід: під час залізничної катастрофи в Індії (а вони там, на жаль, дуже часті, тобто це не така вже й умовність) міцно притиснутий до тіла томик Гоголя рятує життя батькові героя.
Отже, ім'я отримано. Надалі перипетії стосунків героя з власним іменем позначатимуть різні етапи процесу його самовизначення, зокрема, борсання між прийняттям всього американського (одягу, їжі, культурних ікон, поведінкових моделей тощо), що супроводжується запереченням всього індійського, і поверненням, бодай якоюсь мірою, до традиційних культурних практик. Тонкість постановки проблеми самоіденти- фікації у Лагірі в тому, що перевага не надається жодній з цих бінарних опозицій (про що сигналізує, зокрема, невдале особисте життя Гоголя - крахом завершуються як його романи зі "стовідсотковими" американками, так і шлюб з дівчиною індійського походження). Тобто, на думку авторки, що викристалізовується з тексту, полегшені рецепти "повернення до корінь", які деякі етнічні автори пропагують як панацею від культурної невизначеності, навряд чи ефективно спрацьовують в реальності. Для здобуття полі- культурною особистістю задовільної самосвідомості, всередині неї мають відбутися складніші "хімічні процеси" гібридизації та синтезу.
Так, дуалістичний мотив дислокованості й водночас початкового етапу зрощення з новим місцем лунає в епізоді відвідання Гоголем- школярем старого місцевого цвинтаря разом із класом. Діти з захватом знаходять там своїх "тезок"/предків - на багатьох могилах їхні власні прізвища. Гоголь розуміє, що його прізвища там бути не може, що "його спалять, а не поховають, що його тіло не займе жодної частки землі, що жодний камінь у цій країні не носитиме його прізвища" [5; 69]. Проте "з причин, які він не може пояснити чи осягнути, ці стародавні пуританські привиди, ці найперші іммігранти до Америки, ці носії неймовірних, застарілих імен, промовляють до нього..." [5; 71]. Роблячи відбитки з їхніх імен, одинадцятирічний Гоголь у такий спосіб немовби прилучається до іншокуль- турної духовної спадщини, заявляє про своє право як сучасного громадянина мультикультурної Америки також вважатися нащадком пуританських предків.
У початковій школі дивне ім'я не заважає хлопчикові; проте його дорослішання супроводжується все більшою відразою до нього - адже воно не дає йому забути про свою "іншість", не дає повністю розчинитися у підлітковій масовій культурі США, що гомогенізує своїх адептів (бажання "стати як усі" можна вважати обов'язковою стадією у набутті етнічним суб'єктом власного "я" - як приклад наведемо слова китайсько-німецької нараторки з новели С.Нуньєс "Чанг", яка "хотіла бути повністю американською дівчинкою з іменем на кшталт Сюзі Браун" [6; 366]. Цей топос розквітчаний у Лагірі іронією, яка полягає, звісно, у тому, що екзотичне назвисько підлітка - не індійського, як слід було б чекати, а російського походження...
Коли Гоголю виповнюється 14 років (традиційний вік ініціації), батько дарує йому томик Гоголя (ритуальний жест, покликаний долучити сина до певного етосу). Проте на цей момент хлопець вже встиг зненавидіти своє недоладне ім'я - наводяться його кумедні міркування про те, що "інші російські письменники були б кращі", бо в них більш прийнятні імена - "Лев, Антон, Олександр..." Цитування батьком слів про те, що "ми всі вийшли з гоголівської "Шинелі", до яких він додає, що хлопець колись це зрозуміє, - акт, за допомогою якого він поширює відому формулу Достоєвського за межі російського культурного континууму, - не знаходить відгуку у свідомості підлітка. Навпаки, несприйняття ним імені "Гоголь" переноситься на його первинного носія, і під час вивчення творчості видатного росіянина у школі (йдеться, зокрема, про "Шинель") він намагається ігнорувати як інформацію про письменника, так і його текст. "Прочитати повість, на його думку, означало б віддати шану своєму тезці, якось прийняти це ім'я" [5; 92].
Наступна стадія у житті юного Гангулі - вступ на архітектурний факультет престижного Єльського університету - супроводжується рішучим кроком: зміною імені. У новому житті він не хоче бути Гоголем; помінявши на всіх документах своє одіозне ім' я на індійське (Нікхіль), він відчуває, що за цим стоїть і "зміна ідентичності", що його вчинок тягне за собою відмову від минулого. "Після вісімнадцяти років перебування Гоголем, два місяці в якості Нікхі- ля даються взнаки як надто короткий, недостатньо вагомий термін... Інколи він все ще відчуває своє старе ім' я, це відбувається раптово і боліс- но" [5; 105]. Імпліцитна аналогія з ампутацією кінцівки та подальшими міражними болями в ній свідчить про позиціонування імені як істотної частини психосоматичної системи особистості. Наприкінці роману Гоголь констатує для себе, що так і не зміг позбутися свого "випадкового" імені, яке "визначало і засмучувало його упродовж стількох років. Він намагався виправити цю випадковість, цю помилку. Але було неможливо повністю винайти себе заново, відірватися від цього невідповідного імені" [5; 87]. Тут явно вгадується авторська лукава посмішка щодо обмеженості нашого