У роман введено пародійну сцену відвідання Гоголем/Нікхілем семінару з проблем індійської ідентичності, де "вони весь час говорять про якусь маргінальність" [5; 185]. Він нудьгує, бо йому як конкретній людині, як окремішній особистості не до снаги застосовувати до себе теоретичні мудрування соціологів, тим більше їхнє гротескове професійне скорочення для позначення таких, як він: ABCD (тобто "народжений в Америці заплутаний індус"). Коли учасник дискусії проголошує, що "з телеологічної точки зору, ABCD не здатний відповісти на запитання "Звідки ти?" (там само), він усвідомлює, що ніколи не думає про прабатьківщину в індійських термінах - як про "Деш", вона для нього, як для всіх американців, "Індія". Не можна оминути увагою й іронію, присутню у виборі протагоністом "справжнього" імені: адже "Нікхіль", по- перше, своєю подібністю до російського "Николай" знов відсилає до того ж Гоголя, містичного зв'язку з яким герой відчайдушно (і, вочевидь, марно) намагається позбутися, подруге ж, його фонетична форма неминуче асоціюється з латинським "nihil" (нічого). Можливо, на цьому етапі свого особистісного становлення Гоголь/Нікхіль, який розірвав ниті єднання з традиційною культурою предків, але не зміг адекватно вплести себе у візерунок американського мейнстриму, дійсно є "нічим", порожнечею в плані своєї соціокультурної належності до певної групи? Проте питання самовизначення ставиться в романі ширше - йдеться скоріш про винайдення у собі джерел спільності не з якоюсь групою, а з людством. Функцію інструменту пошуку для різних персонажів роману виконує "третя культура".

Паралельний (жіночий) варіант конструювання індо-американської ідентичності репрезентує інтелектуалка Моушумі, невдалий шлюб з якою Гоголь, озираючись назад, бачить як спробу обох "знайти втіху у їхньому спільному світі", руйнації котрого обидва очікують зі смут- ком. Моушумі, що дійсно поділяє з Гоголем дитячі спомини про бенгальські традиції, вивчає французьку літературу - це її засіб відсторонитися, "відчужитися" від надто близьких і через те проблематичних індійських та американських культурних практик. "Занурення у третю мову, третю культуру було для неї прихистком - на відміну від всього американського чи індійського, вона могла підійти до французького без відчуття провини, чи недовіри, чи будь-яких сподівань. Було легше повернутися спиною до двох країн, які могли пред'явити на неї права, заради третьої, яка не мала до неї жодних претензій" [5; 214]. Це натяк на можливість подібного шляху і для Гоголя - для нього "третьою культурою", посередником на шляху до загальнолюдського може стати російська.

Артефактом, що концентрує у собі культурну енергетику, і для Гоголя, і для Моушумі виступають книжки - презентована батьком протагоністові збірка Гоголя на сюжетному рівні дублюється англійським виданням "Червоного й чорного", колись подарованим Моушумі її улюбленим викладачем. В обох випадках книжки довго не читаються, втрачаючи своє первинне призначення і набуваючи замість нього функцію міжсуб'єктного і міжкультурного медіатора. У ситуації (ще не до кінця усвідомленій) вибору між двома чоловіками подібність домашніх бібліотек (тобто свідомо обрані культурні орієнтири) переважує для Моушумі успадковану культурну спільність - як тут не пригадати міркування В.Соллорза та Д.Голлінджера про роль вибору у формуванні етнічної ідентичності, про "згоду" (consent) поруч із "походженням" (descent). Коли ж персонажі все-таки заходяться читати, їхня мотивація пов'язана аж ніяк не зі стандартними чинниками, що спонукають нас познайомитися з тією чи тією книжкою, а з бажанням через текст наблизитися до іншої людини (коханого - Моушумі, померлого батька - Гоголь). Саме символічною сценою читання закінчується роман. Знайшовши у батьківському

Література

Ганди Р. Послание советским читателям // Открытие Индии. Философские и эстетические воззрения в Индии ХХ века. - М.: Худож. лит., 1987, с. III-VI.

Горенко О.П. Біблійний та лексико- семантичний коди імен Фалек та Вільдад у романі Г.Мелвілла "Мобі Дік" // Біблія і культура. Зб. наук. статей. Вип. 7. - Чернівці: Рута, 2005, с. 88-92.

будинку, призначеному на продаж, старий томик Гоголя, його тридцятидворічний "тезка" тільки тепер бачить на титульному аркуші напис, зроблений рукою батька: "Гоголю Гангулі. Людині, що дала тобі своє ім'я, - від людини, що дала тобі твоє ім'я" [5; 288]. У цій формулі актуалізується зв'язок між поколіннями та культурами - Індія, Америка, Росія, батьки й діти, іммігранти першого та другого поколінь сходяться в єдиному ланцюзі спадкоємності, глибинній гуманістичній спорідненості, тяглості духовного досвіду. І в перший раз героя не тішить думка про те, що невдовзі не залишиться нікого, хто міг би назвати його "невдалим" першим іменем, а тоді, "незалежно від того, як довго він сам проживе, Гоголь Гангулі раз і назавжди зникне з губ близьких людей, а отже, припинить своє існування" [5; 289]. Взявшись, нарешті, за книжку, вперше зіставивши життєві координати Миколи Гоголя зі своїми, герой відкриває першу сторінку "Шинелі" і поринає у читання. Саме тут наратив робить пролептичний стрибок - за кілька хвилин зайде мати, покличе його донизу, до гостей, життя повернеться у звичну колію - "Проте тепер він починає читати" [5; 291]. Фінальна крапка.

Таким чином, зроблено перший крок не лише до розуміння батька, який "тихо, мовчазно, терпляче