УДК 82.0Коляса О. В.ГІПЕРТЕКСТУАЛЬНІ РИСИ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

У статті розглядається концепція гіпертексту, визначаються його основні ознаки та дається лінгвістичний аналіз творів американських постмодерністів, в яких виявляються гіпертекстуальні риси такі як дисперсність, нелінійність та мультимедійність.

Ключові слова: гіпертекст, Інтернет, нелінійність, дисперсність, мультимедіа.

В статье анализируются концепция гипертекста и определяются его главные характеристики, анализируются художественные произведения американских постмодернистов, в которых выделяются такие гипертекстуальные черты как дисперсность, нелинейность, мультимедиа.

Ключевые слова: гипертекст, Интернет, нелинейность, дисперсность, мультимедиа.

The article observes the hypertext concept, defines its key characteristics such as dispersion, nonlinearity,multimedia, which are analysed in the works of American postmodern writers.

Key words: hypertext, Internet, nonlinearity, dispersion, multimedia.Основною характеристикою епохи постмодернізму є нелінійність, що і є притаманним для гіпертексту. Так, на думку М. Візеля, саме цей інструмент (гіпертекст) ладен об'єднати «духовну активність» цивілізації авто-комунікативного типу, в яку ми входимо [6].

Ще у 80-ті роки минулого століття термін «гіпертекст» в суто філологічному тлумаченні вживав відомий структураліст-наратолог Жерар Женетт в своїй класичній книзі «Палімпсести», роздумуючи про різноманітні види інтертексту- альних зв'язків. Однак, термін «гіпертекст» в рамках концепції Жанетта мав більш вузьке значення, ніж в пізніших комп' ютерних розробках, де він стає ключовим словом.

Десь приблизно в той самих час Ролан Барт у «S/Z» визначає свій ідеальний текст-письмо: «такий ідеальний текст пронизаних сіткою незчисленних, переплетених між собою внутрішніх ходів, які не мають один над одним влади; він являє собою галактику позначуваних, а не структуру позначених; у нього немає ні початку, ні кінця, він незворотній; в нього можна ввійти через велику кількість ходів, ні один з яких можна визначити як головний; цим сугубо множинним текстом здатні заволодіти різноманітні змістовні системи, однак їх коло не замкнуто, бо міра таких систем - безкінечність самої мови» [3, с. 284-391].

Роберт Кувер - відомий письменник, професор Університету Браун (Нью-Йорк) у статті «Кінець книг», надрукованій у «Нью-Йорк Таймс» 21 червня 1992 року, вже однозначно визначає гіпертекст як «електронний текст, написання і читання якого здійснюється на комп'ютері, де не владний порядок типографського друку, його тиранія і його обмеження, тому що текст існує і нелінійному просторі, який створюється процесором. На відміну від друкованого тексту з однонаправленим рухом разом з перегортанням сторінок гіпертекст - радикально інша технологія, інтерактивна і багатоголосна, яка затверджує плюралізм дискурсу над строго визначеною фіксацією тексту» [4, с. 36]. Таку ж позицію щодо гіпертексту висловлюють Делені та Ландоу (1991) і Нельсон (1987).

Таким чином, актуальність нашого дослідження пов'язана з визначенням поняття «гіпертекст» та його основних ознак в подальшому аналізу їх у художніх творах американських постмодерністів.

Тому мета цієї статті - провести дослідження такого явища як гіпертекст в комп'ютерному та лінгвістичному ракурсі та визначити гіпертексту- альні ознаки у художніх постмодерністських творах.

Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- розглянути поняття «гіпертекст» з погляду комп'ютерної науки та лінгвістики;

- визначити та охарактеризувати основні ознаки гіпертексту на прикладі художніх творів; Сьогодні гіпертекст, який із технічного засобу перетворився на художній, вважають основною одиницею постмодерністського художнього дискурсу з такими ознаками, як дисперсність, нелінійність та мультимедійність.

Дисперсність постмодерністського художнього дискурсу полягає в тому, що текстова інформація подається у вигляді невеликих фрагментів, і «ввійти» у його структуру можна з будь-якого з них.

З іншого боку, роман «Babel Tower» (1997) А.С. Байєтт має три початки, і його читання можна розпочати з будь-якого місця:

It might begin: The thrush has his anvil or altar on one fallen stone in a heap, gold and grey, roughly squared and shaped, hot in the sun and mossy in the shade [17, с. 1].

Або ж він може розпочинатися інакше: Or it might begin with Hugh Pink, walking in Laidley Woods in Herefordshire in the autumn of1964 [17, с. 2].

А на десятій сторінці роману автор, порушуючи наративний хронотоп, пропонує повернутися до першого варіанту початку роману:

Or it might begin with the beginning of the book that was to cause so much trouble, but was then only scribled heaps of notes, and a swarm of scenes, imagined and re-imagined [17, с. 10].

Нелінійність постмодерністського художнього дискурсу унеможливлює пересування по тексту в заданому напрямі (такого напряму не існує). Читач змушений вгадувати авторську логіку в послідовності дискурсивного викладу - адже відсутнє те, що називаємо «початком» і «кінцем».

Згадані вище ознаки гіпертексту знаходимо у романах «Possession» (1991), «Angels & Insects» (1995), «Babel Tower» (1997) А.С. Байєтт або у романах «Changing Places», «Small World», «Nice Work» (1993), зібраних у трилогію Д. Лоджа, «The French Lieutenant Woman» (1980) Дж. Фаулза, «60 Stories» (1983) Бартельмі та ін. Їх жанрову маргінальність можна визначити як індивідуальну жанровість. Водночас ці твори можна розглядати і як вияв постмодерністської децентрації (тобто відсутність домінуючого центру), де ілюстрації, самі стають текстом, а вербальний текст стає лише одним із можливих коментувань зображуваного (як в оповіданнях «The Explanation», «At the Tolstoy Museum», «The Flight of Pigeons from the Palace» Д. Бартельмі).

Яскравим прикладом варіативності окремих текстових фрагментів може слугувати уривок з оповідання «Snow White» («Білосніжка») Д. Бартельмі, що вміщений в середину твору. Своєрідний тест, що