(The) Very Secret Diary Of... | Originally a popular diary-style parody, leading to numerous well-known phrases. The originals are often called the VSDs.

Багато спільних рис можемо знайти між AU та наступним жанром фанфікшен. Він має назву crossover, тобто, «схрещування». Персонажі канону не просто переносяться до іншого, вигаданого автором всесвіту - вони переносяться до іншого канону. Це потребує, перш за все, знання багатьох деталей обох універсумів, вміння так чи інакше співвіднести їх, відповідаючи на питання, що неодмінно виникають у прискіпливого читача. Добре, якщо «міфології» обох світів мають спільні риси - в протилежному випадку, створити подібний текст на високому рівні надзвичайно важко, адже треба «не лише всадовити Ераста Фандоріна пити каву з братом Вільгельмом Баскервільським, але й пояснити, чому саме віденські тістечка вони при цьому їдять» [2, с. 44]. Найліпшим прикладом на сьогодні є «Study in Emerald-Green» Ніла Геймана. Це - майстерне схрещування всесвітів Артура Конана Дойла («Етюд в ясно-червоному»), Г.Ф. Лавкрафта та Брема Стокера, де шляхетний професор Моріарті та його вірний приятель Себастьян Моран протистоять підступним Давнім Богам, Холмсу, Вотсону та принцу Драго.

Crossover наближений до так званого POV (point of view), «точки зору». Події презентуються за принципом «altera pars» - іншого боку; найчастіше тих, хто в каноні виступав в якості уособлення зла. При цьому автор намагається не стільки виправдати негативні вчинки персонажів, скільки підібрати їм відповідні мотивації. Це призводить до повної переоцінки подій канону. Найяскравішим прикладом є вже згадувана «Чорна книга Арди».

Отже, ми розглянули, як розподіляється фанфікшен за відповідністю події сюжетній лінії канону. Наступним чинником є емоційне забарвлення творів як чинник жанрової системи.

Можна з упевненістю констатувати, що у фан- фікшені представлені всі жанри масової літератури. Ми, проте, не згодні з теорією К. Прасолової про те, що «більшість фан-текстів у всіх фандомах є чимось середнім між любовним романом та порнографією» [7, с. 21]. Дійсно, любовний роман є найпопулярнішим; наявність фантастики й фентезі зумовлена тим, що більшість першоджерел, за якими створено фанфікшен, належить саме до цих жанрів. Детективи зустрічаються трохи рідше, але створюються вони за мотивами творів будь-якого жанру.

Але варто зазначити, що фанфікшен не використовує класичні назви літературних жанрів; натомість, ним винайдені свої власні, які важко назвати жанрами з позиції теорії літератури. Найчастіше жанром у фанфікшені називається вид фанфіків, які відрізняються певним емоційним забарвленням.

Жанри фанфікшн

Запропоновані нижче визначення надані у Fanfiction Glossary Online [10].

Таким чином, ми можемо зазначити, що загальний жанровий розподіл фанфікшн відповідає жанровому розподілу оригінальної літератури. Angst поєднує в собі елементи трагедії, психологічної драми, хоррора. Smarm, Fluff, Kawaii мають ознаки сентиментального, а Action - авантюрного та розважального роману.

Намагаючись створити по-справжньому оригінальний, потенційно-популярний у фандомі твір, автори, не наділені видатними художніми здібностями, іноді прописують у своєму творі себе самих - чи то серед улюблених героїв, чи то в якості улюблених героїв. Це призводить до виникнення таких притаманних лише фанфікшену суб'єктів авторського плану, як «автор-у-тексті», «автор-аватар» та «Мері-Сью». Всі ці типи вираження авторського начала у фанфікшені здобули назву «самовведення» [11].

«Автор-у-тексті» (англ. self-insert [13]) є розширеною версією образу автора, але не лише наділений біографічними характеристиками свого творця, але й є зображуваним у фан-тексті персонажем - таким самим, як і решта персонажів. Таке самовведення є реалізацією авторського прагнення «бути з героєм» і найяскравіше виражає ігрову природу фанфікшена.

«Автор-аватар» є самовведенням автора в оболонку одного з канонних персонажів, який стає таким чином рушієм подій у фан-тексті та набуває не властивих йому в каноні рис, які зазвичай позначаються ООС (out-of-character).

Останнім і найцікавішим, на нашу думку, суб'єктом авторського плану є так звана «Мері- Сью».

Цей термін виник у 1973 році, коли вийшло друком оповідання Паули Сміт «Mary-Sue and the Others», де в універсумі серіалу «Star Trek» опинялася невідомо звідки надзвичайно вродлива дівчина на ім'я Мері-Сью. «Мері-Сью - найврод- ливіша, найпривабливіша й найрозумніша; вона - лікар, інженер, кухар, співачка і воїн водночас. В неї закохані всі позитивні персонажі, її ненавидять всі негативні персонажі, вона рятує всесвіт, нічого не вимагаючи натомість» [12].

На нашу думку, найліпшим прикладом мерісью у вторинній літературі є цикл романів про Мері Рассел канадської письменниці Лорі Кінг. П' ятнадцятирічна дівчинка-сирітка Мері, що мешкає у жорстокої тітки в Суссексі, випадково стикається під час прогулянки із загадковим літнім чоловіком, який, авжеж, виявляється Шерлоком Холмсом власною особою. Вона негайно стає його ученицею, разом із ним бере участь в карколомних пригодах, вражаючи оточуючих своєю кмітливістю, ерудицією й багатьма талантами, що набагато перевершують таланти доктора Вотсона. Врешті-решт Мері стає незамінною помічницею Холмса у всіх його розслідуваннях. Всього цикл включає в себе вісім романів; наприкінці останнього Холмс освідчується Мері; вони одружуються, незважаючи на більш ніж значну різницю у віці.

У 2005 р. Лорі Кінг визнана письменницею року в Канаді; її книжки перекладаються багатьма мовами, а дехто із критиків вже назвав її канадською Роулінг - але Роулінг інтелектуальною, християнською, мудрою і доброю. Єдиними, хто про романи відгукнулись вкрай несхвально, є прихильники «холмсіани» А.К. Дойла, які наполягають, що подібне трактування образу Великого детектива є «.. .totally OOC, absolutely