УДК 82.0:316.64Філатова О.С.

МЕТАТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ МОДЕЛЮВАННЯ АВТОРСЬКОЇ СВІДОМОСТІ

Предметом дослідження є категорія авторської свідомості, яка попри 1) окремі спроби теоретичної уніфікації до рівня «соціальної метафори», «декларованої поглядами, позицією письменника», 2) дослідницьку акцентовану фіксацію сфери несвідомого/підсвідомого творчого процесу митця, досить гостро актуалізована в сучасному вітчизняному й зарубіжному науковому дискурсі. У статті локально концентрується увага на інтерпретації означеної категорії у психологічному, філософському та літературознавчому аспектах.

Ключові слова: авторська свідомість, творчий процес, несвідоме, актуалізація, модель.

Предметом исследования является категория авторского сознания, которая, несмотря на 1) отдельные попытки теоретической унификации до уровня «социальной метафоры», «декларированной взглядами, позицией писателя», 2) исследовательскую акцентированную фиксацию сферы бессознательного/ подсознательного творческого процесса художника, достаточно остро актуализирована в современном отечественном и зарубежном научном дискурсе. В статье локально концентрируется внимание на интерпретации обозначенной категории в психологическом, философском и литературоведческом аспектах.

Ключевые слова: авторское сознание, творческий процесс, бессознательное, актуализация, модель.

The subject of research is the category of author's consciousness, which without regard to 1) separate attempts of theoretical standardization to the «social metaphor» level which is «declared by looks, position of writer», 2) research accented fixing of sphere irresponsible/subconscious creative process of artist, is sharply enough aktualizated in modern domestic and foreign scientific discourse. The attention on interpretation of the noted category in psychological, philosophical and literary aspects is locally concentrated in the article.

Key words: author's consciousness, creative process, unconsciousness, actualization, model.Сучасна теоретико-літературна парадигма, експлікуючи категорію автора твору та його роль у конструюванні художнього світу, нерідко послуговується ідейно-художніми категоріями «голос автора» (М. Бахтін, В. Кожинов), «авторська інтенція» (С. Бройтман), «авторська активність» (М. Гіршман), «авторська свідомість» (Б. Корман), «смисловий фокус цілого» (В. Тюпа), «суб'єкт перетвореного буття» (В. Федоров) тощо. Конкретні «спроби якомога точніше зафіксувати форми, в яких авторська суб'єктивність дискурсивно співвідноситься з наративною ідентичністю, і, відповідно, розпізнається агентом герменевтичної діяльності» [6, с. 365] підтверджують амбівалентність і поліфункціональність об' єктивації авторського «я» в структурі твору. Знаменно, що літературознавча наука Нового часу (насамперед ХХ століття) й сучасності, осмислюючи механізми творчості, джерела творчої активності митця, вже напрацювала значний досвід у цьому напрямку: «сходячись у предметному інтересі до проблеми суб'єкта творчості, індивідуальності митця та його авторської свідомості з іншими соціогуманітарними науками, літературознавство залучило у свій теоретико- методологічний арсенал результати і підходи філософії, соціології, психології та міжгалузевих наукових напрямів [15, с. 4]. Зокрема в сучасній теоретичній експлікації авторська свідомість виступає продуктом науково-аналітичної інтеграції семіотики, риторики, структурної поетики, теорії дискурсу та теорії комунікації тощо.

Потрібно завважити, що в останнє десятиліття ХХ - на початку ХХІ століття попри, з одного боку, окремі спроби теоретичної уніфікації авторської свідомості до рівня «соціальної метафори», «декларованої поглядами, позицією письменника» й активно постульованої «радянським літературознавством» [9, с. 4], з іншого - акцентоване зосередження дослідницьких інтересів на «несвідомій «інтерпретації» невротичної ситуації» та «неусвідомлених структурах авторської психіки» [11, с. 105-106], у вітчизняному й зарубіжному науковому дискурсі досить гостро актуалізувалася проблема вивчення динамічної структури свідомості автора-творця, специфіки її творчої реалізації на різних рівнях тексту художнього твору. Аналіз літературно-критичних матеріалів дозволяє стверджувати, що динаміка теоретичної експлікації категорії авторської свідомості в сучасному літературознавстві є доволі перспективною, хоча багато питань наразі залишаються відкритими та потребують нових пошуків способу(-ів) адекватної інтерпретації. Приміром, чи не вперше на пострадянському філологічному просторі сучасна російська дослідниця Т. Власенко, розвиваючи теоретичні й методологічні ідеї Б. Кормана, вдається до історико-літературного осмислення літератури як форми авторської свідомості не лише в межах окремого літературного твору, але й літературного процесу в цілому [5]. Проектує модуси свідомості в діахронії стадіальних етапів становлення В. Тюпа і крізь цю призму експлікує літературну парадигму ХХ століття [24]. Натомість О. Созіна фокусує увагу на феномені художньої свідомості в російській літературі 1830-1850-х років: розроблена дослідницею методологія дозволила «обсервувати» модуси буття свідомості в літературі - як в філіаціях літературного процесу, звично названих «періодами», «напрямами» чи «течіями», так і в творчості окремих письменників, у їхніх творах і текстах [22, с. 5].

Новітня актуалізація категорії авторської свідомості в практиці української літературознавчої науки пов'язана насамперед із ґрунтовним дослідженням типології свідомості та системи психологічних установок творчого суб'єкта М. Кодака. Теоретичні міркування літературознавця стосуються проблеми творчого мислення суб'єкта художньо-словесної діяльності, типології творчості, екстрапольованої в літературно-процесуальну діахронію національної літературної парадигми: «творчий акт неореаліста», «свідомість неоромантика», «парадигма імпресіонізму й експресіонізму», диверсифікація авторської свідомості як евентуально «інотипне сприйняття і відтворення предметності буття» в художній практиці автора-творця тощо. З метою досягнення «наукової конкретності в застосуванні до явищ психологічної природи психологічної ж термінології» [16, с. 7-8], М. Кодак моделює дихотомічну структуру авторської свідомості, репрезентовану гомо- і гетерогенізуючим типом.

Окрім літературно-теоретичного дослідження М. Кодака в сучасному українському літературознавстві категорія авторської свідомості стала пріоритетною для літературознавчих студій, вектор дослідження яких спрямований на 1) специфіку художньої свідомості окремого історико-літературного періоду/напряму/стилю/жанру (на матеріалі як української, так і на матеріалі російської літератури) (Н. Ільїнська, Н. Лебединцева, А. Островська, С. Руссова), 2) аналіз конкретно-індивідуальних типів авторської свідомості (В. Галацька, А. Давидова- Біла, М. Гірняк, Р. Гончаров). Втім варто зазначити, що дослідницькі пріоритети в осмисленні