Жодне з перерахованих «охрещень» русів не потрапило на сторінки «Повісті минулих літ». «І це цілком зрозуміло, - вважає О. Рапов. - В обставинах напруги русько-візантійських відносин 1116-1119 рр. було недоречним говорити про ці факти, які знову ж таки могли використати візантійські політики з корисливою метою» [17, с. 101].

Історик церкви Макарій намагався довести, що просвітителі і місіонери Кирило та Мефодій були причетні до християнської пропаганди на Русі [11, с. 287]. Про діяльність Кирила та Мефодія розповідається у багатьох джерелах, зокрема і в творі «Про письмена» Чорноризця Храбра, який був відомий на Русі (дійшов до нас у 73 списках ХІУ-ХУІІІ ст.). Йдеться про них і в «Повісті минулих літ» під 898 роком [14, с. 483]. Хто такі були «словіни» - літопис не тлумачить, а лише зазначає, що на ту пору вони вже були охрещені.

Заплутаним є епізод у тексті, де говориться про те, що учителем словінського народу є апостол Андроник (Андрій?), а заодно й апостол Павло. Цей фрагмент зовсім не узгоджується з легендою про мандрівку по Дніпру апостола Андрія, загадковою виглядає постать Андроника, вільно взаємозамінюються етнічні назви «словіни» і «руси». Очевидно, літописний текст (зокрема і в цьому місці) формувався поступово, переписувався різними людьми, тому й з' явилися нелогічні висловлювання, плутанина у відображенні подій, накладання одних текстів на інші, відтак і місія Кирила та Мефодія на Русь видається неправдоподібною. Цей суперечливий момент тривалий час обговорювався у науці, але переважила думка про те, що на сьогодні не відомі документи, в яких би говорилося про відвідини Русі Кирила та Мефодія і про поширення ними християнства. Тому окреслений вище епізод більше схожий на суміш різних повідомлень, які в сукупності своїй не відображають реальні події, але в плані ідеологічному та літературно-художньому символізують роль Кирила та Мефодія як творців кириличної азбуки, якою скористалися і на Русі.

У договорі Ігоря з Візантією 944 року є вельми цікаве місце, яке висвітлює стан охрещеності на Русі на ту пору: «Иже помыслить отъ страны Рускыя раздрушити таковую любовь, и елико ихъ священне прияли суть, да приимуть мість отъ Бога Вседержителя, осуженне и на погибель, и сий вікь и в будущий; а елико ихъ не крещено есть, да не имуть помощи отъ Бога, ни от Перуна» [14, с. 507]. Як видно, договір як зважений державний документ враховував, що серед киян є як охрещені, так і поганини, але перед законом вони вважалися рівними. Можливо, це місце у літописі дало підставу гадати деяким історикам (В. Ламанський [8, с. 133], Н. Полонська [15, с. 58]), що в середині Х ст. у Києві був християнський осередок, який тримався церкви св. Іллі, котра також згадується у договорі: «Мы же, елико насъ крестилися есмы, кляхомся церковью святаго Ильи в зборній церкви, и надлежащимъ честнымъ крестомъ, и хоротьею сею, хранити же все, еже есть написано на ней» [14, с. 512]. Отже, якась частина договірної сторони від русів разом з греками клялася на хресті у церкві св. Іллі, що є цілком вірогідним фактом. М. Левченко писав, що договір Ігоря з Візантією є свідченням значних успіхів у християнізації Русі [9, с. 165-166], а Б. Греков розглядав цей договір як «ценнейший документ», який доносить свідчення про те, що при Ігореві християнство на Русі було добре відоме [3, с. 477]. Б. Рибаков характеризував епоху Ігоря та Ольги як переломну у ставленні до християнства [19, с. 367-368].

Наступний епізод у формуванні літописного оповідання про хрещення Русі - хрещення княгині Ольги в Константинополі, що розлого описано в «Повісті минулих літ». Початок біографії княгині Ольги поклав Яків Мних, який творив у середині ХІ ст. Без сумніву, після хрещення Ольга була зацікавлена у розповсюдженні християнства у Київській державі, оскільки збільшення кількості християн привело б до підсилення її позицій на престолі. Проте «Повість минулих літ» дуже скупо оповідає про християнську діяльність Ольги (відзначимо хіба що епізод, у якому йдеться про намагання княгині прилучити до Христової віри сина Святослава). Коли Ольга померла, то поховали її за християнським звичаєм: «И по трехъ днехъ умре Ольга (...) и несъше погребоша ю на місті. И бі заповідала Олга не творити трызны надъ собою, бі бо имущи прозвітера и тъ похорони блаженну Олгу» [14, с. 532]. Літописець називає княгиню Ольгу «предтечею християнства» на Русі.

Ідейним та художнім ядром оповідання про хрещення Русі є діяльність Володимира у 80-х роках Х ст., апогеєм якої і було літо 988 року, коли князь офіційно проголосив віру Христову державною релігією. Про прийняття християнства князем Володимиром та киянами написано багато, але більшість авторів (переважно