УДК 82.091: 821.161.2.09Остапчук Т.П.ЕКСПЕРИМЕНТИ ЮРІЯ ТАРНАВСЬКОГО

В ЖАНРІ РОМАНУ: ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИТОКИ Й КОНТЕКСТИ

У статті представлено прозовий доробок українсько-американського письменника Юрія Тарнавського. Відстежено європейські контексти та претексти романів автора. Досліджено основну тематику та жанрово-стилістичні особливості прози, яка займає чільне місце в доробку митця.

Ключові слова: жанр роману, інтертекстуальність, сюжетні схеми, мотив дороги, претекст, коло читання автора, форма, ідіостиль, монтаж, мініроман, мікророман.

В статье представлено прозу украинско-американского писателя Юрия Тарнавского. Прослежено европейские контексты и претексты романов автора. Проанализовано основную тематику и жанрово-стилистические особенности прозы, которая занимает важное место в творчестве писателя.

Ключевые слова: жанр романа, интертекстуальность, сюжетны схеми, мотив дороги, претекст, круг чтения автора, форма, индивидуальный стиль, прийом монтажа, минироман, микророман.

The prose ouvre of the Ukrainian American writer Yuriy Tarnawsky is presented in the article. The European contexts and pre-texts of author's novels are stressed. The main motives and genre-stylistic features of his texts are also under consideration. The main idea is that the prose texts are rather valuable and important part of the writer's works.

Key words: genre of a novel, intertextuality, matrixes of plots, motif of a road, pretext, author's circule of reading, form, idiostyle, montage, mininovel, micronovel.Коріння роману сягає доби пізнього еллінізму. В європейських літературах зародження романного жанру відносять до XII ст., а свого поширення він набуває у ХУШ-ХХ ст. Від часів романтизму спостерігається тяжіння до змішування жанрів, до розмивання чіткої класифікаційної межі, що у XX ст. досягає певної критичної точки. Першим романом, написаним українською мовою, вважається роман П. Куліша «Чорна рада» (1846), однак, розвиток жанру роману в українській літературі пов'язується передусім з творчістю письменників XX ст. На тлі початку століття, котре вирізнялось прагненням до експериментування в контексті європейських течій та стилів (О. Кобилянська, Г. Хоткевич, М. Йогансен, В. Підмогильний, В. Винниченко та ін.), середина та друга половина минулого століття в українській літературі ознаменована пануванням соцреалізму, що ускладнювало включення до мистецької майстерні радянських письменників тих підходів, які народжувалися та практикувались у західних літературах.

Письменники української еміграції мали змогу надолужити справу, оскільки знаходились у контексті тих змін, які відбувались у світовому літературному середовищі XX ст. Англомовні романи українського та американського письменника Юрія Тарнавського є досить радикальними як за тематичним, так і за стилістичним критерієм. Кожен текст є свідченням експерименту, який письменник проводив у відповідності до власного розуміння модерного письма та в контексті модерністських пошуків в галузі романістики. У даній розвідці ми зупинимося на декількох романах письменника, залишивши, однак, поза увагою такий великий за об'ємом та новаторський за змістом і формою роман як «Три бльондинки і смерть», який безперечно потребує окремого дослідження.

Перший україномовний роман «Шляхи» було написано 1956 року, невдовзі по приїзді до Америки, у руслі екзистенціалістської літератури середини ХХ ст. У центрі його - образ Детлефа, прототипом якого є автор. Автобіографічні деталі у тексті невід'ємно пов'язані з реальними історичними подіями. Тож, просторово-часові рамки обмежуються періодом актуалізації пошуків героями власної тожсамості у післявоєнній Німеччині. Текст також наслідує певні традиції німецького історико- біографічного роману та «роману виховання». Автор концентрує увагу читачів на внутрішньому житті героїв, широко використовуючи засоби і прийоми художньої прози, зокрема: напружені внутрішні монологи, принципи ракурсу й ретроспекції. Так, наратором виступає Детлеф, який оповідає про події своєї молодості. Характерними рисами його розповіді стають критичність по відношенню до себе й своїх вчинків та глибока оціночність. У пролозі, який хронологічно слідує кінцеві роману, стає зрозумілим, що кар'єра Детлефа як літератора виявилась невдалою, хоча подальший текст розповіді свідчить про глибоку спостережливість і майстерність його як письменника. Але герой виявляється духовно спустошеним, про що свідчить його лицемірний прихід до церкви та таємні стосунки з дружиною свого товариша. Принцип дегероїзації Юрій Тарнавський застосовує й щодо інших героїв роману: мистецтво Калькройта зводиться до ремесла, намагання Герберта змінити світ - до профанного відокремлення себе від інших, а по суті, до деградації його як особистості. Отже, герої та їх характери стають змінними величинами, набуваючи сюжетного значення, що, за Бахтіним, є ознаками роману виховання на відміну від просто біографічного роману, в якому принцип становлення є відсутнім і змінюється життя героя, його доля, але він сам залишається, по суті, незмінним [1, с. 202]. Юрій Тарнавський наслідував принципи зображення дійсності, які, перш за все, були характерними для німецької літератури, на ґрунті якої і постав роман «Шляхи». За твердженням В.Н. Пашигорєва: «Німецький роман виховання показує історію творення особистості з середини... Вся складність і багатогранна техніка психологічного аналізу підпорядкована у ньому принципу інтроспектив- ності, розкриттю внутрішніх, духовних потенцій особистості» [7, с. 17]. Побудова розповіді від першої особи якраз і сприяє досягненню цих цілей. Обов'язки наратора у «Шляхах» перебирають на себе також Герберт (розповідь про Калькройта) та Калькройт (розповідь про смерть Бруно). Таким чином, лінії головних героїв врівноважуються, утворюється роман з декількома сюжетними центрами. Це пояснює і назву роману, як можливі «шляхи» до існування і розуміння життя.

Наразі звернімося до текстів, що залишилися недрукованими, однак, які відтворюють поступову еволюцію стилю та висвітлюють взаємозв'язок