Роман «Невинний у Парижі», який мало цікавив письменника своїм змістом, став продовженням експерименту над формальними проблемами прози. Техніка письма в ньому характеризується поєднанням довгих та коротких простих речень. А от «Подорож...», як вважає автор, стала містком між його ранньою прозою з дуже складним синтаксисом, та пізнішою, в якій синтаксис максимально спрощено. Спостерігається в цьому тексті й характерна для стилю Тарнавського асоціативність, що базувалася на нанизувуванні образів-асоціацій. Таке письмо найяскравіше втілилось у збірці «Без Еспанії», а пізніше майже цілком було замінене вживанням коротких описових речень.
Промовистим кроком вперед став роман «Менінґіт». Історія його написання розпочалася 20 серпня 1973 року, коли Юрій Тарнавський, відвідуючи Вінніпег, написав оповідання «Елеонора», яке й поклало початок майбутній книзі. Всього до неї увійшло 18 розділів. Слід зазначити, що спочатку вона задумувалась як збірка оповідань, які з часом об'єднала спільна тема і персонажі. Тож, коли книга була видана у червні 1978 року, то з поради видавця мала підзаголовок «a work of fiction», тобто «художній прозовий твір» [13]. Сам же автор вважає її романом, на підставі того, що сучасний роман став досить поліморфним явищем, і «Менінгіт» безумовно вкладається у рамки цього жанру в його сучасному розумінні.
У центрі роману персонаж на ім'я Джордж. Читачі стають свідками сцен-оповідей, в яких описуються окремі події з його життя: вікенд на березі моря (Кінець тижня (Кінець тижня/Кінець світу)), розмова з Елеонорою, яка мешкає у Джорджа на квартирі, про написаний ним прозовий текст (Елеонора), стосунки Джорджевого товариша Олега з коханкою (Дафніс і Хлоя), брутальний вчинок Джорджа, який вдарив жінку (Пригода на паркувальній доріжці), імплантування Джорджеві штучного волосся (Перше пересадження волосся), автомобільна аварія, в яку потрапляє Джордж (Автомобілева аварія), відвідини бару разом із подругою Христею та читання ними двох старих українських книжок, а також опис вечора потому, який вони проводять наодинці (Бар Едді), відвідини Джорджем і Христею іспанського ресторану (Цвіт цинамону), опис жінки, з якою Джордж залишається разом на пляжі та його сон, навіяний зустріччю з нею (Довгі стопи/короткі пальці), декілька сцен із описом робочого дня Джорджа (Рисунок), пояснення привабливості для персонажу чорного кольору (Чорне), побачення героя з румункою Вікі (Джордж), вечір у квартирі Джорджа, його вечеря, робота над романом, читання історії української літератури, написаної Дмитром Чижевським (Ніч у житті). Всі зазначені події відтворюються письменником дуже детально із застосуванням граматичного теперішнього часу, що увиразнює момент присутності, достовірності. Текст, подібно до «Шляхів», містить низку закодованих автобіографічних елементів: письменник довгий час по приїзді в Америку передавав своє ім'я англійською мовою саме як George, герой також має українське походження і займається письменницькою діяльністю. Однак більшу увагу привертає насиченість великою кількістю реалій, що презентують тогочасне американське суспільство: зустріч героя в дорозі з жінкою-феміністкою та роздуми над різного роду «-ізмами» - фемінізм, гомосексуалізм, ейджізм; висловлення оцінки з приводу сучасної рок-музики; експлуатування знакової для американців пристрасті до розмов з психотерапевтами; введення у канву оповіді розповідей про людей різних етнічних груп (негрів, азіатів, євреїв, українців, румунів) та загострення уваги на їх зв'язках з минулою культурою (опис особливого вбрання, поведінки, мовлення), відповідно їх самореалізації в американському суспільстві; заторкуються і актуальні проблеми наркотиків, розлучень, насильства, штучності існування та самотності.
Цілісне уявлення про героя роману вибудовується у співставленні з іншою групою оповідань (День у житті, Гадюча сестра, Камелія, Кінець), у центрі яких знаходиться постать Джіма Моррісона. За визначенням Юрія Тарнавського: «Події в других (оповіданнях - Т. О.) можна розглядати, як уявні, не надто реалістичні варіяції на тему подій у перших, а їх героя, як різновиду героя перших» [11, с. 424]. Ці оповідання різко контрастують із попередніми. По-перше, суто граматичним застосуванням минулого часу. По-друге, стилем, який стає глибоко метафоричним та ліричним. Людина представлена у цих розділах як невід'ємна частка природи. Проілюструємо це на прикладах. Так, у розділі «День у житті» описується доба, яку Джім Моррісон провів на морському узбережжі. Образ людини талановито вплетено автором у природні пейзажі: коли волосся Джіма куйовдив вітер, йому здавалося, що то жестикулювала руками жива істота під час розмови; хвилі прибою видавалися руками моря, що намагалися змінити форму берега; легкий бриз нагадав тонке жіноче вбрання просякнуте вишуканими парфумами; а риба у гребні хвилі була ніби оком моря; дюни нагадували волосся і т. д. У тому ж ключі написані й інші розділи, присвячені Джіму. Визначальними рисами авторського підходу до їх написання стала поетизація письма, антропоморфізація навколишньої світу (як ми бачили, море має очі, повіки, руки і т. ін.) та розчинення в ньому людської істоти (образ людини трансформовано в різні іпостасі: землі і сонця, вітру і хмар, жінка перетворюється в змію (Гадюча сестра), чоловік в квітку (Камелія)). Домінуючим мотивом, однак, залишається мотив самотності та стосунків між статями. Джім Моррісон живе один після розлучення, пустка в його душі співзвучна пустій квартирі та поламаній снігом квітці. Вирішальним для представлення героя є концепт бігу. Джім є професійним бігуном на довгі дистанції. Біг приносить йому насолоду і заспокоєння, однак, і смерть знаходить його саме тоді, коли він біжить вздовж морського берега,