Промовистим кроком вперед став роман «Менінґіт». Історія його написання розпочалася 20 серпня 1973 року, коли Юрій Тарнавський, відвідуючи Вінніпег, написав оповідання «Елеонора», яке й поклало початок майбутній книзі. Всього до неї увійшло 18 розділів. Слід зазначити, що спочатку вона задумувалась як збірка оповідань, які з часом об'єднала спільна тема і персонажі. Тож, коли книга була видана у червні 1978 року, то з поради видавця мала підзаголовок «a work of fiction», тобто «художній прозовий твір» [13]. Сам же автор вважає її романом, на підставі того, що сучасний роман став досить поліморфним явищем, і «Менінгіт» безумовно вкладається у рамки цього жанру в його сучасному розумінні.

У центрі роману персонаж на ім'я Джордж. Читачі стають свідками сцен-оповідей, в яких описуються окремі події з його життя: вікенд на березі моря (Кінець тижня (Кінець тижня/Кінець світу)), розмова з Елеонорою, яка мешкає у Джорджа на квартирі, про написаний ним прозовий текст (Елеонора), стосунки Джорджевого товариша Олега з коханкою (Дафніс і Хлоя), брутальний вчинок Джорджа, який вдарив жінку (Пригода на паркувальній доріжці), імплантування Джорджеві штучного волосся (Перше пересадження волосся), автомобільна аварія, в яку потрапляє Джордж (Автомобілева аварія), відвідини бару разом із подругою Христею та читання ними двох старих українських книжок, а також опис вечора потому, який вони проводять наодинці (Бар Едді), відвідини Джорджем і Христею іспанського ресторану (Цвіт цинамону), опис жінки, з якою Джордж залишається разом на пляжі та його сон, навіяний зустріччю з нею (Довгі стопи/короткі пальці), декілька сцен із описом робочого дня Джорджа (Рисунок), пояснення привабливості для персонажу чорного кольору (Чорне), побачення героя з румункою Вікі (Джордж), вечір у квартирі Джорджа, його вечеря, робота над романом, читання історії української літератури, написаної Дмитром Чижевським (Ніч у житті). Всі зазначені події відтворюються письменником дуже детально із застосуванням граматичного теперішнього часу, що увиразнює момент присутності, достовірності. Текст, подібно до «Шляхів», містить низку закодованих автобіографічних елементів: письменник довгий час по приїзді в Америку передавав своє ім'я англійською мовою саме як George, герой також має українське походження і займається письменницькою діяльністю. Однак більшу увагу привертає насиченість великою кількістю реалій, що презентують тогочасне американське суспільство: зустріч героя в дорозі з жінкою-феміністкою та роздуми над різного роду «-ізмами» - фемінізм, гомосексуалізм, ейджізм; висловлення оцінки з приводу сучасної рок-музики; експлуатування знакової для американців пристрасті до розмов з психотерапевтами; введення у канву оповіді розповідей про людей різних етнічних груп (негрів, азіатів, євреїв, українців, румунів) та загострення уваги на їх зв'язках з минулою культурою (опис особливого вбрання, поведінки, мовлення), відповідно їх самореалізації в американському суспільстві; заторкуються і актуальні проблеми наркотиків, розлучень, насильства, штучності існування та самотності.

Цілісне уявлення про героя роману вибудовується у співставленні з іншою групою оповідань (День у житті, Гадюча сестра, Камелія, Кінець), у центрі яких знаходиться постать Джіма Моррісона. За визначенням Юрія Тарнавського: «Події в других (оповіданнях - Т. О.) можна розглядати, як уявні, не надто реалістичні варіяції на тему подій у перших, а їх героя, як різновиду героя перших» [11, с. 424]. Ці оповідання різко контрастують із попередніми. По-перше, суто граматичним застосуванням минулого часу. По-друге, стилем, який стає глибоко метафоричним та ліричним. Людина представлена у цих розділах як невід'ємна частка природи. Проілюструємо це на прикладах. Так, у розділі «День у житті» описується доба, яку Джім Моррісон провів на морському узбережжі. Образ людини талановито вплетено автором у природні пейзажі: коли волосся Джіма куйовдив вітер, йому здавалося, що то жестикулювала руками жива істота під час розмови; хвилі прибою видавалися руками моря, що намагалися змінити форму берега; легкий бриз нагадав тонке жіноче вбрання просякнуте вишуканими парфумами; а риба у гребні хвилі була ніби оком моря; дюни нагадували волосся і т. д. У тому ж ключі написані й інші розділи, присвячені Джіму. Визначальними рисами авторського підходу до їх написання стала поетизація письма, антропоморфізація навколишньої світу (як ми бачили, море має очі, повіки, руки і т. ін.) та розчинення в ньому людської істоти (образ людини трансформовано в різні іпостасі: землі і сонця, вітру і хмар, жінка перетворюється в змію (Гадюча сестра), чоловік в квітку (Камелія)). Домінуючим мотивом, однак, залишається мотив самотності та стосунків між статями. Джім Моррісон живе один після розлучення, пустка в його душі співзвучна пустій квартирі та поламаній снігом квітці. Вирішальним для представлення героя є концепт бігу. Джім є професійним бігуном на довгі дистанції. Біг приносить йому насолоду і заспокоєння, однак, і смерть знаходить його саме тоді, коли він біжить вздовж морського берега,